Книга проти книг

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В ІТАЛІЇ

ЧОМУ багато людей мають упередження до Біблії? У деяких країнах причиною стала книга, створена для боротьби з «єрессю»,— «Індекс заборонених книг». Що про це розповідає історія?

Католицька церква сприйняла винахід друкування з величезним ентузіазмом. Декотрі папи розхвалювали новий винахід, а священнослужителі називали його «мистецтвом від Бога». Проте невдовзі церковна ієрархія усвідомила, що друкування сприяє поширенню ідей, які суперечать католицизму. Отож при кінці XV століття в багатьох європейських єпархіях духовенство почало накладати на нього обмеження. Твір не міг вийти друком без дозволу цензури. У 1515 році, на П’ятому Латеранському соборі, було прийнято цілу низку додаткових правил, порушення яких каралося відлученням від церкви. Однак з початком Реформації жоден із цих заходів вже не міг зупинити поширення книжок та іншого друкованого матеріалу, який церква вважала шкідливим для віри і моралі. Тому в другій половині XVI століття ватиканські кола, як ніколи раніше, прагнули, «щоб друкування зникло на багато років».

 Аби стримати «бурхливий потік небезпечних книжок», як у 1951 році висловився один італійський єзуїт, церква постановила скласти список книг, заборонених для католиків. У 1542 році було створено римську інквізицію. Одним з її перших офіційних документів був указ, який обмежував свободу друкування релігійної літератури. Коли у 1555 році колишній верховний інквізитор Джанп’єтро Карафа став папою Павлом IV, він одразу наказав скласти список заборонених книг. Перше видання «Індексу заборонених книг» для всіх католиків вийшло у 1559 році.

Які книжки були заборонені?

«Індекс» складався з трьох розділів. У першому з них містився перелік імен авторів, книжки котрих були заборонені незалежно від їхньої тематики. У другому подавались назви окремих творів різних авторів, праці яких загалом не засуджувались. А в третьому розділі можна було знайти довгий список анонімної забороненої літератури. В «Індексі заборонених книг» згадувалося 1107 друкованих творів, багато з яких не були присвячені релігії. У Додатку був перелік заборонених видань Біблії, зокрема туди ввійшли усі переклади мовою простого люду.

По багатьох місцях вже й раніше існували заборони, проте «створивши знаряддя, яке мало діяти на території усіх католицьких країн, церква вперше офіційно виступила проти друкування, читання і володіння Святою книгою мовами простого люду»,— пояснює Джіліола Франьїто, викладач нової історії в Пармському університеті (Італія). Поява «Індексу» викликала сильний опір передусім з боку друкарів і продавців книг, а також з боку уряду, який отримував прибутки від друкування. З цих та інших причин було підготовано нове видання індексу. Він вийшов друком у 1564 році, після Тридентського собору.

У 1571 році було створено Конгрегацію індексу, в обов’язки якої входило переглядати і доповнювати індекс *. На певному етапі усі рішення про заборону творів приймалися трьома офіційними органами — Конгрегацією священної канцелярії, Конгрегацією індексу і вищим цензором, тобто папським теологом. Ті самі обов’язки одночасно виконували різні люди, які не мали єдиного погляду щодо того, кому належить більше влади — єпископам чи місцевим інквізиторам. Через це третій список заборонених книг вийшов із запізненням. Після того як Конгрегація індексу уклала третє видання «Індексу заборонених книг» і в березні 1596 року Климент VIII оголосив про його вихід, Конгрегація священної канцелярії звернулась з вимогою призупинити введення його в дію, доки не буде внесено усіх перекладів Біблії загальновживаною мовою.

З цим виданням індекс було укладено, хоча впродовж століть у нього і далі вносили зміни. Багато протестантів, література яких входила в «Індекс заборонених книг», називали його «найліпшим покажчиком книг, котрі слід прочитати». Проте варто згадати, що у той час протестанти також мали свою сувору цензуру на книжки.

Через «Індекс заборонених книг» культура багатьох країн, зокрема Італії, потрапила в «повну ізоляцію», як про це висловлюється історик Антоніо Ротондо. На думку Ґвідо Далл’Оліо, іншого фахівця з історії, ця книга стала «однією з основних причин того, що культура Італії розвивалася набагато повільніше, ніж культура більшості країн Європи». Однак цікаво, що декотрі книжки збереглися до нашого часу саме завдяки «пеклу» — спеціальному  місцю, відведеному в багатьох церковних бібліотеках для забороненої літератури.

Все ж згодом, в епоху просвітництва, вплив громадської думки відіграв свою роль у скасуванні «найбільш репресивного апарату, який будь-коли використовувався для обмеження свободи друку». У 1766 році італійський видавець написав: «Заборони, продиктовані римо-католицькою церквою, не є головним мірилом. Цінність книжок визначає громадськість». Вплив «Індексу заборонених книг» дедалі послаблювався, і в 1917 році Конгрегацію індексу, яка наглядала за його укладанням, було розформовано. З 1966 року каталог із забороненими книгами «втратив силу церковного закону».

Біблія простими мовами

З історії «Індексу заборонених книг» видно, що з усіх «шкідливих книжок» особливою мішенню була Біблія мовами простого люду. Фахівець Хесус Мартінес Буханда пояснює, що в XVI сторіччі у списку індексу містилося «близько 210 видань цілої Біблії або Нового Завіту». У XVI столітті італійці дуже любили читати Біблію. Однак «Індекс заборонених книг», який суворо забороняв Святе Письмо простими мовами, повністю змінив ставлення людей до Божого Слова. «Унаслідок заборон, накладених на Святе Письмо як на джерело єресі, італійці почали плутати його з книжками єретиків»,— каже Джіліола Франьїто. Вона додає: «Шлях до спасіння для католиків Південної Європи пролягав через катехізис» і «цінними вважались люди, які були немовлятами в духовному розумінні, а не зрілими християнами».

Лише у 1757 році папа Бенедикт XIV дав дозвіл на читання «перекладів Біблії простими мовами, які схвалював Апостольський престол». Врешті-решт почалася підготовка нового перекладу італійською на основі латинської Вульгати. Отож, перший повний переклад Біблії з мов оригіналу католики в Італії отримали лише в 1958 році.

Сьогодні, як зазначає Джіліола Франьїто, «поширенням Писання» займаються в основному не католики. Найактивнішими є Свідки Єгови, які розповсюдили понад чотири мільйони примірників «Перекладу нового світу Святого Письма» італійською. Вони відживляють любов до Божого Слова у серцях сотень тисяч людей (Псалом 119:97). Чому б і вам не познайомитися з цією дивовижною книгою?

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінках 20, 21]

Сторінки з «Індексу заборонених книг».

[Відомості про джерело]

Su concessione del Ministero per i Beni e le Attività Culturali

[Ілюстрація на сторінці 22]

Італійський переклад Біблії XVI століття, який було заборонено церквою.

[Ілюстрація на сторінці 22]

«Переклад нового світу» розбудив у багатьох людей любов до Божого Слова.