Шлунок рятує життя!

ВОНА не дуже спритна. На думку багатьох, вона зовсім не приваблива. Але якби ви знали, який у неї шлунок! Про кого йдеться? Про їжака-рибу, або голкотіла. Коли з’являється якась загроза,— розповідає журнал «Природознавство» (англ.),— це створіння «може змінитись до невпізнання». Тіло цієї риби, яке завдовжки приблизно 50 сантиметрів, надувається «так, що збільшується втричі і перетворюється в тверду, майже ідеальну за формою кулю, вкриту голками. Хоча така форма не дуже зручна для плавання, однак вона чудово відлякує ворогів».

Риба надувається, набираючи воду в шлунок, об’єм якого може збільшуватися майже в сто разів! Їжаку-рибі вдається виконати цей дивовижний трюк завдяки простому, однак продуманому винаходу — складкам шлунка.

Шлунок риби утворюють складки, які містяться одна в одній, пояснює журнал «Природознавство». Найбільші складки — приблизно 3 міліметри завширшки, «всередині них — менші, в яких у свою чергу містяться зовсім крихітні, їх можна розгледіти тільки через мікроскоп», говориться в статті.

Коли надувається шлунок риби, розтягується і її шкіра. Вона складається з двох шарів, які розтягуються по-різному. Так само, як і поверхню шлунка, внутрішній шар утворюють складки, тоді як зовнішній шар еластичний. Завдяки такому шару шкіра риби не морщиться, а отже, випустивши повітря, голкотіл, знову набуває обтічної форми і може далі вільно рухатись.

Але для того щоб дати відсіч потенційним нападникам, голкотіл не лише надувається. Коли розтягується шкіра риби, голки, якими вкрите її тіло, настовбурчуються. Отож, якщо, плаваючи під водою, побачите їжака-рибу, ліпше не торкайтесь її! Також не забувайте і про її пащу, ця риба може вкусити до кістки!

Коли Бог запитував Йова про Своє твориво, Йов відповів: «Я знаю, що можеш Ти все, і не спиняється задум у Тебе!» (Йова 42:2). Справді, навіть надута маленька рибка голкотіл, яка навряд чи вирізняється красою або спритністю, яскраво свідчить про Божу творчу силу та мудрість (Римлян 1:20).

[Відомості про ілюстрації, сторінка 31]

Зверху: Photo by John E. Randall; знизу: © Jeff Rotman