Грандіозне шоу повітряних куль

У МІСЯЦІ жовтні протягом дев’яти днів американське місто Альбукерке (штат Нью-Мексико) має чималі труднощі з вуличним рухом. Водії стишують хід, ба навіть зовсім зупиняють свої авто, щоб помилуватись флотилією різнобарвних повітряних куль, які заповнили голубе осіннє небо. Власне тут, в Альбукерке, щороку проходить Міжнародний фестиваль повітроплавання, і подивитись на це диво з’їжджається понад 800 000 людей.

Тож цілком зрозуміло, чому сповільнюється рух на дорогах. Лишень спробуйте уявити собі це видовище! Чистий і прохолодний осінній ранок. З боку річки Ріо-Гранде дме легенький вітерець. Сотні куль, заввишки від 15 до 25 метрів, повільно піднімаються в повітря. Підхоплені тихим леготом, вони пливуть над містом Альбукерке. І вся ця вистава відбувається на тлі мальовничих та величних гір Сандія, які здіймаються на висоту біля трьох тисяч метрів.

Початки фестивалю повітроплавання були доволі скромними: 1972 року з автостоянки у небо злетіло лише 13 куль. Проте дуже швидко це шоу здобуло нечувану популярність. І вже 1978 року, коли тут зібралось 273 команди повітроплавців, воно стало найбільшим у світі. А 2003 року в небо над Альбукерке злетіло понад 720 куль. На фестиваль прибули аеронавти з різних куточків США, а також з 20 країн світу. Теж було чимало представників різних мас-медіа, а десятки тисяч відвідувачів зробили тут незліченну кількість фотографій. Ось чому це шоу  назвали «найбільш фотографованою подією року» і власне тому недавно до назви фестивалю додали слово «Кодак». У 2000 році, коли святкували початок нового тисячоліття, на цьому місці зібралось аж 1000 куль, тобто 20 відсотків усіх аеростатів світу.

Як вони літають?

Більшість куль на цьому фестивалі злітає у небо за допомогою гарячого повітря. Для цього при долішньому отворі кулі прилаштовано газовий (пропановий) пальник, вогонь якого скеровують усередину кулі. Її оболонка зроблена з синтетичного полотна, покритого поліуретаном, який не дає теплому повітрю втікати назовні. До кулі кріпиться корзина, або гондола,— місце для пілота і пасажирів. А надувають кулю так: спочатку великим вентилятором задмухують у неї холодне повітря, потім за допомогою газового пальника це повітря нагрівають. Звичайно, поки повітря холодне, куля безпорадно лежить на землі, але коли повітря стає гарячим, вона готова злетіти в небо. Тепер її доводиться втримувати, щоб не втекла. Для цього кулю заздалегідь прив’язують канатами до забитих у землю кілків. Тоді в гондолу сідає пілот, кулю звільняють з «прив’язі» і вона плавно піднімається вгору. Пілот за своїм бажанням може змінювати висоту лету, вмикаючи чи вимикаючи пальник, який нагріває повітря в кулі. А щоб опуститись на землю, він або повністю вимикає пальник, або відкриває клапан на вершечку кулі й випускає з неї гаряче повітря.

На цьому фестивалі аеростати, які літають за допомогою гарячого повітря, можуть брати лише обмежений запас пропану. Його вистарчає для того, щоб бути в повітрі кілька годин і піднятись на висоту до 600 метрів. Тому повітроплавець мусить вибрати безпечне місце для приземлення. У цьому йому допомагають і члени наземної команди, які невідступно супроводжують свою кулю. Пілот і його помічники шукають відкриту місцину, подалі від ліній електропередач і метушливих автомагістралей чи вулиць.

У фестивалі беруть участь також аеростати, наповнені гелієм або воднем. Вони, на відміну від куль з підігрітим повітрям, можуть літати цілими днями. Власники цих апаратів змагаються між собою, хто летітиме найшвидше на висоті від трьох до чотирьох з половиною кілометрів.

Повітряними кулями майже неможливо управляти. Їх просто несе вітер. Але досвідчені пілоти таки можуть керувати своїм апаратом, піднімаючись чи опускаючись до повітряних потоків, котрі дмуть у потрібному напрямку. Якраз для цього найліпше підходять околиці міста Альбукерке. Завдяки довколишнім горам і долині річки формуються вітри, які при землі дмуть в одному керунку, а на висоті — в іншому. Отож кулі можуть відлетіти доволі далеко, а потім повернутись на місце старту.

Захопливе шоу

Дві тисячі добровольців дбає про те, щоб фестиваль проходив успішно та без прикрих несподіванок. За порядком теж стежить офіційно призначений координатор, якого звуть балонмайстер. Він керує стартом сотень куль, і його праця чимось схожа на працю диспетчера великого аеропорту. А тепер уявіть, що ви на фестивалі! У небі — неймовірний калейдоскоп барв і форм. Дорослі в захваті, діти з круглими очима аж роти повідкривали... Гляньте! Ось у небо піднімається велетенська жаба, а там — ведмідь, а там — кролик! А ось просто над вами пропливають динозаврик, величезна летюча корова, дві свинки, золота рибка, яку звуть Суші, паяцик, гігантська пляшка лимонаду, ковбойський чобіт, пучок червоного перцю та ще багато-багато інших чудасій.

Від такого неймовірного розмаїття кольорів та багатства фантазій будь-який фотограф швидко входить в азарт і фотографує, фотографує, фотографує! Вечоріє, і починається інше казкове дійство — на тлі темного неба розсипалися сотні куль, кожна з яких, немов паперовий ліхтарик, розцвічена зі середини вогняними язиками.

Мало хто з нас був на шоу летючих куль. А ще менше мали змогу піднятись над землею у такій кулі. Але подивіться на фото, привезені з останнього фестивалю: вони допоможуть вам хоча б на мить піднятись в осіннє небо над Альбукерке.

 [Ілюстрації на сторінці 18]

1. Кожну кулю обслуговує команда з чотирьох — восьми членів.

2. Щоб піднятись угору, потрібно газовим пальником нагріти повітря в кулі.

3. Вечірнє небо розцвічують вогняні язики.

4. Розмаїття форм.

[Відомості про джерело]

Фото 1 і 2: Raymond Watt/​Alburquerque International Balloon Fiesta