Захоплива подорож по заповіднику Паракас

ВІДТВОРИТИ

Захоплива подорож по заповіднику Паракас

Від нашого дописувача у Перу

УЖЕ впродовж багатьох років Перу притягує до себе туристів з усього світу. Більшість з них відвідує Ліму, столицю інків, Куско, монументальні руїни Мачу-Пікчу і величні Анди. Декого теж захоплює плавання по Амазонці. Але нещодавно до цих туристичних принад долучився ще один об’єкт — Державний заповідник Паракас. Розташований він за 250 кілометрів південніше Ліми, неподалік Панамериканського шосе.

Державний заповідник Паракас займає площу 335 000 гектарів, у нього входить частина побережжя та півострів Паракас. Заповідник заснований перуанським урядом 1975 року для збереження багатьох видів тварин, які населяють цей куточок країни або щороку мігрують сюди з різних частин світу. Крім того, заповідник має вчити людей бережно ставитись до навколишнього середовища, а також сприяти розвитку туризму. Тут виявили понад 100 археологічних об’єктів, котрі відносять до стародавньої культури Паракас. Прибережні води океану стали домівкою морським левам, морським видрам і дельфінам. Тут теж водиться більш як двісті видів птахів і чотири види морських черепах.

На карті півострів Паракас нагадує ґудзик, пришитий до чималої випуклості Південної Америки. Саме через таке географічне розташування цю місцевість безжально шмагають могутні пасати, яких тут називають паракас. Ці вітри дмуть на північ і женуть зі собою холодну Перуанську течію, або течію Гумбольдта. Прохолодні води, прибережне мілководдя і океанський апвелінг (вихід морських глибинних вод на поверхню) сприяють тому, що в околицях півострова буяє життя. Це місце — один з найбагатших у світі резерватів морської фауни. Води Тихого океану тут аж зелені від безлічі мікроорганізмів: фітопланктону і зоопланктону. Вони стають поживою для анчоусів та інших невеликих риб, якими кишать ці води. Завдяки такому різноманітному корму, в тому числі самим анчоусам, тут чудово почувають себе чимало морських птахів, пінгвінів та ссавців, які знайшли у заповіднику захист і притулок.

На островах Баллестас

Наша подорож починається біля пірсів бухти Паракас. Тут стоїть на якорі багато рибальських човнів, єдині пасажири яких — місцеві пелікани. Вони чистять своє пір’я, спостерігаючи за людьми довкола себе. Під’їхав швидкохідний катер, і ми з захопленням сідаємо в нього та одягаємо рятувальні жилети. Вибравшись із тісняви порту, наш човен набирає швидкість і легко ковзає по спокійних хвилях затоки.

Наша перша зупинка — біля крайнього виступу півострова. Тут гід показує нам велетенське зображення на схилі пагорба, яке називається Канделябр. Декому воно нагадує трираменний кактус. Також кажуть, що це зображення є частиною знаменитих малюнків пустелі Наска *. Інші твердять, ніби його намалювали пірати. Ще дехто вважає, що то масонський знак, якого зробили у 1820 році солдати-сподвижники революційного вождя Хосе Сан-Мартіна. Без різниці, чиє це твориво, але воно справляє глибоке враження.

Згодом ми проминули півострів і вийшли на більш розбурхані води. Звідси видно острівки, які тьмяно біліють у ранкових променях сонця. Проте цей відблиск створюють не скелі і не пісок, а гуано — послід морських птахів,— яким покриті острівки.

Ми підплили до островів Баллестас, або Лук. Так назвали їх іспанці, оскільки тут чимало природних гротів, які нагадують арки. Човен сповільняє рух, і ми бачимо цікаву картину: на скельних виступах і біля самої води сидить і стежить за нами безліч птахів. Це пелікани, крячки, морські мартини, олуші, різні види бакланів і навіть гумбольдтові пінгвіни. Хтось може здивуватись, звідкіль у тропічній зоні взялися пінгвіни. Але тут вони почуваються як удома, бо мають холодну воду і вдосталь риби. Далі ми бачимо морських левів, котрі розляглись на валунах та виступах скель і ніби приймають сонячні ванни. На цих островах береги здебільшого скелясті, з крутими обривами. Тож ми дивуємось, як пінгвіни і морські леви, котрі на суші такі незграбні, примудряються видиратись на високі скелясті виступи.

Наш гід розповідає цікаві подробиці про морських левів: «Морський лев-самець може важити до 300 кілограмів і мати гарем з 20 самок». Самки доволі стрункі, а величезні самці нагадують роздуті мішки з жиром. Ми довідалися, що самці — сильні та грізні тварини, які б’ються між собою за гарем і територію. Буває, той, хто програв, отримує від таких бійок смертельні рани і стає поживою для індикових грифів та кондорів, котрі також є частиною ланцюга живлення у цих прибережних водах. Морські леви мають неабиякий апетит: пожирають навіть до 10 кілограмів риби за одну ніч ловів. До людей ці створіння не виявляють жодної агресії, отож вони лиш уважно дивляться на нас своїми допитливими очима.

Ми повільно пливемо довкола кожного з трьох островів і декількох скелястих арок. Повітря тут наповнене різким запахом гуано. Гід пояснює: «Під склепіннями арок живуть кажани-вампіри, які смокчуть кров морських левів, коли ті сплять». На найбільшому з цих острівків ще здаля ми помітили якусь велику темну пляму. Підпливши, бачимо, що це «ґванаєс», тобто баклани,— дуже товариські водоплавні птахи. На березі вони збираються групами, відпочивають та продукують гуано. Є тут і олуші, котрі стрімголов пірнають у воду, а також інші птахи, що плавно пролітають неподалік на рівні наших очей.

Згодом ми підпливаємо до «пологового відділення» — найбільшого з нечисленних пляжів на цих островах. Цікаво спостерігати, як морські леви і групки смуглявих маленят повзають біля самок. На пляжі досить галасливо — чути хриплий гортанний рев і тоненьке попискування. Як нам пояснили, малят годують до шестимісячного віку, а плавати вони вчаться, всідаючись мамам на спини.

На зворотній дорозі до пристаней наш гід розповів про цих тварин ще дещо цікаве: «Шістдесят відсотків малят не досягає віку одного року. Деякі з них бувають роздавлені, декого спеціально нищать самці. Ще інші топляться в океані. Спустошення приносить також погодне явище Ель-Ніньо, яке проганяє анчоусів, їжу морських левів, на південь — у холодніші води. Молоді морські леви не мають достатньо сили, щоб разом з дорослими перебратися на нові місця ловів».

Як не парадоксально, але найбільшу загрозу для всіх цих створінь становить людина. Чимало морських левів мисливці вбивають заради хутра, а рибалки нищать їх як конкурентів у ловленні риби. Морських черепах виловлюють заради м’яса і панцирів, якими цікавляться колекціонери. Птахів тривожать збирачі гуано, а через надмірний вилов риби ці створіння мають щораз менше їжі. Тому, як нам пояснили, був прийнятий закон про охорону природи. Можливо, подібні закони навчать людей дбайливіше ставитись до природи.

Подорож у минуле Паракасу

Зійшовши на берег, ми готові до другої частини нашої подорожі — відвідин на півострові музею ім. Хуліо Тейо.

У 1925 році перуанський археолог Хуліо Тейо з колегою зробили на півострові цікаве відкриття. Місце своєї знахідки вчені назвали «Довга голова», тому що тут вони знайшли людські черепи видовженої форми, наполовину закопані в землю. Так було відкрито залишки культури Паракас, яка, на думку вчених, існувала з 1000 по 200 рік до нашої ери. У народу культури Паракас не існувало писемності. Тож тепер ніхто не може сказати, чому ці люди видовжували черепи, але відомо, як вони це робили, — за допомогою прокладок, дерев’яних прутів та мотузок. У тій же місцевості Тейо зробив ще одне відкриття: знайшов підземні поховальні камери у формі перевернутих догори ногами фужерів. Померлі були одягнуті в ткані накидки і сиділи навпочіпки у позі зародка один при одному. Видавалось, ніби вони вже готові «народитися знову» в наступному житті. При них знайшли кукурудзу, арахіс, солодку картоплю, а також музичні інструменти та ритуальні предмети.

Через два роки після своїх перших відкриттів Тейо разом з іншим дослідником знайшов величезне поховання, яке назвав Некрополь Паракас. У ньому було 429 тюків з муміями. Довжина декотрих тюків становила понад півтора метра. Кожна мумія «сиділа» навпочіпки в кошику. Усі вони були закутані в надзвичайно барвисті, розкішні шати з кольоровими вишивками, часто на магічно-релігійну тему.

Нині в музеї ім. Хуліо Тейо можна оглянути дещо з цього поховального одягу, а також чимало інших речових пам’яток культури Паракас.

Гадаємо, наша подорож по Державному заповіднику Паракас розбудила у вас бажання більше довідатися про культурні та природні багатства Перу.

[Примітка]

^ абз. 8 На малюнках пустелі Наска (Перу) зображені тварини й геометричні фігури. Вони такі великі, що з землі їх розгледіти неможливо. Дивіться статтю «Малюнки Наска. Космодром для НЛО?» в англійському виданні «Пробудись!» за 8 січня 1982 року.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Гумбольдтовий пінгвін.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Інкський крячок.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Канделябр.

[Ілюстрації на сторінці 18]

Речові пам’ятки культури Паракас: поховальний одяг, мумія і один з видовжених черепів.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 16]

[Відомості про ілюстрації, сторінка 17]

[Відомості про ілюстрації, сторінка 18]

ПРОБУДИСЬ!