«Не забудьте парасольку!»

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

ВИХОДЯЧИ з дому, англієць зазвичай бере з собою парасольку, бо тут, у Великобританії, дощ може застати зненацька. «Не забудь прихопити броллі!» — чує він від рідних на прощання *. А пізніше через неуважність він може забути її в автобусі, в метро чи в магазині. Сьогодні британець вже не розглядає свою складну парасольку як щось вельми цінне, бо легко може купити іншу. Проте до парасольок не завжди ставились так недбало.

Аристократка за походженням

Перші парасолі не мали нічого спільного з дощем. Вони були символом високого становища в суспільстві, і лише знать могла користуватися ними. На барельєфах та малюнках стародавніх Єгипту, Ассирії, Персії та Індії зображено вельмож, що ховаються від палючого сонця під парасолями, які тримають їхні слуги. В Ассирії право мати парасолі посідали лише королі.

Протягом сторіч парасоль, особливо в Азії, був ознакою влади і могутності. Престиж правителя визначався кількістю парасолів. Так, скажімо, короля Бірми називали Володарем двадцяти чотирьох парасольок. Іноді важливою була навіть кількість ярусів, з яких складалася парасолька.  Ось, наприклад, парасоль китайського імператора мав чотири яруси, а король Сіаму зазвичай користувався семи- або дев’ятиповерховими парасолями. В деяких азіатських та африканських країнах парасолі й досі залишаються символом влади.

Парасолька та релігія

На початку своєї історії парасолька була тісно пов’язана з релігією. Стародавні єгиптяни вважали, що богиня Нут покриває земну кулю своїм тілом, наче великим парасолем. Тож, аби заручитися її охороною, вони ходили під парасольками — своєрідним небесним куполом. В Індії та Китаї вірили, що розкрита парасолька — це небозвід у мініатюрі. Ранні буддисти вважали її знаком Будди, і тому парасолі височіли над багатьма буддійськими статуями та спорудами. Парасольки також використовували і в індуїзмі.

В Грецію парасолька потрапила близько 500 року до н. е. Під час релігійних процесій греки тримали парасольки над статуями своїх богів та богинь. Заможні афінянки наймали служниць, які у сонячні дні носили над ними парасольки. Проте чоловіки взагалі не визнавали парасольок. Саме в греків римляни запозичили ідею використання парасольок у релігійних церемоніях.

З часом парасолька стала однією з обрядових регалій Римо-католицької церкви. Папа почав з’являтися під смугастим жовто-червоним шовковим парасолем, а кардинали та єпископи послуговувалися парасолями зеленого або фіолетового кольору. Навіть сьогодні в базиліках можна побачити папський трон, до якого прилаштована омбреллоне (італ.— невеличка парасолька) папських кольорів. Кардинал, який виконує обов’язки голови церкви в період між смертю одного папи і обранням іншого, зазвичай теж користується омбреллоне, як своєю власною емблемою.

Нова роль парасольки

Сьогодні парасолька, як правило, асоціюється з дощем. Але саме слово «парасоль» не має з ним нічого спільного. Воно походить від французьких слів parare, що означає «заслоняти», та sole — «сонце». Точно не відомо, чи то китаянки, чи мешканки стародавнього Риму, першими почали мастити свої паперові сонячні парасольки олією або воском, аби ховатися під ними від дощу. Проте згодом в Європі парасольки взагалі вийшли з ужитку. І тільки у XVI сторіччі про них згадали італійці, а пізніше і французи.

Британські жінки почали користуватися парасольками у XVIII столітті, проте чоловіки і далі вважали їх лише елегантним жіночим аксесуаром. Винятком були тільки власники кав’ярень, які побачили в парасолі практичну користь. Коли падав дощ, вони під парасолем відпроваджували своїх клієнтів до карети. Священнослужителям парасоль теж став у пригоді. Адже їм не раз доводилось проводити похоронні служби під заливним дощем.

Однак відомий мандрівник та філантроп Джонас Хенуей відкрив нову сторінку в історії парасольки в Англії. Відвідуючи різні країни світу, він часто бачив чоловіків з парасолями. Тож, набравшись хоробрості, Джонас першим з’явився з парасолем на вулицях Лондона. Кучери екіпажів підняли його на глум і навмисне заляпували болотом. Але Хенуея це зовсім не знеохотило. Парасолька була вірною супутницею цього джентльмена протягом 30 років аж до самої його смерті у 1786 році. Тоді парасольки вже носили як жінки, так і чоловіки.

У ті часи парасолі були великими й важкими, і  користуватися ними було досить незручно. Тростину та спиці виготовляли з дерева або китового вуса і вкривали промасленим шовком чи парусиною, тому мокрі парасолі було важко розкривати. До того ж вони пропускали воду. А втім, їхня популярність зростала, тому що купити парасоль було набагато дешевше, аніж наймати екіпаж щоразу, коли падав дощ. Цехи, де виготовляли парасолі, та магазини, де їх продавали, виростали як гриби після дощу. Крім того, винахідники взялися за вдосконалення конструкції парасоля. У середині XIX століття Семюель Фокс запатентував так звану «взірцеву модель». Цей парасоль мав легкий, але міцний сталевий каркас, вкритий шовком, бавовною або льоном, який зазвичай промащували воском. Ось так парасолька стала більше нагадувати сучасну.

Модний аксесуар

Відтак парасоль стає вишуканим аксесуаром, без якого не уявляла свого туалету жодна англійська леді. Віддзеркалюючи примхи моди, парасолька змінювала свої розміри і «вбрання», зодягаючись у атлас та шовк найрізноманітніших кольорів і відтінків. Прикрашена мереживом, торочками, стрічками, бантами і навіть пір’ям, парасолька завжди була допасована до одягу своєї елегантної власниці. В XX столітті жодна леді не наважувалася вийти на вулицю без парасольки. Адже підступні сонячні промені могли б обпалити її ніжну шкіру.

Однак у 1920-х роках в моду ввійшла засмага, і сонячні парасольки фактично зникли. А от у дощових парасолів почалося нове життя. На додаток прийшла ера, коли серед джентльменів стала поширюватись неофіційна уніформа: невеликий фетровий капелюх та чорна парасолька, що також могла служити й ціпком.

Після Другої світової війни з’явилась нова технологія виготовлення парасольок, і тепер можна було придбати складну парасольку з лавсану, водонепроникного нейлону чи навіть поліетилену. В деяких магазинах все ще продавалися високоякісні, дорогі парасолі ручної роботи. Але згодом було впроваджено масове виробництво, і парасольки стали дешевшими. Сьогодні продаються парасолі всіх кольорів та розмірів: від величезних парасолів для гри в гольф та парасолів-тентів, до складних 15-сантиметрових моделей, які зручно вміщаються в сумочці.

Колись парасоль розглядали як предмет розкоші та символ високого суспільного становища. Однак сьогодні — це настільки буденний предмет, що він навіть очолює список речей, які найчастіше гублять. Де б ви не були, з ним можна не боятися негараздів погоди. Зважаючи на постійні попередження про шкідливий вплив сонячного проміння, у деяких місцевостях парасоль знову починають використовувати для захисту від сонця. Тож можливо і ви, виходячи сьогодні з дому, почуєте: «Не забудь парасольку!»

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 20]

Як купувати парасолю та доглядати за нею

Насамперед вирішіть, яку парасольку ви хочете придбати: зручну чи міцну. Складна парасолька, яку легко сховати в сумку, хоч і дешевша, проте не зможе протистояти сильному вітру. Зазвичай парасолька-тростина коштує більше, однак вона вистоїть за будь-якої негоди і служитиме вам довше. Та хоч би який парасоль ви купили, завжди добре просушуйте його у розгорнутому вигляді. Так ви вбережете його від плісняви та іржі. І ще: тримайте парасоль у чохлі, аби він не вкривався пилом.

[Ілюстрації на сторінці 19]

Слуга тримає парасоль над ассирійським царем.

Жителька стародавньої Греції з парасолькою.

[Відомості про джерело]

Малюнки: The Complete Encyclopedia of Illustration/J. G. Heck

[Ілюстрація на сторінці 20]

Парасолька на початку XX століття.

[Відомості про джерело]

Culver Pictures