Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Асфальтове озеро в Тринідаді і Тобаго

Асфальтове озеро в Тринідаді і Тобаго

Асфальтове озеро в Тринідаді і Тобаго

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В ТРИНІДАДІ

ЩО СПІЛЬНОГО між Австрійською трансальпійською магістраллю, Англійським ювілейним віадуком і Гонконгівським тунелем під затокою Вікторія? Усі вони вистелені сумішшю з незвичайного асфальту *, привезеного з Тринідаду і Тобаго, з озера Піч-Лейк.

Велике озеро Піч-Лейк — це природне родовище асфальту. В одному географічному словнику, який вийшов у 1814 році, це озеро було названо «найбільшим чудом природи». Отож, відвідаймо це незвичайне місце неподалік південно-західного узбережжя Тринідаду.

Прогулянка по озері

В’їхавши в село Ла-Бреа (іспанською «смола»), ми відразу помітили, що тротуар немовби осів. Скидалося на те, що під тягарем власної ваги перекосилися навіть деякі хатинки. Ми ще не встигли висловити своє здивування, як перед нами з’явилося щось, схоже на величезну закинуту стоянку автомашин. Це й було озеро Піч-Лейк. Наш гід пояснив, що воно займає площу приблизно 47 гектарів і в центрі глибина сягає аж 80 метрів. «Придивімося ближче до цього незвичайного озера»,— запропонував гід.

Ми зробили кілька несміливих кроків і зрозуміли, що поверхня озера досить тверда, хоча й нерівна. Вона може витримати навіть вагу вантажівки та інших великих машин! (Але якщо протягом певного часу залишити вантажівку на такій «стоянці», то машина почне осідати). Однак ми й далі ступали дуже обережно. Адже відвідувачі іноді натрапляють тут на неприємну липку несподіванку — кусочки в’язкого бітуму.

Тільки-но ми прибули в село, як відчули специфічний запах. Нам пояснили, що це сірководень, який у невеликих кількостях виділяється з озера. Крім нього з поверхні озера випаровується метан, етан і вуглекислий газ. Гід відколупав шматок асфальту, який нагадав нам швейцарський сир,— у ньому було безліч дірок, утворених газовими бульбашками, що не могли вийти на поверхню.

Як не дивно, на озері Піч-Лейк живе чимало представників живої природи. Ставки, які утворилися на його поверхні, а також вкриті травою береги стали домівкою для рідкісних видів качки-савки (Oxyura dominica). Мабуть, сьогодні нам не вдасться побачити цю пташку, оскільки, почувши, що хтось наближається, вона здебільшого завмирає або ж тихо пірнає під воду. Коли ми пробирались крізь високу траву, яка була нам майже по шию, непомітно майнула інша пташка — якана (Jacana jacana). Якана має темне забарвлення і лише під крилами — блідо-жовте. Живуть тут і малі султанки (Porphyrula martinica) й інші види болотяних пташок. У водоймищах, які утворилися на цій території, водяться маленькі прісноводні рибки, а іноді трапляються навіть каймани.

Поклади відомі століттями

Показуючи нам морське узбережжя, гід розповів, що саме тут у 1595 році стало на якір судно британського дослідника Уолтера Релі. У той час озеро, яке нині лежить в западині, було розміщене на рівнині, і до узбережжя стікали потоки асфальту. Релі використав місцевий асфальт для покриття корпусів своїх кораблів, після чого сказав, що це «найліпша смола», яка, «на відміну від смоли з Норвегії, не топиться на сонці, отож у південних портах вона чудово захищатиме тамтешні кораблі» *.

У 1846 році канадський вчений Ейбрахам Ґеснер, якого згодом назвали батьком нафтової промисловості, виділив з цього незвичайного асфальту світлу нафту, знану нині як гас. На жаль, через сполуки сірки, що містяться в асфальті, гас мав досить неприємний запах. Але згодом Ґеснер віднайшов інші поклади асфальту і одержав гас практично без запаху.

Але по-справжньому асфальт з Піч-Лейку стали цінувати, коли побачили, що це найякісніша суміш для вимощування доріг. У 1876 році інженери запропонували використати його для вимощування Пенсільванського проспекту в місті Вашингтон. Попри напружений дорожній рух, протягом 11 років поверхня дороги залишалася в ідеальному стані. Так асфальт з Тринідаду здобув світову славу.

Останніми роками нафтові компанії стали виробляти дешевший бітум, побічний продукт очищення нафти. Але інженери і далі використовують природний асфальт з Тринідаду у будівництві автомагістралей, мостів, аеропортів і морських портів. Чому?

Незвичайна суміш

Аби виготовити суміш для покриття доріг, використовують саме цей природний асфальт, оскільки він міцний, твердий, надійний в експлуатації і не слизький. Окрім того, асфальт з озера Піч-Лейк має матово-сірий колір, що покращує видимість уночі. Ним вистеляють дороги навіть там, де влітку стовпчик термометра піднімається вище 40°C або ж в територіях, де взимку він опускається нижче 25°C. Виправдав себе цей асфальт і на злітно-посадочних смугах в аеропортах. Хоча ці смуги зазнають постійного навантаження,— там безперестанку злітають і приземляються багатотонні літаки,— покриття залишається бездоганним протягом довгого часу. До того ж покриття з вмістом асфальту з Тринідаду не піддається руйнуванню під дією антифризів, пального і мастил. Більшість таких поверхонь понад 20 років залишаються у доброму стані й майже не потребують ремонту.

Асфальт з Тринідаду має особливий склад, і власне в цьому криється секрет його якості. Бітум, який входить у склад асфальту, містить від 63 до 67 відсотків мальтів і 33—37 відсотків асфальтитів. Мальти — це загущена нафта, що складається із суміші органічних речовин різних класів; саме ці речовини надають бітуму в’язкості. В одному джерелі сказано, що бітум, який міститься в асфальті з озера Піч-Лейк, «на відміну від маслянистих штучних бітумів, надзвичайно в’язкий». Асфальтити — ще одна група вуглеводневих сполук, які надають бітуму термопластичних властивостей, тобто при нагріванні він перетворюється на пластичну масу, а при охолодженні твердне. Від властивостей і кількісного вмісту усіх цих компонентів залежить якість асфальту. Тому так важко виробити якісний штучний асфальт.

Видобування й очищення

Гуркіт машин привернув нашу увагу, і ми вирішити ближче подивитися, як видобувають з озера асфальт. Величезна машина, схожа на трактор, за допомогою міцних металевих зубців чи боронів вириває асфальт з поверхні озера. Куски асфальту завантажують у вагончики і транспортують до заводу, що неподалік. З початку XIX століття з озера Піч-Лейк видобули аж дев’ять мільйонів тонн цього асфальту! Підраховано, що в озері залишилося ще десять мільйонів тонн, і при сьогоднішніх темпах споживання цих покладів вистачить ще на 400 років.

Порожнина, що утворюється після того, як видобуто декілька тонн асфальту, затягується і зникає за пару тижнів. Отож складається враження, ніби асфальтові запаси ніколи не закінчаться. Але оскільки цей «твердий» асфальт насправді — в’язка рідина, то він затікає у порожнину і просто заповнює її. Завдяки цьому озеро перебуває в постійному, але непомітному для людини русі.

Пригадуєте перекошені хатинки, згадані на початку статті? Причиною такого осідання є підземні асфальтові жили, що розгалужуються від озера. Тому люди, які планують будуватися, мусять добре продумати, де саме поставити свій будинок.

«А тепер відвідаймо очисний завод»,— запропонував нам гід. Процес очищення досить простий. Щоб розтопити асфальт, його поміщають у велетенські 100-тонні чани, до яких по трубах надходить пара температурою приблизно 165°C. Внаслідок нагрівання з асфальту вивільняються гази і випаровується надлишок води, яка становить біля 30 відсотків маси неочищеного асфальту. Згодом, аби позбутися частинок деревини й залишків рослин, розтоплений асфальт фільтрують. Відтак гарячий асфальт виливають у бочки, зроблені з листової фібри і вистелені силіконовим папером. Ці бочки виготовляють прямо тут, на заводі, і кожна з них вміщає до 240 кілограмів асфальту. Увесь процес очищення триває приблизно 18 годин.

«Очищений асфальт називають «епюре»,— каже гід. Аби одержати високоякісну суміш для покриття доріг, до цього асфальту додають очищений бітум та інші матеріали. Останніми роками цей асфальт також стали використовувати у виробництві фарб, в’яжучих, ізолюючих і водонепроникних матеріалів. Таким чином він потрапляє у чимало домівок по всьому світі.

Один автор доречно написав: «Такі неповторні Божі діла викликають величезне захоплення, а ті, хто хоче збагнути їх, відчувають ніщо інше як благоговіння». Справді, озеро Піч-Лейк у Тринідаді і Тобаго викликає справжній захват!

[Примітки]

^ абз. 3 Для багатьох слова бітум, асфальт, дьоготь і смола — синоніми. Однак бітуми — це загальна назва класу високомолекулярних вуглеводнів темного забарвлення, які входять до складу дьогтю, смоли та нафти. Дьоготь — темна в’язка рідина, яку одержують при сухій перегонці дерева, вугілля і торфу. В результаті подальшого отверджування дьогтю утворюється напівтвердий осад, який називають смолою. Дьоготь і смола містять відносно небагато бітумів.

Продукт, що утворюється з нафти внаслідок випаровування летких фракцій і окислення залишку, називається природним асфальтом. Однак у багатьох місцях «асфальтом» вважають суміш бітумів і мінеральних матеріалів, як-от піску чи гравію. Власне такою сумішшю і вистеляють дороги. У цій статті йтиметься про природний асфальт, що видобувають з озера Піч-Лейк.

^ абз. 11 У Біблії також згадані водонепроникні властивості асфальту чи бітуму. Коли Ной отримав наказ будувати ковчег, йому було сказано: «Смолою осмолиш його ізсередини» (Буття 6:14). А згідно з Вихід 2:3, папірусову скриньку, в яку поклали маленького Мойсея, також покрили «асфальтом та смолою».

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

Озеро Піч-Лейк — природне родовище асфальту.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Асфальтний очисний завод.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Видобування асфальту.