Чого нас навчили пігмеї

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В ЦЕНТРАЛЬНОАФРИКАНСЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ

«Роззуйтеся. Ми зайдемо у воду, а потім підемо стежкою слонів. Слухайтесь мене у всьому. Якщо побачите горилу, присядьте і не дивіться їй в очі. Якщо зустрінете слона, застигніть на місці».

ВІДПОЧИВАЮЧИ на веранді ресторану, ми пригадуємо свої враження. Перед нами несе свої води річка Санга, а на іншому березі розкинувся густий ліс. Ми в місті Баянга, що розташоване на самому півдні Центральноафриканської Республіки між Камеруном і Республікою Конго. (Дивіться карту на сторінці 19).

Прибувши у національний парк Дзанга-Ндокі, ми відразу забули про втому після довгої подорожі. Парк розміщується за 480 кілометрів від міста Бангі, столиці Центральноафриканської Республіки. Їхали ми до парку 11 годин вузькою лісовою дорогою. Подеколи край дороги бачили зарості бамбука. У містечку Нгото ми перебралися через річку поромом. Цей пором дещо незвичайний, оскільки функціонує без двигуна, тільки за рахунок сили течії. Човен рухається за допомогою блока, який ковзає по тросі, а кілька хлопців лише скеровують пором у потрібному напрямку.

Далі на річці Бамбіо ми побачили наплавний міст, який практичний тим, що піднімається й опускається залежно від рівня води в посушливу чи дощову пору року. Цей куточок землі надзвичайно мальовничий, і ми тішимося,  що нам випала нагода побачити тварин у їхньому природному середовищі і познайомитися з пігмеями племені ака *, які досі ведуть традиційний спосіб життя.

Хочете подумки вирушити з нами у цю чудову мандрівку? Нашим провідником буде пігмей, на ім’я Бенвей. Ми направляємося до його рідного села, щоб зустрітися там з двома іншими пігмеями, Жерменом і Валері, які займаються збиранням трав. Вони підуть з нами. У лісі пігмеї відкривають нам безліч чудес, показуючи різні рослини, які вони застосовують у лікуванні.

Цілющі лікарські рослини

Ми проїхали лісовою дорогою лише кілька хвилин і зупинилися, бо наші супутники сказали, що далі підемо пішки. Вони прокладають собі шлях за допомогою мачете, а ми тримаємося за ними. Ось і перше чудо на нашому шляху — ландольфія, рослина, яку тубільці називають «мо нзамбу нзамбу». Наші провідники швидко роблять на ній надрізи, завдовжки приблизно 50 сантиметрів, і ми смакуємо сік, що витікає з них. Він прозорий, свіжий і прекрасно втамовує спрагу.

Трохи далі нам показують дерево гуайява. З його листя пігмеї варять чай, яким лікують кашель. Інше дерево тубільці називають «офурума». Воно виділяє латекс — молочний сік, який використовують для лікування кон’юнктивіту. «А чи є лік від зміїних укусів?»— запитуємо ми. «Звичайно, є. Треба розтерти листя «боло» [так плем’я ака називає один з видів тропічної ліани] і накласти на місце укусу»,— відповідає наш провідник. На кожному кроці нам показують інші рослини і розповідають про їхні лікувальні властивості. Тут можна знайти ліки для загоєння ран, а також проти кишкових паразитів, запалення вуха, карієсу і навіть від безпліддя.

Цих людей деколи вважають примітивним народом, однак вони навчили нас багатьох речей. Просуваючись у глиб лісу, двоє збирачів трав поповнюють свої харчові запаси: збирають гриби, дикий салат, коріння, яке на смак нагадує часник. Мабуть, деякі листочки надзвичайно смачні, бо пігмеї з’їдають їх відразу. Як чудово буде ще більше навчитися про природу в Божому обіцяному новому світі! (Ісаї 65:17; 2 Петра 3:13; Об’явлення 21:1—4).

Тварини збираються на солонцях

Пополудні ми йдемо до солонцю, щоб подивитися на слонів. По дорозі провідник дає нам вказівки, які наводилися на початку цієї статті. Але що таке солонець? Це велика галявина, вкрита мінеральними солями. Сіль дуже полюбляють деякі дикі звірі, ось чому солонець — це місце зустрічей слонів, буйволів, антилоп, кабанів та інших диких тварин.

Ліс тут дуже густий і через нього важко роздивитися тварин, тому на краю солонцю адміністрація парку побудувала вишку, з якої зручно спостерігати за лісовими мешканцями. Але щоб дістатися до вишки, нам доводиться пробиратися через болото, вода в якому доходить нам до середини стегна. Провідник уважно вслухається в звуки лісу і слідкує, щоб ми завжди були поблизу. Чому? Тому що стежкою, якою ми прямуємо, часто ходять слони.

Забравшись на вишку, ми без поспіху роздивляємося тварин — тут понад 80 слонів, кілька буйволів та антилоп. З нами є також жінка-науковець, яка вже 11 років  вивчає поведінку слонів. Вона каже: «Кожен слон має свій характер. Я склала список 3000 слонів і 700 з них знаю на ім’я». На жаль, слонова кістка дуже цінується як сировина для виготовлення іменних печаток, які використовують у країнах Сходу замість підпису на документах і картинах *.

Полювання із сіткою

Рано-вранці наступного дня ми вирушили в подорож з десятьма мисливцями, щоб на власні очі побачити полювання із сіткою. Чоловіки і жінки виходять на полювання із сітками розміром близько 20 метрів на 120 сантиметрів. Сітки плетуть з тропічних ліан. Ми напружено вдивляємося в густі джунглі, а кілька осіб розтягують сітки і міцно зв’язують одну з одною. Таким чином вони охоплюють відстань близько 200 метрів. Тоді мисливці оточують цю загорожу широким колом і, йдучи, трясуть гілки й голосно кричать, щоб заманити тварин у сітки. Цього разу тварин не було. Мисливці розв’язують сітки і йдуть глибше в ліс, і так кілька разів — двічі, тричі, а то й десять.

Наприкінці полювання ми почуваємося дуже виснаженими. Пігмеї бачили три гірських дукери та невелику антилопу, але тваринам вдалося втекти. Проте нас цікавлять не результати полювання. Ми хотіли побачити, як ці люди навчилися добувати собі їжу, використовуючи зовсім мало знарядь, і без сучасних інструментів. Тому-то ми не засмутилися, бо отримали багато вражень від побаченого.

Подорож річкою Санга

Хто не любить плисти човном спокійними річковими водами? А плисти у човні, видовбаному із стовбура, ще цікавіше, бо у ньому ви сидите практично врівень з водою. Під час пообідньої подорожі нам пощастило побачити сірих чапель та інших барвистих пташок, одну кращу іншої. Деякі птахи пурхають з гілки на гілку вздовж берега, тож здається, немов вони супроводжують нас.

Ми бачили шимпанзе, які стрибали з ліани на ліану просто заради розваги, або, може, для того, щоб розважити нас! Човняр Алан Патрік везе нас у місце, де вчора бачив бегемотів. Чи ми зустрінемо їх сьогодні? На жаль, ні, мабуть, вони перейшли в інше місце. Але завдяки довшій подорожі ми побачили кілька сіл на березі ріки і захоплено спостерігали, як сільські дітлахи вправно маневрують на своїх човнах. Авжеж, ми ніколи не забудемо подорожі річкою Санга.

Наші враження по дорозі додому

Під час зворотної подорожі до Бангі ми пригадуємо свої враження. Багато що нам дуже сподобалося, а дещо навіть здивувало. Ми ніколи не забудемо, в якій гармонії живуть пігмеї з лісом, а також винахідливість, котру вони виявляють, аби вижити у природному середовищі.

До того ж, хоча ми не змогли побачити всього, нам пощастило відвідати унікальний куточок землі, в якому живуть слони, горили, шимпанзе, бегемоти, антилопи, пантери і безліч барвистих птахів та метеликів. Нам сказали, що густі ліси резервації Дзанга-Санга та парку Дзанга-Ндокі є домівкою близько 7000 видів рослин і 55 видів ссавців.

Таке захопливе розмаїття пригадує нам слова біблійного вірша: «Які то численні діла Твої, Господи,— Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля!» (Псалом 104:24). Завдяки цій незабутній подорожі в нас виникло таке ж бажання, як і у псалмоспівця: «Я буду співати Господеві в своєму житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу! Буде приємна Йому моя мова,— я Господом буду радіти!» (Псалом 104:33, 34).

[Примітки]

[Карти на сторінці 19]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

КАМЕРУН

РЕСПУБЛІКА КОНГО

ЦЕНТРАЛЬНОАФРИКАНСЬКА РЕСПУБЛІКА

Бангі

Баянга

Національний парк Дзанга-Ндокі

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 18]

© Jerry Callow/Panos Pictures