Маленькі дорослі

ТИШУ похмурої днини порушив гуркіт двигуна невеликого одномоторного літака, який, набираючи швидкість, відривався від злітно-посадочної смуги. Цю подію широко висвітлювали засоби масової інформації, кореспонденти робили багато фотографій, а також із захопленням ставили різні запитання і схвально відгукувались про все, що відбувалось. Хто привернув їхню увагу? Може, досвідчений пілот чи його пасажир? Ні, у центрі уваги була семирічна дівчинка, дочка пасажира.

Дівчинка збиралася зайняти місце пілота. Вона мала встановити рекорд і пролетіти відповідну відстань за короткий час. На найближчій зупинці на неї вже чекали мас-медіа. Отже, незважаючи на похмуру погоду, трійка піднялась на борт літака. На сидіння, куди сіла дитина, поклали подушку, аби пульт управління не заважав їй бачити, що діється попереду, а до педалей прикріпили підставки, щоб її ноги могли діставати до них.

На превеликий жаль, політ був надто коротким. Потрапивши в бурю, літак несподівано збився з курсу, почав втрачати висоту і зі страшенним гуркотом впав на землю. Усі троє загинули. Мас-медіа вмить змінили своє ставлення. Замість схвальних відгуків почали висловлювати співчуття. А декілька кореспондентів і редакторів підняли запитання щодо причетності засобів масової інформації до цієї трагедії. Багато хто почав вимагати, щоб дітям заборонили управляти літаком. У США з цією метою було прийнято відповідні закони. Здавалося, проблему легко вирішили і пристрасті вляглися, однак набагато важливіші питання так і залишились нерозв’язаними.

Після цієї трагедії дехто серйозно задумався над однією невтішною тенденцією нашого  часу. Сьогодні дитинство минає надзвичайно швидко. Вже у дуже ранньому віці на дітей спішать накласти обов’язки, які зазвичай повинні виконувати дорослі. Щоправда, наслідки цього не завжди настільки трагічні, але вони можуть залишити глибокі сліди у дитячих серцях та пізніше позначитися на дорослому житті. Розгляньмо кілька факторів, через які діти змушені дорослішати надто швидко.

Навчати якомога раніше

Батьки, зрозуміло, бажають, аби їхні діти досягали в житті успіхів. Проте коли таке бажання перетворюється у нав’язливу ідею, вони накладають на дітей гору обов’язків. Цей процес часто починається досить невинно. Наприклад, чимраз більше батьків намагаються повністю заповнити позаучбовий час своїх чад, записуючи їх до спортивних секцій, музичних студій чи на балет. Нерідко з дітьми також займаються репетитори.

Звичайно, немає нічого поганого в тому, щоб розвивати таланти або інтереси дитини. Але чи не існує тут загрози впасти у крайність? Безумовно, така загроза існує, оскільки сьогодні деякі діти мають, здається, стільки ж різних справ, скільки й заклопотані дорослі. У журналі «Тайм» зазначалось: «Колись діти втішалися справжнім дитинством, нині ж вони сидять над книжками. Колись діти безтурботно бігали, сьогодні ж, наче бджоли, важко працюють».

Деякі батьки сподіваються, що їхні діти стануть відомими спортсменами, музикантами чи акторами. Тому вони ще перед народженням маляти записують його у дошкільний навчальний заклад, надіючись збільшити шанси малюка на успіх. До того ж декотрі матері вступають до «інститутів для ненароджених дітей», де пропонується, наприклад, музична освіта для немовлят, які ще в утробі. Мета цього — стимулювати розвиток їхнього мозку.

У певних країнах у дітей, яким ще не виповнилось шести років, визначають схильність до гуманітарних чи точних наук. А це часто травмує їх емоційно. Що, скажімо, станеться з дитиною, яка «не змогла вступити» у дитячий садок? Дейвід Елкаінд, автор книжки «Маленький дорослий», зазначає, що шкільні вчителі зазвичай надто швидко й необ’єктивно оцінюють здібності учня. Вони роблять це скоріше для полегшення своєї роботи, а не для того, щоб знайти кращий підхід до дитини.

Як впливає на самих дітей те, що їх, по суті, змушують ставати маленькими дорослими? Пан Елкаінд стривожений, що суспільство охоче погодилось з ідеєю змусити дітей нести далеко  не дитячі тягарі. Він каже: «Це відображає нашу схильність вважати чимось «нормальним» дедалі більший та безжалісніший тиск на молодь». Дійсно, уявлення про те, що є нормальним для дітей, швидко змінюються.

Перемога понад усе

Чимало батьків вважає, що навчати своїх дітей перемагати за всяку ціну, цілком нормально, а навіть потрібно, особливо якщо це стосується спортивних змагань. Крім того, у наш час для багатьох дітей додатковою спонукою до перемоги стали олімпійські медалі. Отже, заради кількох хвилин слави й забезпеченого майбутнього дітей змушують дорослішати дуже швидко або взагалі крадуть у них дитинство.

Подумайте про гімнасток. Ці дівчатка вже у дуже ранньому віці додержуються суворого режиму та серйозно тренуються, а це надто велике фізичне навантаження для їхніх маленьких тіл. Роками вони розумово і фізично готуються до Олімпійських змагань. Проте переможців буде лише кілька. Чи ті, хто програє, вважатимуть, що кінцеві результати були варті їхніх молодих років? Зрештою, навіть переможці часом сумніваються у цьому.

Такі дівчата можуть «промчатися» через дитинство з невідступним бажанням стати спортсменкою-суперзіркою. Це знесилює їх емоційно. До того ж через виснажливі тренування іноді сповільнюється їхній фізичний розвиток, а у декого навіть ріст кісток. Поширені також розлади харчування. У багатьох на роки затримується статеве дозрівання. Однак сьогодні чимало дівчат стикаються з іншою проблемою — завчасне статеве дозрівання. Дивіться інформацію у вищеподаній рамці.

Діти, які мають усе, крім дитинства

Якщо вірити засобам масової інформації, то ідеальне дитинство — це, коли дитині ні в чому не відмовляють. Деякі батьки важко працюють, щоб забезпечити своїх дітей матеріально. Вони прагнуть, аби їхні діти жили у великому будинку, носили дорогий одяг та добре розважались.

Все ж багато дітей, які виросли в таких сім’ях, втягуються у пияцтво, наркоманію або ж замикаються в собі чи стають бунтівниками. Чому? Вони аж киплять від обурення, бо почуваються нікому не потрібними. Усі діти хочуть відчувати батьківську любов і турботу. Занадто зайняті тато й мама можуть думати, що тяжко працюють задля щастя своїх дітей, але тим самим вони, схоже, роблять якраз навпаки.

 Доктор Джудіт Пафазі розповідає про «заможні родини, в яких і батько і мати працюють». Вона каже, що часто такі батьки «потурають своїм дітям, оскільки підсвідомо розуміють, що їхня гонитва за матеріальними речами шкодить сім’ї». На думку д-ра Пафазі, батьки у таких сім’ях намагаються «відкупитися від батьківства».

Від цього діти дуже страждають. Незважаючи на те що вони купаються в розкошах, їм бракує найголовнішого — батьківського часу й любові. Без належного керівництва і виховання діти надто рано, майже зовсім не підготовлені, стикаються з дорослими питаннями: чи слід приймати наркотики? А, може, спробувати, що таке секс? Чи можна виливати свою злість, коли тебе хтось або щось дратує? Мабуть, вони знайдуть власні відповіді, але у цьому їм допоможуть ровесники, телебачення або ж кіноактори. А наслідком, як правило, буде несподіване, навіть трагічне закінчення дитинства.

Ще один «дорослий»

Зазвичай, коли повна сім’я раптом стає неповною, чи то через смерть, чи роздільне проживання або ж розлучення, діти страждають емоційно. Щоправда, чимало неповних сімей дають собі з цим раду. Проте у деяких сім’ях дітей змушують дорослішати надто рано.

Зрозуміло, що час від часу одиноких батьків мучить самотність. Через це дехто робить дитину — часто старшу — ще одним «дорослим» у сім’ї. Такі батьки, можливо, від розпачу звіряються сину чи дочці, обтяжуючи їх проблемами, які вони не готові долати. Декотрі самотні батьки стали навіть залежними від своєї дитини.

Інші батьки взагалі відмовляються від усіх своїх обов’язків, змушуючи дитину виконувати роль дорослого в родині. Саме через це Кармен і її сестра, про яких згадувалось раніше, залишили домівку й пішли жити на вулицю. Річ у тім, що, будучи ще дітьми, вони повинні були стати «батьками», тобто мусили доглядати за своїми молодшими братами й сестрами. Цей тягар був для них непосильним.

Безумовно, позбавляти своїх синів та дочок дитинства дуже небезпечно, тож уникайте цього. І вас напевно підбадьорить те, що дорослі таки можуть зробити конкретні кроки, аби їхні діти могли насолоджуватись радісним і щасливим дитинством. Які саме? Розгляньмо деякі випробувані часом поради.

[Рамка на сторінці 6]

Раннє статеве дозрівання. Чи все так просто?

Чи сьогодні дівчата досягають статевої зрілості швидше, ніж колись? Тут погляди науковців розходяться. Дехто твердить, що в середині XIX століття пересічний вік статевого дозрівання дівчат становив 17 років, тоді як нині — 13. У 1997 році в США було проведено вивчення, в якому взяло участь 17 000 дівчаток. Результати показали, що у близько 15 відсотків білих і 50 відсотків темношкірих дівчат перші ознаки статевого дозрівання з’являються вже у 8 років! Однак деякі лікарі ставлять під сумнів результати цих досліджень і радять батькам не вважати надзвичайно ранній розвиток їхніх дітей чимось «нормальним».

Хоч би як там було, раннє статеве дозрівання становить проблему як для батьків, так і для дітей. У журналі «Тайм» зазначається: «При передчасному статевому дозріванні більше непокоять навіть не фізичні зміни, а те, як це позначається на психіці дітей: вони мали б ще читати казки, а не відбиватися від «вовків»... Дитинство і без того досить коротка пора». У статті згадується серйозна проблема: «Через свої форми дівчата часто виглядають, як дорослі, хоча їхнє серце і розум зовсім не підготовлені до цього. Чи криється тут якась небезпека?»

Нерідко таких дітей намагаються використати сексуально. Отож юні дівчатка втрачають невинність. Одна мати відверто каже: «Дівчата, які виглядають зріліше свого віку, ваблять старших хлопців, наче мед [бджіл]». Ще зовсім юні дівчата під тиском інших починають вести статеве життя, а це тягне за собою страшні наслідки. Дівча може втратити самоповагу, чисте сумління і навіть фізичне та душевне здоров’я.

[Ілюстрація на сторінці 5]

Надто багато справ у житті дитини можуть призвести до проблем.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Якщо спонукувати дітей перемагати за всяку ціну, то спортивні змагання та ігри не приноситимуть жодного задоволення.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Матеріальні речі не замінять доброго виховання.