Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Мозаїка — шедеври з камінців

Мозаїка — шедеври з камінців

Мозаїка — шедеври з камінців

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В ІТАЛІЇ

МОЗАЇКУ називають «незвичайним живописом», «дивовижним» методом оздоблення і «однією з найдовговічніших форм декоративного мистецтва». Італійський художник XV століття Доменіко Гірландайо назвав мозаїчні твори «картинами, які пишуться для вічності». Крім того, мозаїка має свою захопливу історію.

Можна сказати, що мозаїка — це мистецтво оздоблення поверхонь (підлог, стін та склепінь) зображеннями або візерунками, виконаними з маленьких, щільно припасованих шматочків каменю, скла або керамічної плитки. З давніх-давен мозаїка використовувалася для прикрашення підлог та стін. Нею також оздоблювали лазні, басейни та фонтани — місця, в яких висока вологість зруйнувала б делікатніші твори мистецтва.

Мозаїка дуже різна за виглядом: це викладені одноколірними камінцями підлоги і вишукані чорно-білі візерунки, складні багатоколірні рослинні орнаменти і величезні сюжетні композиції.

Винахід і розвиток мозаїки

Невідомо, хто придумав мозаїку. Кольоровими орнаментами прикрашали свої будинки ще стародавні єгиптяни і шумери. Однак з часом мистецтво мозаїки, здається, занепало. Греція, Іспанія, Карфаген, Крит, Мала Азія, Сирія і Сицилія — кожна з цих місцевостей вважається колискою мозаїчного мистецтва. Ось чому один письменник висловив припущення, що це мистецтво «виникало, забувалося і знову виникало в різний час у кількох регіонах Середземномор’я».

Ранні мозаїки (деякі з них датуються дев’ятим сторіччям до н. е) виготовляли з гладенької гальки, яка викладалась у прості візерунки. Кольорова гама давніх мозаїк залежала від того, яке каміння було поширене в тій чи іншій місцевості. Зазвичай камінці були від 10 до 20 міліметрів у діаметрі, проте деякі фрагменти викладали з крихітних камінчиків лише п’ять міліметрів завбільшки. У четвертому столітті до нашої ери майстри-мозаїсти почали розрізати гальку на менші шматочки, завдяки чому зображення набуло більшої чіткості. З часом гальку замінили кубики з каменю. Використовуючи мозаїчні кубики, художники досягали більшого розмаїття відтінків. Крім того, кубики легше було укладати і формувати з них необхідні візерунки. Поверхні мозаїк, виконані з кубиків, виходили рівними; потім їх шліфували і натирали воском, що надавало кольорам більшої насиченості і яскравості. У другому столітті нашої ери мозаїсти збагатили свою палітру, коли почали широко використовувати у мозаїках маленькі шматочки кольорового скла.

У добу еллінізму (бл. 300 року до н. е. — 30 рік н. е.) стали з’являтися особливо довершені сюжетні композиції. «Грецькі майстри почали застосовувати найрізноманітніші кольори, зменшили мозаїчні кубики до одного кубічного міліметра... і їхні твори нічим не поступалися настінному живопису»,— говориться у книжці «Історично-технічний глосарій мистецтва мозаїки» («Glossario tecnico-storico del mosaico»). Майстерно добираючи кольори, митці створювали у своїх працях легку ілюзію світла, тіні, простору, об’єму та перспективи.

Типово грецькими є мозаїки з центральною вставкою, так званою емблемою, на якій відтворювалися переважно оригінали грецького живопису. Вставка зазвичай була облямована орнаментальним бордюром. Деякі емблеми набрані з таких крихітних і добре припасованих камінців, що складається враження, ніби вони намальовані пензлем.

Римські мозаїки

Мозаїчне мистецтво часто вважають набутком римської культури, імовірно тому, що велику кількість мозаїк знайдено в Італії та провінціях Римської імперії. «На території від Північної Британії до Лівії, від узбережжя Атлантичного океану до Сирійської пустелі в будівлях римського періоду знайдено сотні тисяч мозаїчних підлог,— говориться в одній праці.— Нерідко наявність мозаїк вважається ознакою перебування римлян у певній місцевості — настільки тісно пов’язується це мистецтво з римською культурою».

А втім, багатоколірні сюжетні мозаїки не відповідали запитам Римської імперії. У першому сторіччі нашої ери почали з’являтися великі міста, і тому виникла потреба у швидших і дешевших методах викладання мозаїк. Внаслідок цього набули популярності чорно-білі мозаїчні композиції. Виготовлення мозаїк сягнуло небувалих масштабів. Згідно з «Енциклопедією стародавніх ремесел» («Enciclopedia dell’arte antica»), «в усій імперії не було жодного заможного будинку без мозаїки».

Точні копії деяких композицій знаходять у віддалених одне від одного місцях. Тому можна припустити, що група майстрів або, можливо, книжка з мозаїчними візерунками, подорожували від будови до будови. Клієнт міг замовити наперед виготовлення певної емблеми. Її викладали в майстерні на мармуровій або теракотовій плиті, яку потім перевозили і встановлювали у будинку замовника. Решту мозаїчних робіт виконували на місці.

Майстрам треба було мати неабияке вміння, щоб вмістити емблему і бордюр у чітко визначене місце. Велика увага приділялася поверхні для мозаїки: її робили гладкою і рівною. Потім тонкий шар цементу (закріплювальної суміші) накладався на невелику за площею поверхню, мабуть, менше одного квадратного метра, оскільки роботу треба було закінчити до висихання розчину. Можливо, на поверхню наносилися контури майбутнього малюнка. Згодом нарізалися кубики потрібного розміру, і майстер починав їх викладати.

Один за одним майстер втискав кубики у цемент, який виступав на швах. Коли закінчувалася робота над однією частиною, закріплювальну суміш заливали на іншу і так далі. Талановиті художники працювали над складними фрагментами, а простіші доручали своїм помічникам.

Мозаїка у християнстві

У четвертому столітті нашої ери мозаїкою почали прикрашати церкви загальновизнаного християнства. У мозаїках того часу втілені сюжети біблійних історій, які мали повчати віруючих. Мерехтливий блиск золота і кольорових смальтових кубиків створював містичну атмосферу. У праці «Історія італійського мистецтва» («Storia dell’arte italiana») говориться: «Мистецтво мозаїки досконало відповідало ідеології того часу, на яку великою мірою впливали... вчення неоплатонізму. У мозаїках матерія втрачає свою тьмяність і перетворюється у щось духовне, світле і неземне» *. Як же це відрізняється від простого способу поклоніння, якого навчав засновник християнства — Ісус Христос! (Івана 4:21—24).

У візантійських церквах збереглося чимало неперевершених зразків мозаїчного мистецтва. У деяких храмах мозаїкою вкрито буквально кожен сантиметр внутрішніх стін і склепінь. Твори, які в одній праці названі «шедеврами християнської мозаїки», збереглися в Равенні (Італія). Для тих візантійських мозаїк характерний золотий фон, який символізує божественне світло і містичну недосяжність.

У середньовіччі мозаїка широко застосовувалася для оздоблення церков Західної Європи, а також використовувалась в країнах ісламу. В епоху Відродження центром виготовлення мозаїк стали мозаїчні майстерні при великих храмах, як-от при соборі святого Марка у Венеції та святого Петра в Римі. Приблизно 1775 року римські майстри навчилися виготовляти смальту — шматочки непрозорого кольорового скла. Смальту різних кольорів різали на малесенькі кубики і викладали з них мініатюрні мозаїчні копії оригіналів живопису.

Сучасні методи виготовлення мозаїки та її застосування

Сучасні мозаїсти застосовують метод так званого зворотного набору. При цьому в майстерні мозаїчні кубики наклеюють лицьовим боком на папір з малюнком у натуральну величину. Фрагменти мозаїки переносять у потрібне місце, де їх втискують у закріплювальну суміш зворотнім боком. Коли цемент висихає, лицьовий бік очищають від залишків клею. Цей метод дозволяє економити час і зусилля. Однак сучасні мозаїки через тьмяну поверхню поступаються яскравим середньовічним творам.

А втім, інтер’єри багатьох міських ратуш, оперних театрів, церков та інших споруд XIX століття прикрашає мозаїка, викладена саме таким методом. До того ж цей метод широко застосовується від Мехіко до Москви, від Ізраїлю до Японії в оздобленні музеїв, станцій метро, торгових центрів, а також парків і спортивних майданчиків. Блискуча і водночас нерівна мозаїчна поверхня вважається ідеальною для декорування великих фасадів сучасних споруд.

Італійський художник та мистецтвознавець XVI століття Джорджо Васарі написав: «Мозаїка — це найдовговічніша картина. Інші картини блякнуть з бігом часу, мозаїка ж з віком стає яскравішою». Майстерно виконані мозаїки не залишають нас байдужими. Авжеж, мозаїка — це неперевершені шедеври з камінців.

[Примітка]

^ абз. 18 Неоплатонізм поширював, окрім інших небіблійних вчень, віру в безсмертя душі.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Карта Єрусалима (шосте сторіччя нашої ери).

[Відомості про джерело]

Garo Nalbandian

[Ілюстрація на сторінці 16]

Александр Македонський (друге сторіччя до нашої ери).

[Відомості про джерело]

Erich Lessing/Art Resource, NY

[Ілюстрації на сторінках 16, 17]

Мечеть Куббат-ас-Сахра, Єрусалим (побудована у 685—691 роках н. е.).

[Ілюстрація на сторінці 17]

«Діоніс», Антіохія (приблизно 325 рік н. е.).

[Відомості про джерело]

Museum of Art, Rhode Island School of Design, by exchange with the Worcester Art Museum, photography by Del Bogart

[Ілюстрація на сторінці 18]

Мозаїчні кубики, кольорове скло та галька досі застосовуються у сучасних мозаїках.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Мозаїка в одному з державних парків штату Массачусетс.

[Відомості про джерело]

Kindra Clineff/Index Stock Photography

[Ілюстрації на сторінці 18]

Мозаїки Антоніо Гауді в Барселоні (1852—1926).

[Відомості про джерело]

Foto: Por cortesía de la Fundació Caixa Catalunya