Я хотів служити двом панам

РОЗПОВІВ КЕН ПЕЙН

Я народився у 1938 році і виростав у Нью-Мексико (США) на дідусевому ранчо, площею 9700 гектарів. Це ранчо, де дзюрчали струмки, було місцем безкраїх прерій, за якими простягалися гори. З дитинства я звик до голосів овець, великої рогатої худоби і коней, а також до брязкоту ковбойських шпор. Іноді я подовгу вслухався у тихий шелест трав, який раз у раз порушували крикливі зуйки — пташки, що метушились біля води.

ДИТИНСТВО часто залишає відбиток на все життя. У ранні роки я проводив багато часу зі своїм дідусем, який любив розповідати захопливі історії про Дикий Захід. Дідусь був навіть знайомий з товаришами Біллі Кіда, молодого розбійника, що зажив собі слави, ступивши на стежку насилля, яка привела його до смерті в 1881-му у віці 21 року.

Мої батьки були Свідками Єгови. Коли вони йшли проповідувати мешканцям віддалених ранчо і скромних глиняних хатинок у долині Хондо, то брали мене з собою. Батьки зазвичай використовували фонограф, на якому програвали біблійні промови Дж. Ф. Рутерфорда. Я ще досі пам’ятаю голос цього брата *. Ми включали його промови для робітників на ранчо, мексиканських фермерів та корінних американців, таких як апачі і пуебло. Я дуже любив пропонувати журнали на вулицях. Хоча це був важкий воєнний час, більшість людей охоче їх брали, оскільки не могли відмовити маленькому хлопчикові.

Батьки заклали добру основу для мого духовного росту, але я не послухався Ісусового застереження: «Ніхто двом панам служити не може,— бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматися одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Матвія 6:24). Мені так хотілося б сказати, що я провів чудове життя в повночасному служінні. Але я не став на цей шлях, бо, коли мені було всього три роки, запалився бажанням служити іншому «панові». Що ж сталося?

Пристрасть до польотів

У 1941 році біля нашої стайні приземлився літак «Пайпер каб». Його використовували в  полюванні на койотів, що крали наших овець. Саме тоді, у трирічному віці, я захотів стати пілотом. Роки минали швидко, і, коли мені сповнилося сімнадцять, я залишив дім і почав працювати в аеропорту у місті Гоббс (Нью-Мексико). Я підмітав ангари і допомагав ремонтувати літаки, а за це отримував уроки пілотажу. Християнське служіння відійшло у моєму житті на другий план.

Я одружився у 18 років, і згодом у нас із дружиною народилося троє дітей. Як я заробляв на життя? Літав на літаках, що використовувались для розпилення добрив або для відстрілу тварин, робив чартерні рейси, а також був пілотом-інструктором. Цим я займався шість років, а потім почав працювати на Техаських міжнародних авіалініях, літаючи з міста Даллас (штат Техас). Нова робота внесла в моє життя стабільність, і я навіть служив старійшиною збору в Дентоні. Я проводив кілька біблійних вивчень, у тому числі з командиром екіпажу літака, його дружиною та дітьми — всі вони пізнали правду.

Упродовж трьох років, до 1973-го, я літав на літаках з турбогвинтовим двигуном, але коли DC-3 було знято з експлуатації, мій інтерес до літаків згас. По суті, серцем я був у Нью-Мексико. Але якщо б я залишив польоти, то чим заробляв би на життя?

Пристрасть до мистецтва

Ще починаючи з 1961 року у вільний час я малював картини, тематикою яких були о́брази Американського Заходу. Мої картини мали великий попит, тож, залишивши роботу в авіалініях, я повернувся до Нью-Мексико і взявся за мистецтво. Проте я втратив рівновагу і дозволив, щоб любов до мистецтва повністю поглинула мене. Я малював, ліпив скульптури і час від часу підробляв як пілот. Кожного дня робота займала в мене 12—18 годин, через що я занедбав свою сім’ю та Бога. Що ж було далі?

Почалися проблеми в сім’ї, і ми з дружиною розлучились. Я переїхав на північ у Монтану і намагався втопити своє горе в чарці. Нехристиянський спосіб життя звів мене на шлях блудного сина з Ісусової притчі (Луки 15:11—32). Зрештою одного дня я усвідомив, що не маю жодного справжнього друга. Коли я зустрічав людей, в яких були проблеми, то говорив їм: «Шукайте Свідків Єгови. Вони вам допоможуть». У відповідь мені казали: «Чому ж тоді ти не Свідок?» Я мусив визнати, що той, хто веде таке життя, як я, не може бути Свідком.

Кінець кінцем у 1978 році я повернувся до Нью-Мексико у збір Свідків, де мене добре знали. Прийшовши до Залу Царства вперше  після декількох років, я не міг стримати сліз. Яким же милосердним був до мене Єгова. Брати і сестри в зборі дуже ласкаво прийняли мене і допомогли повернутися на шлях правди.

Одруження і нове життя

У 1980 році я одружився з Карен, чудовою сестрою, яку знав уже декілька років. Від попереднього шлюбу у Карен було двоє синів, Джейсон і Джонатан. Моя дружина, маючи глибоку любов до Єгови, внесла стабільність у моє життя. В нас народилося двоє чудових синів, Бен та Філліп. Здавалося, ніщо не може затьмарити нашої радості, але попереду чекала величезна трагедія.

Я взявся за вивчення мистецтва. Багато часу приділив вивченню анатомії людини і тварин, особливо коней, а також композиції, пропорції і перспективи. Я почав ліпити скульптури з глини. Це були переважно образи Дикого Заходу: коні, індіанці на конях, ковбої, навіть лікарі, що подорожували на візках, запряжених кіньми. Праця йшла успішно, тому ми вирішили відкрити галерею. Карен придумала для неї назву — «Гірські стежки».

Так ми назвали галерею, яку купили в Седоні (штат Арізона) у 1987 році. Карен займалася галереєю, а я, залишаючись вдома, працював у майстерні і доглядав за дітьми. Проте сталося так, що хлопці почали хворіти, а справи в галереї просувались не найліпше. Отож ми вирішили помінятися ролями. Карен стала доглядати за дітьми вдома, а я взяв свою глину і почав працювати над скульптурами на очах у клієнтів. Як же докорінно змінилася ситуація!

Люди розпитували мене про вироби з бронзи. Пояснюючи їм, що лежить в основі моїх скульптур, я одночасно розповідав історію Дикого Заходу, згадував конкретні імена, місця, події, про котрі багато читав. Люди почали виявляти великий інтерес до моїх скульптур, і дехто давав завдаток за недокінчену скульптуру, а після того, як вона була вилита з бронзи, доплачував решту грошей. Так зародилося поняття «попередній продаж скульптур». Успіх прийшов неймовірно швидко. Мій бізнес розширився: ми відкрили ще дві галереї і велику ливарню, а також найняли 32 робітників. Однак моя робота забирала стільки сил! Ми з Карен стали шукати нагоди припинити цей біг у нікуди і багато молилися про це. На той час я був старійшиною в зборі і усвідомлював, що можу робити більше для Єгови.

Знову служу одному панові

У 1996 році районний наглядач, який відвідував наш збір, запросив нас на обід. Ще перед обідом він несподівано запитав, чи не хотіли б ми переїхати в резервацію індіанців навахо, щоб закласти новий збір у містечку Чінлі. Для нас це було нелегке завдання. Але те, що ми раніше вже кілька разів відвідували резервацію і проповідували на віддаленій території, допомогло прийняти його пропозицію. Ось тепер з’явилася нагода припинити матеріалістичний біг у нікуди і присвятити більше часу для Єгови та його народу. Ми поверталися на шлях служіння одному панові!

Сім’я ще одного старійшини — наші добрі друзі — отримала запрошення приєднатися до нас. Отож ми і сім’я Карусеттас продали свої домівки і придбали житлові автофургони, в яких можна було б влаштуватися в резервації. Я продав галереї, а згодом і ливарню. Ми спростили своє життя і змогли розширити християнське служіння.

У жовтні 1996 року відбулося перше зібрання нашого нового збору в Чінлі. З того часу проповідницька праця розгорнулася серед індіанців навахо, і тепер у нашому зборі чимало чудових піонерів, які розмовляють мовою навахо. Аби здобути прихильність навахо, ми мусили взятися за вивчення цієї складної мови. З дозволу індіанських органів влади ми купили ділянку землі в Чінлі і побудували там Зал Царства, присвячення якого відбулося в червні цього року.

Жахлива трагедія

У грудні 1996 року Карен поїхала разом з хлопцями до Руідосо (штат Нью-Мексико). Я мусив залишитися в Чінлі. Важко описати, яким потрясінням і горем стала для нас новина про те, що наш 14-річний син Бен, катаючись  на лижах, врізався у скелю і загинув! Це було найжахливіше випробування. Завдяки біблійній надії на воскресіння ми знесли трагедію. Неабиякою допомогою була підтримка наших християнських братів. На похоронній промові у Залі Царства в Седоні, де ми жили упродовж кількох років, наші сусіди побачили більше індіанців навахо, ніж вони бачили за все своє життя. Щоб підтримати нас, брати і сестри прибули з резервації, подолавши понад 300 кілометрів.

З того часу молодший брат Бена, Філліп, зробив добрий духовний поступ, і це для нас справжнє благословення. Філліп має кілька біблійних вивчень, він навіть проводив вивчення зі своїм учителем. Філліп ставить перед собою духовні цілі і приносить нам багато радості. Однак наша радість буде повною, коли знову побачимо Бена у новому світі, який обіцяє Єгова (Йова 14:14, 15; Івана 5:28, 29; Об’явлення 21:1—4).

Єгова благословив нас люблячою і турботливою родиною. Мій прийомний син Джонатан зі своєю дружиною Кенною і мій молодший син від першого шлюбу Кріс зі своєю дружиною Лорі служать Єгові. Онуки Вудроу та Джона вже виступають з учнівськими промовами у Школі теократичного служіння. Мій батько помер у 1987 році, а мама, якій нині 84, продовжує ревно служити Єгові, як також і мій брат Джон та його дружина Черрі.

На власному досвіді я переконався в правдивості Ісусових слів: «Ніхто двом панам служити не може... Не можете Богові служити й мамоні». Навіть сьогодні мистецтво може легко знову стати моїм паном. Ось чому я навчився не втрачати рівноваги і пильності. Наскільки ж ліпше робити так, як радив апостол Павло: «Брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі!» (1 Коринтян 15:58).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінках 18, 19]

Мій літак у Чінлі, 1996 рік.

[Ілюстрація на сторінці 19]

Бронзова скульптура за назвою «Не марнуйте часу».

[Ілюстрація на сторінці 21]

Зустріч для біблійного вивчення там, де сьогодні стоїть Зал Царства.

[Ілюстрація на сторінці 21]

З моєю дружиною Карен.

[Ілюстрація на сторінці 21]

Проповідування в типовому курені навахо.