Національний парк Найробі — привілля для звірів

ВІДТВОРИТИ

Національний парк Найробі — привілля для звірів

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В КЕНІЇ

ПІВ НА СЬОМУ ранку. З-за горизонту піднімається сонце, ніби величезний, на диво осяйний багряний самоцвіт. Сонячні промені падають у вікна високих офісних будинків, виграють на склі золотими барвами, провіщаючи початок нового дня. Цієї хвилини неподалік від будівель зі сталі і скла розігрується справжня драма.

У високій траві нечутно крадеться лев, він не спускає очей з антилопи імпала, яка, нічого непідозрюючи, спокійно щипає травичку. Відчувши небезпеку, молода антилопа кинулася навтьоки та хижак чимдуж побіг за нею. Почалася відчайдушна гонитва. Хто переможе? Якщо лев, то що ж, закон джунглів дає йому право вбити бідолашну тварину.

Такі сцени щодня трапляються у національному парку Найробі, що лежить на околиці столиці Кенії, міста Найробі. Від помешкань людей до заповідника рукою подати. Якось у 1962 році по подвір’ю одного висококласного готелю бродив лев. Може, він хотів повернути собі колишні володіння? А як же вийшло, що городяни і дикі тварини стали такими близькими сусідами?

Важкі початки

На шляху створення безпечної домівки для тварин організатори національного парку зіткнулися з багатьма перепонами. До початку XX сторіччя звірі без перешкод розселялися на просторах Східної Африки. Тутешні мешканці здавна пасли худобу по сусідству з дикими звірами, ба навіть уважали, що котрась антилопа чи газель має почесне членство у стаді!

Проте згодом до Кенії поз’їжджалися любителі полювання на великого звіра. Кожен з них, озброївшись доброю рушницею, мріяв здобути якомога більше здобичі. Серед тих мисливців був і колишній президент США Теодор Рузвельт. Він приїхав у Кенію 1909 року, щоб зібрати цікаві екземпляри тварин для кількох музеїв. З допомогою 600 носильників і професійних мисливців Рузвельт убив понад 500 тварин і відіслав їхні шкури у США. Приблизно у той самий період на полювання приїхала ще одна знаменитість — Едвард, принц Уельський. Ці відомі особи зробили, так би мовити, рекламу мисливським експедиціям, або сафарі. Звичайно, з новомодної рушниці було легше цілитися, та й куля летіла швидше за стрілу, випущену з традиційного лука.

Приблизно у той період завершилося будівництво залізниці між Кенією і Угандою, названої «божевільним проектом». Це призвело до швидкого росту населення Найробі. Люди селилися здебільшого на околицях, відвойовуючи в диких тварин їхні споконвічні володіння. Ще трохи, і їм взагалі не було б де жити.

Однак у 1930-х роках, зазвучали перші голоси на захист тварин. Серед захисників були Арчі Річі, тодішній єгер, і Мервін Коуві, бухгалтер. Вони закликали колоніальну владу організувати національний парк, щоб принаймні обмежити, якщо не зупинити, винищення тварин. Активісти проводили конференції, надсилали матеріали в газети, але уряд, здавалося, зовсім не переймався поставленою проблемою. У той час урядовцям важко було погодитися з тим, що заради збереження флори і фауни доведеться відмовитись від прибутків, які може приносити така велика площа землі. Тим паче, що тут могло вирости найбільше місто на сході Африки.

На шляху створення заповідника виникла ще одна перепона. Під час Другої світової війни у місцевості, де був створений парк, проводилися бойові навчання. Отож вона була повністю спустошена. Звірі теж стали жертвами війни. Крім того, постійна присутність солдатів позбавила звірів страху перед людиною, тож виникла небезпека, що вони нападатимуть на людей. Щоб її відвернути, деяких тварин, у тому числі знамениту левицю Лулу з її зграєю-прайдом, вбили.

Однак згодом влада усе ж таки змінила позицію, тож ініціатори створення заповідника могли продовжити свою справу. Врешті-решт після довгого і важкого підготовчого процесу 16 грудня 1946 року представник колоніального уряду в Кенії сер Філіп Мітчел підписав «свідоцтво про народження» національного парку Найробі — першого заповідника у Східній Африці.

Рай для туристів

Порівняно з іншими заповідниками Східної Африки національний парк Найробі зовсім невеликий. Він займає площу 117 квадратних кілометрів, а головний вхід розташований усього-на-всього за 10 кілометрів від центру міста. Але прославився він не розмірами. Річ у тім, що рідко де знайдеш таке дивне поєднання: африканський буш на тлі сучасного міста.

Завдяки тому, що парк маленький, відвідувачі за один раз можуть побачити майже всіх великих тварин (за винятком слонів), причому в більшій кількості, ніж у великих заповідниках. У парку Найробі живе 100 видів ссавців і понад 400 видів птахів. Цим розмаїттям можуть милуватися пасажири літаків, які наближаються до міжнародного аеропорту Найробі.

Якщо гості Найробі полишать вигоди сучасного готелю в місті, минуть високі офісні будинки, то всього за кілька хвилин опиняться на віковічних рівнинах. А тут вони можуть побувати у заростях бушу і лісі, поспостерігати за тим, як полюють леви та інші хижаки. Хто ж зможе забути, як на тлі осяяних сонцем хмарочосів хижак женеться за своєю жертвою!

У парку дуже багато тварин, наприклад, тут живуть буйволи, леопарди, гепарди, жирафи, мавпи, сотні антилоп, а також чорний носоріг, тварина якій загрожує вимирання. Більшість тварин — постійні мешканці заповідника. Але протягом сухих сезонів у лютому — березні та серпні — вересні до тутешніх численних озер збираються величезні стада мандрівних тварин, як-от антилоп гну.

Деякі озера заповідника слушно названі «бегемотовими». Декілька гігантів, зануривши у воду свої схожі на бочки тулуби, цілими днями просиджують у цих озерах і лише вночі виходять попастися. Залишивши неподалік машину, туристи можуть пройтися стежками біля водойм. Однак не зайве слово перестороги: прогулянки тими стежками бувають дуже небезпечними, адже у деяких озерах живуть агресивні крокодили, а вони, буває, вилежуються на березі. Новачок може їх і не помітити! Щоб не потрапити крокодилу в пащу, ходіть разом із досвідченими провідниками.

Птахи у парку — одні з найвідоміших у пташиному царстві. Наприклад, тут оселився страус — найбільший у світі птах, ріст якого сягає двох метрів. А високо в небі над містом ширяє гриф, якого багато хто не любить за те, що він живиться падаллю. Цей, здавалося б, неприємний птах просто необхідний парку, адже якби він не знищував трупи тварин, то тут поширилося б чимало хвороб.

Часом можна побачити, як метушиться птах-секретар. За «вухами» він має пера, що нагадують ті, якими писали колись секретарі. Цей птах завжди кудись квапиться, ніби поспішає з однієї зустрічі на іншу. Ще тут живуть молотоголови, вінценосні журавлі, сідлодзьобі лелеки та єгипетські чаплі.

Хоч який малий цей парк, а чого тут тільки немає. Майже 6 відсотків його західної частини займає ліс, щороку тут випадає 700—1100 мм опадів. У густих гаях ви неодмінно натрапите на рутові дерева та прекрасний кротон. На півдні та сході простяглися рівнини, низини та гірські кряжі. Тут річна норма опадів коливається в межах 500—700 мм. У савані росте червона трава темеда, пустельні фініки, кутрові дерева та різні сорти акацій.

Ніяк не можна оминути увагою величні стрімкі скелі, що 100-метровою стіною здіймаються в небо. Скелелазам довелося б тут добряче намучитися, якби, звичайно, вони взагалі наважилися підкорити ці вершини.

Парк у небезпеці

Багато екологічних проблем людина створює сама. Її шляхетне прагнення до розвитку може стати ганебним кінцем національного парку. Найробі, людське поселення, яке поклало славний початок заповіднику, продовжує рости і дедалі сильніше перешкоджає звірам. Що більше людей у місті, то більший попит на землю, а тварини ж не можуть протистояти такому наступу на свої території. Крім того, усім формам життя загрожують рідкі відходи фабрик.

Існування парку залежить від того, чи матимуть тварини можливість мігрувати. Більша частина території заповідника огороджена, щоб його мешканці не могли потрапити в місто. Затиснений між фермами і пасовищами для домашніх тварин вузенький коридор, який ще залишається на півдні, зменшується. Цілковите знищення цього коридору призведе до трагедії. Адже тварини, вийшовши з парку в пошуках пасовищ, потім не зможуть повернутися! Кенійська служба охорони природи, головна в цій країні організація, яка займається питаннями захисту довкілля, купила землю, що прилягає до національного парку, аби урятувати шлях для міграцій тварин. Попри труднощі національний парк Найробі залишається місцем, яке з року в рік приваблює до себе тисячі гостей. Вони приїздять сюди, щоб помилуватися рідкісним поєднанням природного і міського пейзажів.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Жираф.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Леопард.