У винному підземеллі Молдови

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В МОЛДОВІ

У СЕЛИЩІ Крикова, неподалік Кишинева, столиці Молдови, на глибині 80 метрів лежить підземний лабіринт, довжина якого становить 120 кілометрів. Колись у цих темних штольнях добували вапняк.

Однак приблизно п’ятдесят років тому холодні підземні тунелі перетворили на винницю, де почали зберігати найкращі вина Європи. Сьогодні довжелезні ряди бочок і пляшок розтягнулися тут аж на шість десятків кілометрів. Це старе підземелля по праву називають найбільшою винницею південно-східної Європи, адже у ньому може поміститися аж 350 мільйонів літрів вина.

Древні традиції не забуті

Помірний клімат і родючі землі створюють у Молдові ідеальні умови для вирощування винограду. Ця країна лежить на тій самій широті, що й Бургундія — знаменита виноробна провінція Франції. Початок епохи виноробства в Молдові датується 300 роком до н. е. Власне у той час грецькі купці завезли сюди перші сорти винограду. Незважаючи на спустошливі набіги гуннів і готів та на жорстокий гніт феодалів, давні традиції виноробства перетривали донині.

У період між XVI і XVIII сторіччями територія Молдови входила до складу Османської імперії, тому з релігійних міркувань виноробство було заборонене. Однак у XIX сторіччі ці землі перейшли до Російської імперії. Російські царі почали активно підтримувати виробництво вина, зокрема у Франції було закуплено багато сортів винограду. Тож у Молдові знову з’явилися цілі виноградні плантації. Після Другої світової війни виноробство в Молдові перетворилося на окрему галузь промисловості, і республіка стала «столицею» радянського виноробства і плодівництва. Саме за часів радянської влади виникла ідея перетворити старі штольні на винниці. Запрошуємо вас разом з нами спуститись у цю підземну галерею і познайомитися з її таємницями.

 У підземному місті

Ось ми під’їжджаємо до винного підземелля. Біля входу височить башта, яка немовби приросла до скелі. Ця споруда нагадує «шале» — невеликий сільський будинок у Франції. Годі з першого погляду здогадатися, що тут, глибоко під землею, розкинулось ціле місто. Неподалік від головної брами бачимо величезний в’їзд у підземелля. Він просто вражає своїми розмірами: дві вантажівки запросто могли б тут розминутися.

Тож ми в’їжджаємо у підземний лабіринт, і через декілька хвилин до нас приєднується екскурсовод. У цьому підземеллі стільки поворотів, що без гіда дуже легко заблукати.

Ми запитуємо екскурсовода: «Що робили з вапняком, котрий тут видобували?»

«Його використовували при будівництві Кишинева,— відповідає вона.— Це чудовий будівельний матеріал, який має хороші тепло- і звукоізоляційні властивості».

Разом з екскурсоводом ми спускаємося під землю майже на 70 метрів. Тунелі тут слабо освітлюються, тому опиняємось у напівтемряві. На перехресті кількох доріг, які з обох боків заставлено незліченною кількістю величезних винних бочок, зупиняємося. Вулиці цього підземного міста мають незвичайні назви — їх назвали на честь відомих винних сортів. На очі нам потрапляють таблички з такими назвами вулиць: Піно, Фетяска, Каберне.

Гід розповідає, що для витримки «тихих» вин використовують переважно дубові бочки, а невеликі металеві резервуари — для виготовлення ігристих. У цій винниці ми майже не зустрічаємо працівників. Тому запитуємо у гіда, скільки осіб тут працює. Вона відповідає: «Усього 300. Протягом цілого року вони ходять у теплому одязі, оскільки у підвалах завжди холодно. Наші працівники переконані, що низька температура підхожа не тільки для вин, але й корисна для людей, оскільки допомагає їм довше залишатися молодими. Тому ті, хто тут працює, на холод аніскілечки не скаржаться».

 Наступна зупинка — ігристі вина. Вздовж стін вишикувались сотні пляшок. Усі вони перевернуті догори дном і нахилені під кутом 30 градусів. Нам розповіли, що коли пляшки перебувають у такому положенні, то осад збирається у шийці пляшки. Відтак на якийсь час пляшку занурюють у крижаний соляний розчин. Заморожений осад разом із корком виймають, і пляшку закупорюють іншим корком.

Трохи пізніше ми потрапляємо на склад марочних вин. Наш гід розповідає: «Тут зберігається більше мільйона пляшок з марочними винами. У підземеллі зібрано найліпші колекційні вина майже з усіх виноробних регіонів Європи. Гордість колекції — пляшка єврейського «Пасхального вина» з Єрусалиму, виготовленого у 1902 році. Це найстаріше вино у підземеллі. Кілька років тому за нього пропонували 100 000 американських доларів. Однак ніхто його не збирався продавати, і це, мабуть, тому, що таке вино вважається безцінним».

Гід розповідає також, що зазвичай пляшки з вином перебувають у повній темряві, за вийнятком кількох хвилин, коли цими підземними вулицями проходять групи екскурсантів. Пробігаючи очима по написах на запилених пляшках, ми усвідомлюємо, що більшість із цих вин старші за нас!

Наша екскурсія закінчується у дегустаційних залах. Найбільша з них називається Президентська бенкетна зала. Тут стоїть довгий, масивний дубовий стіл, за яким може поміститися 65 осіб. За часів Радянського Союзу в цій залі проводили урядові бенкети. Навіть тепер у цій яскравій і добре освітленій залі організовують офіційні прийоми.

Зала Каса Маре (Гостьова кімната), яку розраховано на 15 осіб, оформлена у традиційному молдовському стилі. А у бенкетній залі, котра називається «Дно Сарматського моря», за круглим столом десятеро гостей можуть скуштувати справжнє молдавське вино і посмакувати національними стравами. Однак найцікавішою особливістю цієї зали є стеля. Колись ця зала була підводною печерою. Отож тепер, звівши очі, можна побачити скам’янілі молюски й інші рештки морської флори й фауни. Гід також згадала, що у сиву давнину вся сучасна Молдова була дном Сарматського моря.

Меблі в усіх залах, зокрема у Бенкетній залі імені Юрія Гагаріна, виготовлено з місцевого виду дуба. Цей відомий космонавт побував у Крикові 8, 9 жовтня 1966 року, і, дякуючи за гостинність, зауважив, що тут навіть найпримхливіший гурман знайде вино собі до смаку.

Наш провідник далі розповідає: «За 50 років існування винного підземелля тут побували гості з понад ста країн світу. У Радянському Союзі криківські ігристі вина були відомі всім як «Радянське шампанське», і зовсім небагато людей знало, що їх виготовляли у Молдові. Сьогодні ж наші червоні й білі ігристі вина продаються під маркою «Криківське». Подорож у країну вин добігла кінця, і ми щиро подякували гідові за те, що вона допомогла нам розкрити найцікавіші таємниці винного підземелля Молдови.

Ми покидаємо підземний лабіринт з відчуттям, ніби щойно побували в іншому світі. На небі немає жодної хмаринки, і нас зігрівають теплі промені сонця. Дорогою до Кишинева ми проїжджаємо повз безкраї, дбайливо доглянуті виноградники, де у сонячному промінні виблискують достиглі виноградні грона.

[Карти на сторінці 25]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

УКРАЇНА

МОЛДОВА

РУМУНІЯ

Кишинів

[Ілюстрація на сторінці 24]

Башта при вході у Криківське підземелля.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Табличка із назвою однієї з підземних вулиць у 120-кілометровому лабіринті.

[Ілюстрація на сторінці 24]

В’їзд у тунель до винних погребів.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Тут зберігається понад мільйон пляшок марочних вин.