Паньолос. Гавайські ковбої

Від нашого дописувача на Гаваях

БАГАТО людей, які приїздять на Гаваї, надзвичайно здивовані, дізнавшись, що на цих островах, а особливо на Великому острові (о. Гаваї), розводять велику рогату худобу. Тоді як більшості туристів відомо про місцевий сорт кави «Кона», а також про цукрові та ананасові плантації, їм дуже важко пов’язати з цими островами ковбоїв, або паньолос. Отож часто лунає запитання: «Звідки на Гаваях взялася велика рогата худоба і ковбої?»

Як худоба потрапила на острів

Перші тварини з’явилися на Великому острові у 1793 році. Їх подарував королю Камехамесі I капітан англійського корабля, дослідник Джордж Ванкувер. Капітан уже не раз бував на Гаваях. Він та відомий британський дослідник Джеймс Кук були першими європейцями, які ступили на ці острови.

Королю дуже сподобався дарунок. Тому наступного року Ванкувер знову привіз сюди велику рогату худобу, прихопивши з собою ще й овець. Він сподівався, що, розмножившись, тварини стануть додатковим джерелом прибутку для Сандвічевих островів (так колись називали Гаваї). Ванкувер запропонував королю Камехамесі накласти капу, або табу, яке б забороняло вбивати худобу. Завдяки цьому тварини могли б швидше розмножитися. Така порада видалась королю досить практичною, і він наклав капу, яке діяло близько 10 років.

Худоба стає лихом для острів’ян

Ванкувер привіз на Гаваї каліфорнійських лонгхорнів. (Дивіться фото на сторінці 18). Це  були дужі та страшні тварини з велетенськими розведеними у боки рогами. Гавайці відразу ж дали їм назву «пуа-а-піпі» (що буквально означало «корова-свиня») і, пам’ятаючи про капу, трималися від них подалі. Полишені самі на себе тварини розбрелися по острову та швидко розмножились.

Невдовзі худоба стала справжнім лихом для острів’ян. У неї не було природних ворогів і жодних перешкод з боку людей, отож вона почала нищити ліси на мауках, тобто на гірських схилах, і спустошувати території вздовж макаі, або узбережжів, де селяни вирощували солодку картоплю, ямс, таро й інші культури. Цих злющих та впертих тварин не могли зупинити ані камінні огорожі, ані огорожі з мексиканського кактуса («папіпі»).

Лише у 1815 році король Камехамеха I дозволив сміливцю Джону Пальмеру Паркеру з Нової Англії використати новий американський мушкет, щоб почати відстріл худоби, яка стала справжнім лихом для Великого острова. Завбачливий король швидко зрозумів, що м’ясо, жир та шкіра цих тварин може приносити великі прибутки. І справді, з бігом часу солонина, замінивши сандалове дерево, стала основним експортним товаром Великого острова.

Від вакьєро до паньоло

На початку 1830-х років величезні стада дикої худоби все ще господарювали на острові. Король Камехамеха III розумів: необхідно щось робити, аби приборкати цих тварин. Тому він послав свого представника до Каліфорнії і доручив йому знайти людей, які б дали раду з худобою. Перед ними стояло нелегке завдання: зігнати дику худобу в окремі стада, а також навчити гавайців приборкувати цих непокірних тварин. На той час тварини поширились не лише на Великому острові, а й на островах Оаху, Мауї та Кауаї.

 У 1832 році на Гаваї прибули іспанські, мексиканські та індіанські вакьєро — досвідчені ковбої, які опанували своє ремесло на іспано-мексиканських фермах, або гасьєндас. Цих чоловіків у барвистому одязі та в широких сомбреро, з ковбойськими сідлами, ласо та гострими шпорами назвали паньолос через їхнє іспанське походження («еспаньйол»). Всі швидко звикли до цього імені, отож гавайські ковбої носять його й досі.

Паньолос не лише важко працювали, але й любили добре розважитись. Вони гарно співали та вправно грали на музичних інструментах. Ці сміливі чоловіки пишалися своїм ремеслом, тому з умінням, мужністю та витривалістю взялися за своє нелегке завдання. Один уже літній паньоло описав їхнє ставлення до роботи так: «Чим важче працюєш, тим довше живеш». І вони справді жили за цим принципом. Від світанку до смерку в паньолос було багато роботи: вони переганяли великі стада, а також, вправно кидаючи ласо, відокремлювали певних тварин від гурту, крім того, кожна худобина мусила мати тавро. Вони теж будували і ремонтували загони, без яких просто не обійтись, коли треба приборкати цілі дикі стада.

Але який же ковбой без коня? Перших коней на Гаваї привіз Річард Дж. Клівленд у 1803 році на бригантині «Леліа Берд». Це були коні арабської та мавританської порід. Першим гавайцем, який сів на коня, був сам король Камехамеха I!

Коні, які потрапили на Гаваї, були швидкими, спритними і витривалими, тому легко пристосувалися до гористої місцевості. Без цих надійних помічників паньолос просто не змогли б виконувати таку виснажливу працю, як одомашнення тварин.

Спочатку коні, як і велика рогата худоба, розбрелися по цілому острові. З плином часу навіть коні чистокровної верхової та арабської порід, стали схрещуватися з кіньми, привезеними з Великобританії та Сполучених Штатів Америки. Так утворилося багато нових порід, які згодом знадобилися паньолос у роботі. Однак якби сьогодні дати можливість якомусь паньоло вибрати собі найкращого коня, він, мабуть, обрав би породу, яка найбільш спритна і швидка на коротких дистанціях. Чому? Паньолос переконалися, що ці тварини швидко реагують на команди, тому таким коням важко знайти гідну заміну.

Чемпіонат світу з родео

Гавайські паньолос навчилися добре їздити верхи і вправно кидати ласо — власне цими вміннями і славляться ковбої по цілому світі. Отож 1908 року кілька з них, у тому числі Ікуа (Іке) Перді та Арчі Каауа, вирішили поїхати до Сполучених Штатів, щоб взяти участь у найбільшому родео. Це відоме, гучне змагання відбулося в містечку Шаєнн (штат Вайомінг).

Безумовно, паньолос у барвистому вбранні та з гавайськими гірляндами відразу привернули увагу ковбоїв Заходу. Але вони також відзначились і своїми вміннями. Іке Перді став чемпіоном світу в киданні ласо, Арчі теж досягнув неабияких успіхів. Саме тоді світ дізнався про вправних гавайських паньолос. Згодом, 1996 року, ім’я Іке Перді внесли до списку відомих ковбоїв у Національному залі слави видатних ковбоїв.

Життя паньолос сьогодні

Як виглядає життя паньолос сьогодні? Воно стало спокійнішим, проте на сучасних ранчо й далі багато роботи. Візьмімо для прикладу відоме ранчо Паркера у містечку Вайміа на Великому острові. Ранчо займає величезну площу, а довжина його огорожі сягає сотень кілометрів. На цих просторах живе чимало стад великої рогатої худоби, тому роботи у паньолос тут ніколи не бракує. На своїх конях вони переганяють худобу з одного пасовища на інше.

У наш час у Вайміа можна побачити, як після робочого дня група паньолос збирається в улюбленому трактирі. В голубих джинсах, ковбойських черевиках та капелюхах, а іноді ще й з традиційними гірляндами на шиї, вони слухають гавайську гітару — символ цих островів — і співають старі добрі гавайські пісні.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Король Камехамеха I.

 [Ілюстрація на сторінці 18]

Таврування худоби.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Лонгхорн.

[Ілюстрація на сторінках 18, 19]

Зліва направо: Арчі Каауа, Ебен Лоу та Іке Перді.

[Відомості про джерело]

Paniolo Preservation Society/Dr. Billy Bergin

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]

Гавайські острови: Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

[Відомості про ілюстрацію, сторінки 16, 17]

Ранчо Паркера/John Russell

[Відомості про ілюстрації, сторінка 18]

Ранчо Паркера/John Russell