Вибух на хімічному комбінаті

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА У ФРАНЦІЇ

ДВАДЦЯТЬ першого вересня 2001 року, лише через декілька днів після зруйнування Всесвітнього торговельного центру у Нью-Йорку, на південному заході Франції в околицях Тулузи на хімічному комбінаті стався величезний вибух, який спричинив страшенні збитки. Французький тижневик «Пван» назвав його «найжахливішою промисловою катастрофою у Франції з часів Другої світової війни».

Вибухнуло близько 300 тонн добрив, утворивши кратер завширшки 50 метрів і завглибшки 15 метрів. Внаслідок цієї катастрофи загинуло 30 чоловік і понад 2200 отримали поранення. Було зруйновано коло 2000 домівок, а 27 000 домів у радіусі 8 кілометрів пошкоджено. Це викликало паніку, оскільки люди думали, що стався терористичний акт і що з комбінату просочилась хмара отруйного газу.

Серед Свідків Єгови декількох осіб поранило, а чимало інших зазнали збитків. Християнська любов спонукала Свідків негайно простягнути руку допомоги (Івана 13:34, 35). Ось розповіді про цей щирий вияв любові.

«Від будинку нічого не залишилось»

Кудір — один з працівників хімкомбінату. Йому чудом удалося врятуватись. Після вибуху звідусіль сипалися уламки. Він знепритомнів, а пізніше з’ясувалось, що у нього вивихнута щелепа і переламана ключиця. Бенжаміна, який працював у будинку біля хімкомбінату, відкинуло на три метри, і він вдарився об стіну свого офісу. Осколки скла поранили його в кількох місцях, а деякі потрапили у праве око, пошкодивши зір. «Мені пощастило, що я не сидів за столом,— каже він.— На мій стілець впало близько 600 кілограмів цегли».

Ален працював у школі, яка була за 200 метрів від комбінату. Коли стався вибух, він робив ксерокопії. Ален розповідає: «Від будинку нічого не залишилось, лише рештки сталевої конструкції. Ні стін, ні даху — нічого. В моє тіло врізалося безліч осколків скла. Усе лице було в ранах. Виглядало, ніби його товкли довбнею». Внаслідок вибуху Ален осліп на одне око і частково оглух.

Швидке надання допомоги

У зоні катастрофи опинилося 11 зборів Свідків Єгови. Не зволікаючи, місцеві старійшини зв’язалися з кожним членом збору, щоб довідатись про поранених і завдані збитки. Добровольці негайно вирушили до тих, хто найбільше потребував допомоги. Невдовзі вони дізнались, що пошкоджено коло 60 домівок Свідків. Добровольці допомогли переселитися приблизно десятьом родинам. Крім того, взяли участь у ремонті двох Залів Царства, а також запропонували практичну допомогу в оформленні документів на страхові відшкодування.

Катрін і Мішель живуть навпроти хімкомбінату. У час вибуху Катрін їхала додому на машині. Вона пояснює: «Спочатку ми подумали, що це землетрус. Через кілька секунд почули вибух. Потім побачили, як піднімався дим. Я поїхала на свою вулицю; тут усе нагадувало зону воєнних дій. Будинки були зруйновані, а вітрини крамниць розбиті вщент. По вулиці бігали люди. Дехто сидів чи лежав на дорозі, ридаючи або стогнучи. У моєму домі всі вікна і навіть рами вирвало, і не залишилось жодних дверей. Наші християнські брати і  сестри кинулись на допомогу. Вже після обіду одна група зі збору прийшла з відрами й віниками, і принесла поліетиленову плівку для вікон».

Ален і Ліліан також живуть неподалік комбінату. Вибух повністю зруйнував їхню квартиру. «Усе було потрощено,— розповідає Ален.— Стіни й кахлі потріскали, а вікна, двері й меблі були знищені. Майже нічого не залишилось. Християнські брати відразу прибули на допомогу. Вони позбирали уламки й допомогли поприбирати в інших квартирах будинку. Наші сусіди здивувались, що на поміч прийшло так багато людей». Зранку перед вибухом Алену зателефонував зацікавлений і попросив відвідати його та провести з ним біблійне вивчення. Ліліан пішла у своїх справах. Отже, коли стався вибух, нікого не було вдома.

Свідки надавали поміч не лише членам збору. Допомігши один одному, вони подали руку допомоги сусідам. Добровольці повиносили з квартир всі уламки та позатягували плівкою вікна. Сусіди були дуже вдячні, а також надзвичайно здивовані, що все робилось безкоштовно.

Допомогу запропонували теж місцевим органам влади, які були приголомшені розмірами збитків. Свідки очистили школи й інші громадські будинки. В одній околиці місцева влада послала Свідків-добровольців з дому в дім, щоб довідатися, чого потребують люди.

Духовна допомога

Крім матеріальної допомоги, багато Свідків у районі вибуху потребували духовної підтримки. Тому роз’їзні наглядачі разом з місцевими старійшинами відвідали всіх братів і сестер, які постраждали від катастрофи. Потерпілі Свідки були вдячні за таку підтримку. Катрін пригадує: «Старійшини заспокоювали нас. Вони спеціально прийшли, щоб підбадьорити. По суті, цього ми потребували більше, ніж матеріальної допомоги».

Християнська любов, яка після катастрофи швидко виявилась на ділі, спонукала багатьох висловити цінні думки. Один Свідок, який був серйозно поранений, сказав: «Ми не знаємо, що станеться завтра. Нам слід постійно служити Єгові так, ніби це наш останній день» (Якова 4:13—15). Інший Свідок зробив висновок: «Усе це допомогло нам усвідомити, що не треба бути надмірно прив’язаним до матеріальних речей. Перебувати серед поклонників Єгови — ось що є справжньою цінністю».

[Ілюстрація на сторінці 14]

Бенжамін і Кудір.

[Ілюстрація на сторінці 14]

Ален.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Тулуза через день після вибуху.

[Відомості про джерело]

© LE SEGRETAIN PASCAL/CORBIS SYGMA

[Ілюстрація на сторінці 15]

Ален і Ліліан.