Захопливі вогні феєрверків

ЧИ МОЖЕТЕ собі уявити відкриття Олімпійських ігор або музичного фестивалю без феєрверків. Ці барвисті спалахи вогню супроводжують торжества на честь Дня незалежності в Сполучених Штатах Америки і Дня здобуття Бастилії у Франції. Вони розцвічують небо майже в кожному місті світу, сповіщаючи прихід Нового року. Ось чому слова феєрверк і свято стали майже синонімами.

Відколи люди почали захоплюватись феєрверками? І як виготовляють ці штучні вогні?

Східна традиція

Більшість істориків вважає, що феєрверки вперше з’явились у Китаї. Ще в X сторіччі нашої ери хіміки Сходу змішали селітру (калію нітрат) з сіркою та деревним вугіллям і отримали вибухову суміш. Європейські мандрівники, такі як Марко Поло, або, можливо, арабські купці привезли цю легкозаймисту речовину на Захід. Отож, з XIV сторіччя видовищні феєрверки почали забавляти також європейців.

Однак у Європі цей вибуховий порошок не лише забавляв людей, але й сам забавлявся їхніми долями, не раз впливаючи на хід історії. Військові люди назвали його чорним порохом: він виштовхував з рушниць олов’яні кулі, руйнував мури замків, підривав політичні устрої. У «Британській енциклопедії» сказано: «До середньовічної Європи феєрверки потрапили зі Сходу, а разом з ними — вибухові речовини для потреб армії. У Європі військові знавці порохових справ також мали обов’язок організовувати піротехнічні покази на честь воєнних перемог та різних святкувань у мирний час».

Натомість китайці майже не звертали уваги на руїнницькі можливості пороху. Ось що про це писав єзуїтський місіонер, італієць Маттео Річчі, який у XVI столітті приїхав до Китаю: «Китайці не дуже знаються на рушницях та артилерії і майже не використовують їх на війні. Але вони марнують безліч селітри на феєрверки під час народних забав і святкувань. Китайці просто кохаються в показах штучних вогнів... Вони досягли високої майстерності у виготовленні феєрверків».

Секрети вогняного видовища

Давні творці феєрверків, щоб придумувати різноманітні вогняні видовища, мусили володіти не лише вмінням, але й відвагою. Вони помітили, що крупнозернистий порох згоряє значно повільніше, ніж дрібнозернистий, який просто вибухає. Це наштовхнуло їх на ідею створення ракети: один кінець бамбукової палички чи трубочки з паперу затикали і туди щільно набивали спочатку дрібний порошок, а потім крупнозернистий. Тоді перевертали трубку затканим кінцем догори і підпалювали її знизу. В результаті горіння пороху утворювалась велика кількість газу, який з силою вилітав з відкритого кінця трубки,— і ракета мчала в небо. (Цей принцип використовують понині для польотів у космос). Якщо все було добре розраховано, то, коли вогонь у трубці доходив до дрібненького пороху, ракета на вершечку траєкторії свого лету вибухала.

З того часу принцип дії феєрверків майже не змінився. А втім, дещо таки вдалось удосконалити. На Сході спочатку вміли робити лише білі або золотисті феєрверки. Італійці примудрилися добавляти до них кольорів: на початку XIX сторіччя вони стали  додавати до пороху бертолетову сіль. Згоряючи, така суміш утворює достатньо високу температуру, при якій горить метал, що і розцвічує полум’я. У сучасних феєрверках карбонат стронцію створює червоний колір; титан, алюміній і магній — сніжно-білий колір; сполуки міді — голубий; азотнокислий барій — зелений, а суміш, в яку входить натрію оксалат, дає жовтий колір.

Для ефектніших феєрверків використовують навіть комп’ютери. Такі феєрверки не підпалюють вручну, а всім керує комп’ютер, який посилає сигнали до електричних запальників. За допомогою комп’ютера фахівці дуже точно визначають час запуску феєрверків, щоб вогняне видовище відбувалось у ритм музики.

Зв’язок з релігійними святами

За повідомленнями єзуїтського місіонера Річчі, у Китаї феєрверки були нероздільно пов’язані з релігійними святами. Часопис «Механіка для всіх» (англ.) пояснює, що феєрверками «китайці відганяли демонів, коли зустрічали Новий рік чи відзначали інші торжества». Говард Гарпер у книжці «Свята і традиції усіх релігій» (англ.) каже: «Ще в сиву давнину під час важливих поганських релігійних свят люди носили смолоскипи і розпалювали багаття. Тому зовсім не дивно, що згодом барвисті вогні феєрверків стали невід’ємною частиною різних торжеств».

З часом мода на феєрверки міцно вкоренилась у загальновизнаному християнстві, і творці штучних вогнів вибрали для себе святу заступницю Варвару. Про це у «Колумбійській енциклопедії» (англ.) сказано: «Згідно з переказами, батько святої Варвари через те, що вона була християнкою, заточив її у башті, а потім убив. За це його вдарила блискавка і, можливо, власне тому свята Варвара стала покровителькою виробників вогнепальної зброї та феєрверків».

Не рахуючись із коштами

Нині люди з року на рік прагнуть бачити щораз грандіозніші та красивіші феєрверки, котрі супроводжують як релігійні, так і нерелігійні святкування. Ось що писав згаданий раніше Річчі про один феєрверк у Китаї в XVI столітті: «Коли я був у Нанкіні, то бачив піротехнічне видовище у час святкування першого місяця року, яке тут вважається великим празником. Думаю, китайці витратили на це стільки пороху, що його вистарчило б на кілька років досить великої війни». Річчі згадав теж про фінансові витрати китайців на феєрверки: «Здається, вони зовсім не рахуються з коштами, які йдуть на такі вистави».

Відтоді мало що змінилось. У 2000 році під час лише одного святкування, центром якого став міст через Сідней-Харбор (Австралія), на радість мільйонної юрби, що зібралась на берегах затоки, було спалено 20 тонн феєрверків. Того ж року в США продали 70 тисяч тонн феєрверків, заробивши на цьому 625 мільйонів доларів. Отже, у багатьох куточках землі люди продовжують захоплюватись феєрверками, і про таких любителів вогняних видовищ можна сказати: «Здається, вони зовсім не рахуються з коштами, які йдуть на такі вистави».

 [Сторінкова ілюстрація на сторінці 23]