Випробування віри

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

РИЧМОНД. Мальовниче місто у Північному Йоркширі (Великобританія). Тут стоїть замок, побудований одразу після норманської навали 1066 року. З замку відкривається чудовий вид на долину річки Свейл, у верхів’ях якої розкинувся Національний парк Йоркшир-Дейлс.

Недавно по британському телебаченню показували документальний фільм «Шістнадцять ричмондських в’язнів». У ньому висвітлювався фрагмент недавньої історії замку. Йшлося про долю ув’язнених у замку 16 осіб, які під час Першої світової війни через сумління відмовились од військової служби. Ось їхня історія.

Мобілізація

Коли у Великобританії 1914 року оголосили про початок війни, на хвилі патріотизму аж 2,5 мільйона британців вступило до збройних сил. Проходив час, втрати на фронтах сильно зростали, а війна не закінчувалась так швидко, як обіцяли політики. Отож, за словами воєнного історика Елана Ллойда, «йти до війська вже не запрошували, а змушували». З березня 1916 року вперше за історію Великобританії обов’язковому призову до війська підлягали всі неодружені чоловіки.

Невдовзі почались суди. Загалом відбулось дві тисячі трибуналів. Лише декільком чоловікам, котрі через своє сумління відмовлялись іти до війська, вдалось отримати звільнення від служби. Інших влада змушувала вступати до нестройових частин армії, які мали підтримувати британську воєнну машину. Тих, хто відмовлявся від такої служби, далі вважали призовниками й віддавали під трибунал. До них ставилися з усією суворістю та відправляли у переповнені в’язниці, де часто панували жахливі умови.

Шістнадцять ричмондських в’язнів

Серед шістнадцяти ричмондських в’язнів було п’ятеро Міжнародних Дослідників Біблії, як тоді називали себе Свідки Єгови. Одним з них був Герберт Сініор, який став Дослідником Біблії 1905 року, у 15-літньому віці. Ось що він написав через 50 років після тих подій: «Нас загнали у камери, які більше скидались на гнітючі підземелля. Здається, ці приміщення впродовж довшого часу взагалі не використовувались, оскільки уся підлога була вкрита майже п’ятисантиметровим шаром усілякого сміття». Ці в’язні залишили на стінах камер написи й малюнки, які згодом поблякли і місцями стали нерозбірливими. Нині ця пам’ятка про ув’язнених стала відома широкому загалу. Тут є імена, окремі фрази, зображення рідних, а також висловлювання про віру в Бога.

Один в’язень написав: «Ліпше я помру за свої переконання, ніж за відсутність таких переконань». У деяких написах згадується Ісус Христос і його вчення. Є тут також доволі точні зображення хреста і корони — емблеми, яку того часу використовувало Міжнародне Товариство Дослідників Біблії (МТДБ). Герберт Сініор пригадує, що він зобразив на стіні «Таблицю віків» з посібника для біблійного вивчення «Божий Плян Віків». Але її не знайшли. Напевно, вона зникла разом з іншими написами,  зробленими на мурах у головному корпусі або в іншому місці. А ось ще такий напис: «Кларенс Холл, Лідс, МТДБ. 29 травня 1916. Відправили до Франції».

До Франції і назад!

Втрати на війні у Франції та Бельгії катастрофічно зростали. Військовий міністр Гораціо Герберт Кітченер і британський генерал Дуглас Хейґ розпачливо вимагали поповнень. З травня 1916 року до війська почали призивати навіть одружених чоловіків. А щоб вони не ухилялись від участі в бойових діях, вирішили залякати їх прилюдним покаранням тих, хто через своє сумління відмовлявся од служби. Отож, шістнадцятьох ричмондських в’язнів з залізними оковами на руках незаконно посадили у потяг і таємно окружними шляхами відправили до Франції. Там, як описував журнал «Геритедж», на пляжі міста Булонь «в’язнів прив’язали колючим дротом до стовпів так, ніби їх розіпнули», і змусили дивитись, як розстрілюють британського дезертира. Після цього пригрозили, що, коли вони й далі стоятимуть на своєму, їх також стратять.

Десь у середині червня 1916 року ричмондських в’язнів поставили перед строєм з 3000 солдат, щоб зачитати смертний вирок. Проте на той час Кітченер уже помер, тому в справу втрутився прем’єр-міністр Великобританії. Органи влади у Лондоні отримали листівку із закодованим повідомленням, і військовий наказ про страту відмінили. Генералу Хейґу надійшло розпорядження замінити всі смертні вироки десятьма роками каторжних робіт.

Після повернення до Великобританії декого з тих в’язнів відправили у шотландську гранітну каменярню виконувати «завдання державної ваги». За повідомленням одного офіційного звіту, там панували жахливі умови. Інших в’язнів відіслали у цивільні тюрми.

Пам’ять

Через те що написи на мурах ричмондського замку з часом узагалі могли зникнути, товариство «Англійська спадщина» вирішило їх зберегти. Було організовано спеціальну експозицію. За допомогою найсучасніших комп’ютерних технологій створили імітацію в’язничних камер, так що можна було ближче ознайомитися з написами й малюнками на стінах камер. Відвідувачі, особливо школярі та студенти, могли зрозуміти, чому люди, які з релігійних міркувань відмовлялись служити в армії, готові були за свою віру зазнати покарань, ув’язнень і навіть смерті.

Шістнадцять ричмондських в’язнів зуміли «ознайомити широкий загал з питанням відмови од військової служби через сумління. Вони знайшли серед людей розуміння та завоювали повагу за свою непохитність». Їм удалося допомогти органам влади ліпше зрозуміти позицію тих, хто трохи пізніше, в час Другої світової війни, також відмовлявся від служби з релігійних міркувань.

Недавно, 2002 року, частині гарного замкового парку присвоїли назву: «Шістнадцять ричмондських в’язнів». Нехай це буде даниною вдячності тим, хто не зрадив своїм високим ідеалам.

[Ілюстрації на сторінках 12, 13]

Зліва направо: одна з веж ричмондського замку, зведена у XII сторіччі. При ній — в’язничний корпус з камерами.

Герберт Сініор, один з шістнадцяти ричмондських в’язнів.

Одна з камер, де утримували в’язнів.

Тло на сторінках 12 і 13: частина написів та зображень на стінах камер.