«Тисячазірковий готель»

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА З ФРАНЦІЇ

ДУМАЮ, чимало людей, подібно до мене, залюбки відмовилися б від розкошів чотиризіркового готелю заради того, щоб спати посеред пустелі під шатром зоряного неба. Я знаю, що це таке, бо недавно побував у дивному краї — у пустелі на півдні Тунісу (Північна Африка). Там мені поталанило познайомитися з усіма принадами «тисячазіркового готелю» — намету пастухів-кочівників.

Упродовж віків мільйони людей як в азійських степах, так і в Сахарі, а навіть Північній Америці жили в таких «тисячазіркових готелях». І хоча в минулому сторіччі багато племен змушені були покинути свої намети, тисячі кочівників і понині вважають пустелю своєю домівкою. Ці люди славляться своєю гостинністю, тому навіть один день у їхньому наметі запам’ятається вам на все життя.

«Доми з шерсті»

До табору кочовиків, або дуару, як його називають у Північній Африці, я зі своїм провідником добираюся на старенькому джипі. По дорозі доводиться розпитувати пастухів, куди їхати далі. І ось нарешті звіддаля бачимо темно-коричневі силуети кількох наметів. Ще трохи, і ми виходимо з машини. Нас відразу огортає тиша пустелі. Бедуїни кажуть, що ця тиша очищує розум. Назустріч нам іде господар, тепло вітає і запрошує до намету. Його домівка доволі велика: 12 метрів завдовжки, 5 завширшки, а висота її — 2 метри. Ми заходимо всередину, до частини намету, яка відділена для чоловіків та гостей, і сідаємо на гарненькі килимки. Друга частина намету, яку закривають від сторонніх очей завісою, відведена для інших членів сім’ї. Там також готують їсти. Згодом люб’язна  господиня пригощає нас традиційним м’ятним чаєм, а дочки, які залишаються в кухні намету, замішують тісто і роблять смачні коржики. Їх печуть у глиняній мисці на відкритому вогні.

У розмові з господарем я запитую, як у цьому наметі зроблені стіни й дах. Він з превеликим задоволенням береться пояснювати. Стіни виготовлені не з суцільного куска тканини, а з декількох зшитих докупи смуг завдовжки приблизно 15 метрів і завширшки півметра. Деякі великі намети зшиті з 12, або й 13 таких кусків. А як виготовляють ці довгі смуги?

Сонячного пополудня я бачу, як одна з дочок нашого господаря сидить на піску перед входом до намету. В її руці — веретено, за допомогою якого вона вправно перетворює шерсть домашніх тварин на товсту пряжу. Власне з такої пряжі на простому ткацькому верстаті виготовляють довгі смуги тканини. Цю тканину спеціально роблять не дуже щільною, щоб у наметі була ліпша вентиляція. Одначе, коли падає дощ, нитки набрякають, тканина стає щільнішою і не пропускає воду. Такий намет арабською мовою називається «бейт іш-шаар», що в перекладі означає «дім з шерсті». Погодьтесь, це дуже підхожа назва.

Догляд за наметом

Скільки часу намет може служити людям? Кочовики дбайливо доглядають за своїми пустельними домівками. Мій господар каже, що в його родині жінки за рік тчуть щонайменше одну смугу тканини, потрібної для намету. Приблизно раз на рік найбільш знищену смугу замінюють новою. Отож, намет, який зроблений, скажімо, з восьми таких кусків, повністю оновиться через вісім років. Крім того, деякі смуги, котрі усе ще в непоганому стані, відпорюють від сусідніх смуг і перевертають внутрішнім боком назовні.

Тепер нас цікавить конструкція намету? Він має чотири головні підпори, виготовлені з абрикосового дерева, хоча інколи теж використовують іншу деревину. Дві центральні підпори завдовжки близько двох із половиною метрів. Вони встромлені в землю, а горішні кінці з’єднані між собою спеціально прикрашеною розпіркою з твердого дерева довжиною 45—60 сантиметрів. Розпірка трохи вигнута, тому вершечок намету нагадує верблюжий горб. З боків і ззаду намет підтримують кілька менших жердин. Вийшовши назовні, ми бачимо, що намет кріпиться за допомогою канатів, виготовлених із козячої шерсті. Одним кінцем вони прив’язані до стін, а іншим — до вбитих у землю кілків.

Позаду намету зроблено густу огорожу з сухих кущів, яка слугує захистом від диких тварин. Поряд стоїть прив’язана до кілка власність родини — віслюк. А трохи далі, в окремій загорожі, розмістилося стадо овець і кіз, за якими дбайливо доглядають дочки нашого господаря.

Простий триб життя

А тим часом коржики готові. Ми їмо їх, умокаючи в запашну оливкову олію,— ух, смакота! Коли розглянутись довкола, неважко помітити, наскільки простим життям живуть кочовики. З меблів у них лише дерев’яна скриня, а також кілька плетених мішків, килимів та ковдр. Дочки мого господаря з гордістю показують свої нехитрі приладдя для чесання і прядіння вовни. Та загалом особистих речей у них небагато. Це нагадує мені мудрі слова поета-пастуха Давида, який свого часу також жив у шатрах: «Громадить вона [людина],— та не знає, хто звозити буде оте» (Псалом 39:7).

Чимало кочовиків — можливо, під впливом краси природи, серед якої живуть,— стають поетами. Вони полюбляють змагатись між собою, хто з них краще віршує. До того ж вони вельми люблять розповідати і слухати різні історії та прислів’я. Я також переповів їм деякі приповісті зі Святого Письма, в яких відображається досконала мудрість Того, Хто «небо простяг, мов тканину тонку, і розтягнув Він його, мов намета на мешкання» (Ісаї 40:22).

Прийшов час прощатися з моїм господарем та його родиною. Я щиро подякував їм за гостинність і подумав: «Як би я хотів хоча б ще раз побувати в «тисячазірковому готелі».

[Ілюстрація на сторінці 26]

Коржики печуть на відкритому вогні.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 26]

Musée du Sahara à Douz, avec l’aimable autorisation de l’Agence de mise en valeur du patrimoine et de promotion culturelle de Tunisie; camels: ZEFA/ROBERTSTOCK.COM