Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Таїті і пошуки загубленого раю

Таїті і пошуки загубленого раю

Таїті і пошуки загубленого раю

Ось уже багато-багато днів безкраїми просторами Тихого океану одиноко блукає загублений корабель. Виснажені палючим сонцем і довгою мандрівкою, моряки монотонно виконують одну й ту ж роботу. Їм уже остогидло прокисле вино, смердюча вода і протухлі харчі. Несподівано лунає гучний крик: «Земля! Зліва по курсу земля!» Далеко на обрії з’явилася маленька цяточка. А вже через кілька годин ні в кого не залишилось жодних сумнівів, що корабель наближається до острова.

Відтоді як європейці вперше побачили Таїті, цей острів асоціюється їм зі словом «рай». Луї-Антоніо Буґенвілль, французький мореплавець XVIII століття, який очолював вищеописану експедицію, пізніше сказав: «Мені здавалось, що я потрапив у Едемський сад». Минуло понад два століття, а Таїті й далі манить до себе мандрівників. Багато з них, подібно до їхніх попередників, мріють знайти тут загублений рай.

Чому ж думка про рай так полонить людську уяву? І як дійшло до того, що Таїті стали вважати втіленням цієї давньої мрії? Щоб відповісти на це запитання, повернімося в минуле, у час, коли на землі з’явились перші люди.

Втрачений Рай

Немає нічого дивного в тому, що слово «рай» зігріває нам серце. Адже ми були створені для життя в Раю! Згідно з Біблією, Бог поселив наших перших прабатьків у мальовничому садку, який і справді був «раєм» (Буття 2:8). Цей садок, очевидно, займав частину території, названої Едемом, що означає «задоволення». Хоча сучасні науковці вважають історію про Едем міфом, Біблія запевняє, що цей сад дійсно існував і навіть описує його географічне положення (Буття 2:10—14). Однак точне розташування Едему залишається таємницею, оскільки дві річки, які омивали Едем,— Пішон і Ґіхон — більше не існують.

Коли наші перші прабатьки збунтувалися проти Бога, вони втратили Рай, в якому мали б жити й усі ми (Буття 3:1—23). Але їхні нащадки ніяк не хочуть відмовитися від думки про рай. Сюжет біблійної історії про дивовижну домівку наших прабатьків знайшов відгомін у міфах багатьох народів. Наприклад, у греків була легенда про золотий вік — чудовий час, коли люди жили в мирі й достатку.

Впродовж століть багато людей намагалися віднайти втрачений рай. Дехто безуспішно шукав Едем в Ефіопії. Навіть існує легенда, що у шостому столітті церковнослужителю на ім’я Брендан таки вдалося знайти рай на одному з островів у південно-західній частині Атлантичного океану. Інші ж легенди розповідали, що рай сховано на якійсь високій горі. Однак ці древні сказання суперечили одні одним, тому великий мореплавець Христофор Колумб якось з гіркотою промовив: «Мені ще ніколи не доводилося віднайти хоч один грецький чи латинський текст, де б чітко вказувалося, в якому закутку світу можна знайти земний рай». Зрештою він дійшов висновку, що рай розташований десь на південь від екватора.

Після подорожі до Нового Світу Колумб сказав: «Здається, ми знайшли земний рай — землю, яку описували святі отці й богослови». Проте виявилось, що великий мореплавець помилився і Новий Світ зовсім не був раєм.

Інші утопії

Все ж деякі дослідники не втрачали надії. Замість шукати втрачений рай, вони почали популяризувати ідею про майбутній рай, який створить сама людина. З під пера письменників виходили історії про «ідеальні» суспільства, що так контрастували із зіпсованим світом, в якому вони жили. Але усі ці вигадані проекти насправді зовсім не були схожі на Едем. Утопісти оспівували у своїх романах високоорганізоване міське суспільство, а не райський садок, де всі вільні і де вистачає місця для кожного. Наприклад, у XVI столітті британський державний діяч Томас Мор написав книжку про свою подорож до вигаданої країни, котру назвав Утопія, що дослівно означає «місце, якого немає».

А далі письменники, беручи за основу ідею Мора, стали будувати свої власні ідеальні світи. Протягом наступних століть про «утопію» вже писали десятки європейських письменників. І знову ж таки, ці «ідеальні» світи навіть близько не нагадували садок задоволення. Утопісти намагалися створити щасливе життя за допомогою жорсткого порядку. Але люди в такому суспільстві були позбавлені свободи й індивідуальності. Незважаючи на свої недоліки, утопічні фантазії, за словами професора історії Енрі Боде, свідчили про «невмирущу мрію людини побачити краще життя... у більш справедливому світі».

Таїті. Народження легенди

Дослідження у XVIII столітті ще незвіданих південних морів стало останнім шансом знайти земний рай. Проте основною метою Буґенвілля, який в грудні 1766 року вирушив у подорож по Тихому океану, було відкрити й завоювати нові колонії і знайти нові ринки збуту.

Проплававши кілька місяців, Буґенвілль натрапив на Таїті. Через коралові рифи мореплавці не змогли кинути якір коло сусідніх островів, і лише біля Таїті знайшли безпечну гавань. Остров’яни прийняли виснажену команду з розкритими обіймами і забезпечили усім необхідним. Побачене моряками перевершило усі найсміливіші фантазії. Острів не лише був справжнім тропічним раєм, але й майже повністю відповідав описам утопістів.

Перш за все країна таїтян, як і утопічні країни, була острівною. Що ж до самого острова, то він справді нагадував рай. На тлі мальовничих краєвидів звивалися сотні стрімких річок і виблискували численні водоспади. Соковита тропічна зелень росла, здавалося, сама по собі, не вимагаючи людської праці. Крім того, здоровий клімат і відсутність різного роду неприємних несподіванок, типових для тропіків, робили цей казковий острів ще чарівнішим. Тут не було ні змій, ні небезпечних комах, ні діючих вулканів.

Особливої уваги заслуговували також таїтяни — високий, гарний і здоровий народ. Беззубих моряків з опухлими від цинги яснами вразили білосніжні зуби тубільців. Таїтяни мали веселу вдачу й були надзвичайно гостинні, отож незабаром вони завоювали серця мореплавців. Однією з важливих умов утопічних суспільств була рівність між усіма людьми. І прибульцям видавалося, що на Таїті власне так і є, що ніхто тут не знає вбогості й нужди. На острові не було жодних статевих обмежень, тож моряки віддавалися насолодам із найчарівнішими таїтянками.

Буґенвілль та його команда повірили, що Таїті є тим загубленим Едемом. Тому, залишивши острів, Буґенвілль горів бажанням розповісти світу про щойно знайдений рай. Коли його трирічна мандрівка навколо світу закінчилась, він опублікував розповідь про свої пригоди. Книжка здобула величезну популярність і породила міф про екзотичний острів, на якому все просто досконале. Перший рай було втрачено, але здавалося, що його таки віднайшли! В уяві багатьох людей це був острів Таїті.

Підводні рифи міфу

Але реальність надто часто руйнує міфи. Перш за все таїтяни, так само як і всі інші люди, страждали від хвороб і вмирали. Замість рівності на острові панувала сувора, іноді навіть деспотична соціальна ієрархія. Тубільці воювали між собою і приносили в жертву людей. Як і в кожному народі, не всі мешканці острова вирізнялися вродою. На думку історика К. Гау, жінок, з якими розважалася команда Буґенвілля, «змусили віддатися» прибульцям, аби задобрити їх.

Але все це не розвіяло міфу про «знайдений рай». Острів відвідувало багато письменників і художників, як-от французький маляр Поль Гоген. Завдяки його яскравим картинам, які зображали життя на Таїті, популярність острова дедалі більше зростала. Тож яке уявлення склалося про Таїті? У людей виробилися певні стереотипи про цей острів та його мешканців. Тих, хто повернувся з Таїті, перш за все питали: «Ну як, нарозважався з таїтянками?».

Чи рай назавжди втрачено?

В останні роки мешканці острова зіткнулися ще з іншими проблемами. На початку 1980-х років на Таїті кілька разів налітали нищівні циклони, які зруйнували його коралові рифи. Але найбільшої шкоди цьому «раю» завдає людина. Будівельні проекти призводять до забруднення й ерозії ґрунту. Крім того, як розповідає Донна Ліонґ, фахівець з питань переробки відходів, «туристична індустрія створює величезну кількість відходів... Тому якщо Таїті і далі так забруднюватимуть, то цей острів, а також його сусіди більше не будуть тішити око казковою флорою та фауною і ніжною блакиттю кришталево-чистих лагун».

Незважаючи на все це, надія на відновлення раю не вмерла. Адже Ісус Христос пообіцяв розкаяному грішнику: «Ти будеш зі мною в Раю» (Луки 23:43НС). Ісус говорив не про якесь суворе утопічне суспільство, а про рай, встановлений на цілій землі, керувати котрим буде небесний уряд *. Понад 1700 Свідків Єгови на Таїті вірять у цей прийдешній Рай. Вони охоче присвячують власний час, щоб ділитися цією надією зі своїми сусідами. Хоча мальовничий острів Таїті дещо й нагадує рай, все ж його ніяк не порівняєш з Раєм, який незабаром Бог відновить по всій землі. І шукати цей Рай справді варто.

[Примітка]

^ абз. 24 За додатковою інформацією про обіцяний Богом Рай дивіться книжку «Знання, яке веде до вічного життя», опубліковану Свідками Єгови.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Острів Таїті здавався справжнім раєм.

[Відомості про джерела]

Картина Вільяма Годжеса. 1766 рік.

Yale Center for British Art, Paul Mellon Collection, USA/Photo: Bridgeman Art Library

[Ілюстрація на сторінці 17]

Привітні таїтяни дуже гостинно прийняли Буґенвілля.

[Відомості про джерело]

By permission of the National Library of Australia NK 5066

[Ілюстрація на сторінці 18]

Свідки Єгови радо розповідають іншим людям про прийдешній Рай.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 17]

Photo courtesy of Tahiti Tourisme

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 19]

Сторінка 18: гребці на каное, водоспад і тло: Photos courtesy of Tahiti Tourisme