Коли ріка повернула назад

РІКА Міссісіпі, немов велика зморшка на карті Сполучених Штатів, розділяє цю країну навпіл. Вона починається в штаті Міннесота з потічка шириною 3 метри. Відтак завдяки десяткам приток швидко набирає сили й перетворюється на широку ріку, котра несе свої води на південь. Її загальна довжина — 3700 кілометрів. У штаті Луїзіана біля міста Новий Орлеан ширина річки сягає 1 кілометра, а її глибина подекуди становить 60 метрів. Підраховано, що Міссісіпі щосекунди виносить у Мексиканську затоку приблизно 15 мільйонів літрів води, а під час повені аж до 80 мільйонів літрів.

Люди, що мешкають на берегах Міссісіпі, добре знають, наскільки грізними можуть бути її розбурхані води. Тамтешні жителі не раз бачили, як річка затоплювала поля, проривала дамби, несла із собою цілі доми, а також забирала людські життя. Але в наш час більшість людей навіть не уявляє, що відбувалося тут менш ніж 200 років тому.

Починаючи з грудня 1811 року, в центральній долині Міссісіпі декілька тижнів поспіль бушувала невидима підземна стихія. Це були потужні землетруси, у результаті яких дно річки піднімалось та опускалось, немов бурхливі океанські хвилі. А 7 лютого 1812 року земля так здибилась, що могутня Міссісіпі, трохи вище від Нью-Мадрида, замість на південь потекла на північ.

Дні страху і тремтіння

Згодом це жахливе явище дістало назву Нью-Мадридські землетруси. Перший струс відбувся 16 грудня 1811 року о другій годині ночі в місцевості, котру прийнято називати «каблук» штату Міссурі. Мешканці тої околиці прокинулись серед ночі від того, що їхні меблі почали рухатися, а порцеляновий посуд з брязкотом розбивався об підлогу. Деякі доми навіть зійшли зі своїх фундаментів. Люди повибігали на вулицю, де мусили простояти всю ніч, тремтячи від холоду і підземних поштовхів. Будинки, які раніше були для них надійним захистом, тепер чаїли небезпеку.

Земля, хоча вже не з такою силою, дрижала аж до вечора. Тоді, десь о 7 ранку, стався ще один жахливий струс. Об 11-й затрясло знову, але ще сильніше. На землі з’явились тріщини, з яких потекло багно з водою і вугіллям. Крім того, з надр виривалися смердючі гази, через які ставало важко дихати. Очевидці розповідали, що безліч  очманілих птахів у паніці втікали світ за очі. Коли підземна буря вщухла, село Літл-Прері (штат Міссурі) лежало в руїнах.

Небезпечна подорож річкою

У той час по річці Огайо вниз до Міссісіпі плив новісінький пароплав «Новий Орлеан», кінцевою метою якого було місто Новий Орлеан (штат Луїзіана). Коли судно доплило до району катастрофи, радісний настрій пасажирів швидко перемінився на смертельну тривогу. Береги річки хитались та обвалювались у воду. Мертві дерева, які довго пролежали на дні, тепер випливали на поверхню і могли в будь-яку хвилину понівечити корпус пароплава. Крім того, великі хвилі гойдали ним, як поплавком. І оскільки через землетруси русло річки місцями змінилось, навігаційні мапи, приготовлені спеціально для цього рейсу, не завжди говорили правду. Тому приємне плавання перетворилось на жахливу подорож.

Дев’ятнадцятого грудня 1811 року «Новий Орлеан» підійшов до Нью-Мадрида (штат Міссурі), сподіваючись поновити тут свої припаси. Проте від жвавого міста залишились одні руїни, тому годі було сподіватись на якусь допомогу. Декілька позосталих його мешканців відчайдушно махали руками і кричали, щоб їх вивезли з цих димучих руїн. Але пароплав не ризикнув зупинитись, а поплив далі вниз за течією.

Пасажири були нажахані баченим і розуміли, що їхнє життя висить на волосинці. Згодом проминули збезлюдніле село Пойнт-Плезант, а далі, згідно з мапою, мало бути Літл-Прері. Тут корабель теж не затримався, бо більшість села взагалі зникла, а те, що залишилось, лежало купою руїн.

Пропливши ще трохи на південь, пароплав наткнувся на чималу загату. Через сильні підземні поштовхи десятки дерев, які ще недавно росли на березі річки, тепер опинилися у воді. Довелося вручну пробивати в загаті прохід. Надвечір 20 грудня «Новий Орлеан» підплив до острова № 32, що неподалік сучасного міста Осеола у штаті Арканзас. Вирішили тут переночувати, тому прив’язали судно до одного з дерев на березі острова. Десь о 4.30 ночі пасажири відчули, що судном міцно сіпнуло за прив’язаний до дерева канат. Коли розвиднілось, усі побачили дивну річ: туго натягнутий канат майже прямовисно йшов під воду, а острів кудись пропав. Так сталось тому, що вночі русло річки опустилось і острів № 32 — ще одна жертва Нью-Мадридських землетрусів — зник під водою.

Пароплав «Новий Орлеан» зрештою безпечно завершив свій перший рейс. Це було перше судно з паровим двигуном, котре пройшло річкою Міссісіпі. Хоча найбільшим його досягненням стало, либонь, те, що він взагалі доплив до мети.

Знову трясе

Трясло, правда дещо слабше, також протягом першого місяця 1812 року. Аж ось 23 січня десь коло години дев’ятої ранку люди відчули загрозливі поштовхи нового потужного землетрусу, епіцентр якого був неподалік Пойнт-Плезанта. Попередні землетруси частково зруйнували це село, тому мешканці свого часу втекли звідси. Та коли у лютому 1812 року дехто повернувся у рідні місця, то не побачив тут навіть руїн — від села не залишилось і сліду. Землетрус 23 січня зсунув усе село разом з довколишніми землями у води Міссісіпі.

Чимало мешканців «каблука» штату Міссурі думали, що вже настав кінець світу, тому почали навертатись до релігії. Священнослужителі тішилися тим, що далекі від Бога люди займали спорожнілі церковні лави.  Проте деякі церковні діячі чудово розуміли, чому ті люди раптом стали такими побожними, і називали їх «християнами землетрусу». Пастор Джеймс Фінлі навіть виголосив полум’яну промову, в який цитував Об’явлення 6:17: «Бо прийшов це великий день гніву Його, і хто встояти може?» Хоча насправді люди думали, як би то встояти більше буквально, а не духовно, бо земля під їхніми ногами і далі хиталась.

Останнє шаленство

Священики благали в небес порятунку, але це не допомагало — стихія не вгавала. Вдосвіта 7 лютого 1812 року жителі злощасного закутка штату Міссурі знову не змогли спокійно доспати ніч. Знову потужні сейсмічні хвилі, вирвавшись з епіцентру землетрусу, несли руйнування. З усіх попередніх цей удар був найсильніший: такий, що у віддаленому на 650 кілометрів місті Цінціннаті (штат Огайо) на дахах будинків попадали комини. У Бостоні (штат Массачусетс), за 1600 кілометрів від місця, де лютувала стихія, задзвонили церковні дзвони. Ще північніше, аж у Монреалі (Канада), на столах задзеленчали тарілки і чайні блюдця. Один мешканець штату Кентуккі, який жив за 130 кілометрів від епіцентру, записав у своєму щоденнику: «Якщо ми звідси не втечемо, то земля проковтне нас живцем». Але найбільше від цього струсу постраждало місто Нью-Мадрид.

Пригадаймо, що це місто лежало на березі річки Міссісіпі. Перші землетруси накоїли тут багато лиха, вбили декількох людей і змусили більшість мешканців покинути місто. Руйнування довершив поштовх 7 лютого. Відразу ж після землетрусу решта нью-мадридців поспішили втекти з міста. І добре зробили, бо невдовзі високий берег річки, на якому стояло місто, потріскався і з’їхав у води Міссісіпі. Бурхлива течія змила або замулила усі дошки, цегли та каміння Нью-Мадрида. Згодом від міста не залишилось і сліду.

Що коїлося з річкою

Через Нью-Мадридські землетруси на Міссісіпі неподалік Нью-Мадрида утворились тимчасові водоспади, на яких перекинулись десятки човнів, що пробували проплисти цим місцем. Землетрус 7 лютого піднімав й опускав землю, змушуючи води річки повернути назад. На річковому дні з’являлись величезні тріщини, тому утворювались вири, які потопили чимало човнів. Землетруси змінили русло річки: були затоплені села і чимало ферм. У штаті Теннессі води Міссісіпі утворили навіть велике озеро Рілфут-Лейк. Дерева, котрі колись росли собі на сухій землі, тепер стоять посеред озера Рілфут-Лейк, уперто тримаючись ґрунту, затопленого далекого 1812 року.

Оскільки 1812 року ще не існувало сейсмографів, нині годі відповісти на запитання, якої сили були ті землетруси. Утім науковці підрахували, що принаймні три Нью-Мадридські поштовхи дорівнювали 8 балам за шкалою Ріхтера. То були найбільші за всі часи землетруси в межах Сполучених Штатів, а також одні з найпотужніших на землі. Хоча лихо це трапилось у малозаселених теренах, загинули десятки, може й сотні людей.

У наш час річка Міссісіпі тече собі у цій місцевості так, ніби нічого незвичного тут ніколи й не траплялось. Але якщо б вона могла говорити, то напевно розповіла б про свою незвичну пригоду: про те, як вона повернула назад.

[Карта на сторінці 18]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

МІССУРІ

Річка Міссісіпі

Нью-Мадрид

[Ілюстрація на сторінці 19]

Пароплав «Новий Орлеан».

[Відомості про джерело]

Used by permission, State Historical Society of Missouri, Columbia

[Ілюстрація на сторінці 20]

Озеро Рілфут-Лейк, утворене землетрусом.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 18]

U.S. Fish & Wildlife Service, Washington, D.C./Dave Menke