Санкт-Петербург. «Вікно в Європу»

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В РОСІЇ

«Люблю тебе, дитя Петрове, / Люблю твій гордий, строгий взір, / Неви одіння гранітове / І хвиль її державний шир». ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ ПУШКІН

У СВОЇЙ славнозвісній поемі, уривок з якої служить епіграфом до нашої статті, Пушкін згадує, як на далекій півночі, де ріка Нева впадає в Балтійське море, Петро Великий заснував Санкт-Петербург. Але у вас, можливо, виникає запитання, як це одне з найбільших міст світу виросло на болотистих просторах півночі.

Під кінець XVII століття стало очевидним, що для процвітання й розвитку Росії потрібен доступ до моря. Мрією молодого російського царя Петра I було прорубати «вікно в Європу» — знайти для Росії вихід до моря. З півдня доступ до Чорного моря перегородила Османська імперія. Тому Петро спрямував свій погляд на північні райони — шведську територію, яку омивали води Балтійського моря.

Щоб досягти мети, Петро оголосив у серпні 1700 року війну Швеції. Хоча спочатку російські війська зазнали поразки, цар не здався. І до листопада 1702 року він таки змусив шведів відступити від Ладозького озера. Це найбільше озеро Європи, розташоване за 60 кілометрів від Балтійського моря, з’єднується з ним через ріку Неву. Шведи закріпили свої позиції у фортеці на маленькому острові коло витоку Неви. Але Петро відбив у них цю острівну фортецю і перейменував її в Шліссельбург.

Пізніше шведи, що засіли у фортеці Ніеншанц — там, де Нева впадає у Балтійське море, спробували завдати  росіянам відповідного удару. Але в травні 1703 року їхній гарнізон був цілком розбитий. Завдяки цій перемозі росіяни захопили контроль над цілою дельтою Неви. Аби втримати завойовані території, цар відразу почав будувати тут, на Заячому острові, фортецю. Так 16 травня 1703 року, коло трьох століть тому, Петро I заклав фундамент укріплення, яке сьогодні називається Петропавловською фортецею. Цей день прийнято вважати офіційною датою заснування Санкт-Петербурга, названого на честь апостола Петра, царевого святого-заступника.

Як з’явилась столиця

Уже від самого початку Санкт-Петербург, на відміну від багатьох столиць, планували й будували як величний центр держави. Навіть те, що місто мали зводити на далекій холодній півночі,— а воно лежить майже на тій самій широті, що й Магадан,— не знеохочувало Петра. Тож будівництво йшло повним ходом. Дерево для будови привозили з району Ладоги та Новгорода. А каміння цар отримував завдяки незвичайному податку: кожен росіянин, що приїздив до Санкт-Петербурга з якимось товаром, мусив також привезти певну кількість каменів. Крім того, Петро заборонив у Москві, а потім і по всій державі зводити кам’яниці. Тому мулярі, які залишились без роботи, з’їхалися до Санкт-Петербурга.

Будівництво міста, як говориться у «Великій радянській енциклопедії», «просувалось небувалими на той час темпами». Незабаром з’явилися дренажні канали, палі для фундаменту, а далі й вулиці з будинками, церквами, лікарнями і державними установами. У рік заснування міста розпочалось також спорудження суднобудівної верфі, що згодом перетворилась у центр російського флоту й стала називатися Адміралтейством.

 У 1710 році почалась будова Літнього палацу — літньої царської резиденції. А 1712 року до Санкт-Петербурга з Москви перенесли російську столицю з багатьма її державними конторами. Перший у місті палац із каменю, який зберігся до наших днів, закінчили споруджувати 1714 року. Його побудували для першого губернатора міста Олександра Меншикова. Того ж року на території Петропавловської фортеці розпочались роботи над Петропавловським собором. Дзвіниця собору, яка здіймається над Санкт-Петербургом, є візитною карткою цього міста. Крім того, на Неві спорудили і Зимовий палац, який кілька разів перебудовували. Згодом на його місці вибудували теперішній Зимовий палац, що нараховує коло 1100 кімнат. Ця велична споруда стала центром міста, а сьогодні в її приміщеннях розташовано знаменитий Державний музей Ермітаж.

Перші десять років Санкт-Петербург розростався приголомшливими темпами: до 1714 року у місті налічувалось коло 34 500 будинків. Безперервно велося спорудження палаців та інших грандіозних будівель. Чимало споруд Санкт-Петербурга свідчать, наскільки сильним у Росії був вплив релігії.

Справжньою гордістю міста є Казанський собор з напівкруглою колонадою. Він стоїть на головній вулиці Санкт-Петербурга, Невському проспекті, і частково завдяки цьому собору її вважають однією з найгарніших вулиць світу. Крім того, височіє тут Ісааківський собор, котрий побудували трохи пізніше. Щоб спорудити його, довелося вбити у болотисте підґрунтя 24 000 паль, а на масивний купол собору було витрачено 100 кілограмів чистого золота.

Не менш розкішні будівлі зводили також в околицях Санкт-Петербурга. У 1714 році в Петергофі, сьогодні його називають  Петродворець, розпочались роботи над Великим палацом — резиденцією Петра I. Водночас поблизу, у Царському Селі, тепер місто Пушкін, велася будова розкішного Катерининського палацу для дружини Петра I. Пізніше в тому ж столітті у Павловську й Гатчині, на південь від Санкт-Петербурга, з’явилися ще два чудових палаци.

Краси молодому місту додавали сотні мостів, зведених над численними каналами й протоками Неви, завдяки яким Санкт-Петербург часто називають «північною Венецією». Разом з талановитими російськими зодчими нову столицю будували архітектори з Італії, Німеччини та Франції, і в результаті спільних зусиль народилося, як сказано в «Британській енциклопедії», «одне з найвеличніших і найбільш впорядкованих міст Європи».

Незламність у часи лихоліть

Противники Петра I навіть не могли собі уявити, як уперто триматимуться росіяни за своє вікно в Європу. У книжці «Петро I. Його життя і світ» (англ.) говориться: «Відтоді, як Петро I ступив на територію гирла Неви, ця земля і місто, яке там виросло, завжди належали тільки Росії».

І справді, як зазначається у цій книжці, «жоден із завойовників, які протягом століть вдиралися в Росію з величезними арміями,— ні Карл XII, ні Наполеон, ні Гітлер — не могли захопити балтійського порту Петра I, хоча німецька армія під час Другої світової війни 900 днів тримала місто в облозі. За час цієї довгої блокади загинув майже мільйон мешканців. Багато з них померло через холод і голод лютої зими 1941—1942 років, коли температура впала до мінус 40 градусів. Власне за цієї температури покази термометра Цельсія і Фаренгейта збігаються.

У 1914 році, з початком Першої світової війни, місто перейменували у Петроград. Коли ж 1924 року помер Володимир Ленін, перший голова та керівник Радянського Союзу, назву міста змінили на Ленінград. Зрештою у 1991-му з розпадом Радянського Союзу місту повернули його першу назву — Санкт-Петербург.

Внесок у світову спадщину

У 1724 році за наказом Петра I, виданим за рік до його смерті,— а помер цар у віці 52 років,— було засновано Російську Академію наук. В 1757 році у місті відкрили Академію мистецтв, в якій у XIX столітті навчалися всесвітньо відомі російські живописці Карл Брюллов та Ілля Рєпін.

У 1819 році почав діяти Петербурзький  державний університет, а з часом й інші вищі учбові заклади. Під кінець XIX століття у Санкт-Петербурзі мешкав Іван Павлов — російський фізіолог, лауреат Нобелівської премії, який розробив вчення про умовний рефлекс. Видатний російський хімік Дмитро Менделєєв склав тут знамениту періодичну таблицю елементів, або, як її згодом назвали, таблицю Менделєєва.

Поза увагою світової громадськості не залишалося й культурне життя Санкт-Петербурга. У 1738 році було засновано танцювальну академію, що з часом перетворилася у всесвітньо відомий Маріїнський балет. Незабаром місто уже прикрашали численні театри та балетні й концертні зали. У Санкт-Петербурзі жили й творили знамениті композитори, такі, як Петро Ілліч Чайковський. Багатьом відома його невмируща класична музика до балетів «Спляча красуня», «Лебедине озеро» і «Лускунчик» та його славетний твір «Урочиста увертюра 1812 рік».

Санкт-Петербург також дав Росії плеяду великих російських поетів і письменників. Тут жив Олександр Сергійович Пушкін, що став, на думку багатьох, «найвидатнішим [російським] поетом і засновником сучасної російської літератури». Твори Пушкіна, подібно як і твори Шекспіра, перекладено усіма основними мовами світу. І цитата з однієї відомої пушкінської поеми — ода місту, що стало домівкою поета, служить епіграфом до нашої статті. У Санкт-Петербурзі мешкав і Достоєвський, якого, за словами «Британської енциклопедії», «вважають одним із найкращих у світі письменників-романістів».

Тож з упевненістю можна сказати, що все, чим на зорі свого скромного зародження Санкт-Петербург завдячував Європі, він повернув їй сторицею. Мешканці цього міста протягом багатьох десятиліть щедро збагачували світову культуру.

Час на роздуми

Цього року Санкт-Петербургу виповнилось 300 років. На ювілей, що відзначався з 24 травня до 1 червня, до міста з’їхалися сотні тисяч гостей. Багато з них були в захопленні від грандіозної підготовки до свята, від незрівнянної краси міста та його дивовижної історії.

Через збіг обставин якраз за тиждень до цього багато відвідувачів приїхало до Санкт-Петербурга на присвячення нових приміщень Російського філіалу Свідків Єгови, який розташований у передмісті. Наступного дня 9817 осіб зібралися в Санкт-Петербурзі на стадіоні імені Кірова, аби послухати огляд програми присвячення та захопливі звіти про діяльність Свідків Єгови в багатьох країнах.

Всього не передивишся

Відвідувачі Санкт-Петербурга часто кажуть, що тут стільки цікавого, що не знаєш, з чого почати. Така проблема повстає зокрема перед відвідувачами Ермітажу. Підрахували, що, коли на кожен експонат у виставочних залах, — а залів тут сотні — витрачати лише хвилину, то екскурсія триватиме кілька років.

Дехто вважає однією з найбільших цінностей Санкт-Петербурга Маріїнський театр опери й балету. Його зал прикрашають чудові кришталеві канделябри й люстри, а на декор та розписи пішло майже 400 кілограмів золота. І власне в такому розкішному оточенні глядачі насолоджуються грою одних з найкращих майстрів балету.

Навіть звичайна прогулянка у цьому п’ятимільйонному місті з вишуканими будівлями вздовж Неви залишає незабутні враження. А їзда в дивовижному санкт-петербурзькому метро, що вважається одним з найглибших у світі,— це справжня культурна програма. Щодня метро перевозить понад два мільйони пасажирів. Його загальна довжина становить майже 100 кілометрів, а станцій налічується понад 50. Деякі з них належать до найвишуканіших станцій у світі. В 1955 році, коли відкрили санкт-петербурзьке метро, газета «Нью-Йорк таймс» назвала ці станції «сучасними підземними палацами».

Не закохатися в Санкт-Петербург просто неможливо. Його чудові витвори мистецтва, дивовижна історія, невмируща культурна спадщина надовго залишаться у пам’яті. І хоч би чим захоплювався гість міста, він неодмінно погодиться, що Санкт-Петербург «одне з найгарніших міст Європи».

[Ілюстрація на сторінці 23]

Петро I — засновник міста.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Петропавловська фортеця та собор, де було закладено основи Санкт-Петербурга.

[Ілюстрації на сторінках 24, 25]

Зимовий палац над Невою. Зараз тут розташовано музей Ермітаж (праворуч — вигляд всередині).

[Відомості про джерело]

Державний музей Ермітаж (Санкт-Петербург).

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

Великий палац.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Санкт-Петербург називають «північною Венецією».

[Ілюстрації на сторінці 26]

Всесвітньо відомий Маріїнський театр опери та балету.

[Відомості про джерела]

Steve Raymer/National Geographic Image Collection

Photo by Natasha Razina

[Ілюстрації на сторінці 26]

Станції санкт-петербурзького метро називають «підземними палацами».

[Відомості про ілюстрації, сторінка 23]

Вгорі: Edward Slater/Index Stock Photography; картина й герби: Державний музей Ермітаж (Санкт-Петербург).