Ця примхлива панянка Мода

УСВІДОМЛЮЄМО ми це чи ні, але на наше рішення, у що вдягнутися, певною мірою впливає мода. Зрештою, власне від неї залежить, який товар ми знайдемо в магазині.

Цікаво, що одяг, який сьогодні вважається звичайним, колись міг бути дуже модним. Наприклад, понад століття тому останнім криком моди була краватка та проста чоловіча сорочка з коміром. А в 1920-х роках модним елементом жіночого гардеробу став светр.

Індустрія моди існує завдяки двом людським бажанням. Перше з них — бажання новизни. Хто з нас не хоче час від часу одягти щось новеньке? Тож іноді ми купуємо одяг не тому, що старий зовсім зносився, а просто, аби щось змінити. У той же час нам не хочеться виглядати білими воронами і ми вибираємо те, що принаймні певною мірою відповідає стилю й стандартам нашого часу. Це і є друге людське бажання — не надто відрізнятися від інших. Протягом століть виробники одягу допомагали людям задовольняти ці бажання, хоча нерідко й використовували їх задля власного зиску.

Коротка історія

Для створення нового стилю модельєри використовують п’ять основних елементів: колір, силует, драпіровку, текстуру й малюнок на тканині. За довгі роки виготовлення одягу з’явилося чимало варіацій кожного з цих елементів. Колись у древньому Єгипті найліпшим матеріалом, ідеальним для гарячого клімату, вважалася напівпрозора льняна тканина місцевого виробництва. Оскільки льон погано піддавався фарбуванню, тканина зазвичай була лише одного кольору — білого. Але єгипетські модельєри, вміло драпіруючи тканину, надавали вбранню вишуканого силуету. Так народився один з найдавніших фасонів.

Ситуація змінилась, коли ще до початку першого століття на ринку з’явилися нові тканини й барвники. Заможні римляни носили одяг із шовку, привезеного з Китаю або Індії, хоча через далеку дорогу ціна його дорівнювала ціні щирого золота. Іншим модним матеріалом була фарбована вовна з Тиру, кілограм якої коштував коло 2000 динарів — шестирічний заробіток простого робітника. З появою нових барвників і тканин багаті римлянки почали носити столу — довге вільне вбрання із блакитної індійської бавовни чи жовтого китайського шовку.

У минулому, хоч мода час від часу й змінювалась, дорогий одяг можна було сміливо носити все життя. Зміни в моді наступали повільно, і на них звертали увагу лише вельможі. Однак з часів промислової революції віяння моди стали відображатися також у вбранні простих людей.

У XIX столітті народились цілі галузі промисловості, завданням яких було одягати і  багатих, і бідних. З’явилися великі ткацькі фабрики, отож ціни на бавовняні та шерстяні тканини знизились. Коли ж винайшли швейну машинку, одяг став ще дешевший. Крім того, завдяки синтезу штучних барвників тканини можна було фарбувати у найрізноманітніші кольори.

Та особливо на одяг простих людей вплинув науково-технічний прогрес і зміни, що відбулися в суспільному житті. У мешканців Західної Європи та Північної Америки з’явилося більше грошей. Відтак, приблизно у 1850-х роках, почали випускати жіночі журнали, а трохи згодом у магазинах вже можна було придбати готовий одяг стандартних розмірів. Крім того, в XIX столітті Чарлз Фредерік Ворт, щоб привабити потенційних клієнтів, запровадив покази моди за участю живих манекенниць.

У XX столітті були створені нові синтетичні волокна, як-от штучний шовк, нейлон і лавсан, тож виробники мали тепер ширший вибір тканин. Спеціальні комп’ютерні програми полегшили створення нових фасонів, а завдяки процесу глобалізації новинки моди могли одночасно з’явитися на вулицях Токіо, Нью-Йорка, Парижа і Сан-Паулу. У той же час дизайнери та виробники одягу знайшли нові способи, як збувати свій товар.

Якщо колись за модою найбільше слідкували вельможі, то нині її найпалкішими шанувальниками стали молоді люди. Мільйони з них щомісяця купують нове вбрання, тож кожного року виготовляється одягу на сотні мільярдів доларів *. Але чи немає тут прихованих пасток?

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрації на сторінках 4, 5]

 Законодавці моди

Сторіччями тон у моді задавали королі та знать. Якось французький король Людовік XIII, що правив у XVII столітті, вирішив прикрити свою лисину перукою. Не минуло багато часу, і європейські вельможі теж стали брити голови й носити перуки. Ця мода протрималась понад століття.

У XIX сторіччі в жіночих журналах почали друкувати нові фасони і навіть пропонували недорогі викройки, за якими жінки самі могли пошити собі обновки. А у XX столітті, з початком доби блакитного екрану, телезірки стали всесвітніми кумирами, які й диктували моду. Відомі музиканти також впроваджували екстравагантні стилі, які швидко підхоплювала молодь. Сьогодні, щоб викликати у людей бажання купувати новий одяг, творці реклам вміло послуговуються показами мод, популярними журналами, рекламними щитами, телебаченням і вітринами магазинів.

[Ілюстрація]

Король Людовік XIII.

[Відомості про джерело]

З книжки «The Historian’s History of the World».

[Ілюстрація на сторінці 4]

Фасон цього лляного вбрання, яке носили стародавні єгиптяни, вважається одним з найдавніших.

[Відомості про джерело]

Photograph taken by courtesy of the British Museum

[Ілюстрація на сторінці 4]

Стола старожитніх римлянок.

[Відомості про джерело]

З книжки «Historia del Traje», 1917 рік.

[Ілюстрація на сторінках 4, 5]

Кімоно носять ще з середини VII століття н. е.

[Відомості про джерело]

З газети «La Ilustración Artística», том X, 1891 рік.

[Ілюстрація на сторінці 5]

У минулому мода змінювалась дуже повільно, тож дорогий одяг можна було носити все життя.

[Відомості про джерело]

EclectiCollections

[Ілюстрація на сторінці 5]

Завдяки промисловій революції навіть прості люди почали слідкувати за модою.

[Відомості про джерело]

EclectiCollections