Дивовижні польські дюни

ВІДТВОРИТИ

Дивовижні польські дюни

Від нашого дописувача у Польщі

ПОЛЬЩА. Це — зелений край, це — поля й ліси. Але чи знаєте ви, що в Польщі можна натрапити на екзотичне місце — царство величезних дюн, які нагадують застиглі океанські хвилі. Польські дюни простягаються вздовж берега Балтійського моря на 18 кілометрів, і їх видно навіть з космосу! Цей клаптик суходолу нагадує справжню пустелю. Тож не дивно, що дюни вважаються найпопулярнішою принадою Словінського національного парку.

В одному довіднику сказано, що «море, озера, річки, дюни, ліси, торфові болота і луки творять тут чудову мозаїчну картину природи... Лише в цьому місці світу дюни підступають упритул до озер та лісів». Таке поєднання мілководних озер і рухомих дюн,— їх називають білі дюни або білі пагорби,— для Європи справді унікальне та неповторне.

Ці масивні горби білого та жовтого піску — найбільше в Європі скупчення дюн. Вони займають площу 500 гектарів і майже не вкриті рослинністю. Отож не дивно, чому на емблемі Словінського національного парку зображений сріблястий мартин, який ширяє над жовтою дюною і голубою водою.

Здебільшого в парку трапляються так звані сірі дюни. Вони давніші від своїх білих сусідок і цікаві тим, що на них ростуть трави й дерева. Рослини втримують на дюнах пісок — корінням, стеблами й листям захищають його від звітрення чи змивання, а також поступово формують на них ґрунт. Одна з сірих дюн, яку звуть Чолпіно, є рекордсменкою серед інших, бо її висота аж 55 метрів!

Коли туристи бачать дюни, особливо чималі простори з білими дюнами, то запитують: «Звідкіль узялося стільки піску? І чому його так багато саме на цьому клаптику балтійського узбережжя?»

Народження дюн

Науковці донині ще не знайшли точної відповіді на ці запитання. Хоча історія засвідчує, що до утворення цих покладів піску доклала руку людина. Такий висновок було зроблено на основі досліджень рослинного пилку. Він зберігся в деяких пластах ґрунту. Учені побачили, що в минулому на місці дюн росли ліси, в яких переважав дуб. Чому ж тоді замість лісів з’явились піщані гори?

Припускають, що понад два тисячоліття тому місцеві племена знищили ці розлогі прибережні ліси велетенськими пожежами. У книжці «Словінський національний парк» (англ.) про наслідки цього сказано так: «Уперше за весь час пісок, який перед тим втримувався лісами, почав переміщатися». Подальші дослідження скам’янілого пилку показали, що згодом на цих теренах знову забуяли ліси: спочатку букові, а пізніше соснові.

Але в середні віки з незнаних досі причин дюни ніби прокинулися зі сну і почали новий наступ. У XVI сторіччі вони навіть погрожували поховати під собою старе місто Леба. Люди були змушені збудувати інше місто, подалі від небезпечних пісків. Та це не допомогло, а лише погіршило справу. Книжка «Словінський національний парк» пояснює: «Будівничі міста й порту масово вирубували дерева, мало замислюючись над наслідками своїх дій». Через вирубування лісів «дюни почали рухатися з небаченою швидкістю». За рік вони пересувались від 3 до 10 метрів і засипа́ли піском села, поля, луки й навіть ліси.

Звідки взялося стільки піску?

Як ми побачили, люди могли доволі сильно впливати на зміну природного середовища, одначе піску вони сюди не завозили. Тож звідкіль він узявся? І чи пісок усе ще прибуває? Знаючи відповіді на ці запитання, неважко буде уявити, як виглядатиме національний парк у майбутньому.

Дослідники припускають, що частина піску потрапляє на ці терени з річковими наносами. Ще інші вважають, що пісок походить з моря, де хвилі поступово руйнують прибережні скелі. Такий процес називається абразія. Наприклад, в одному місці балтійського узбережжя морські хвилі накочуються на берег під кутом 45 градусів, поступово крушать каміння і вимивають з нього пісок, який осідає на морському дні.

Далі відбувається не до кінця зрозумілий процес: морські течії та хвилі несуть частину цього піску до узбережжя національного парку і намивають тут чималі піщані острови й мілини, які розташовуються при самому березі, паралельно до нього. Згодом хвилі та прибережні течії поступово виштовхують пісок на пляж. Там за роботу беруться сонце, яке підсушує пісок, і вітер, який здмухує його далі від моря. Вітер формує з піску складки, або борозни, до яких потроху додає все більше й більше піску. Складки ростуть і перетворюються на білі дюни.

Озера в «пустелі»

Хоча в Словінському національному парку море піску, не думайте, ніби це — безжиттєва пустеля. Навпаки, парк служить домівкою для великого розмаїття рослин і тварин, а це тому, що тут є предосить води. Дюни і пляжі займають лише 5 відсотків території парку, а річки, струмки й озера — аж 55 відсотків.

Найбільше озеро національного парку, Лебско, розкинулось на території, площею 71 квадратний кілометр. Його максимальна глибина — близько 6 метрів. В озеро впадає найбільша в цих околицях річка Леба. Друге за величиною озеро називається Ґардно, до нього несе свої води річка Лупава. Через те що річки й озера оточені пісками, їхні береги постійно змінюють свої обриси.

Розмаїття флори і фауни

Озера, річки й потоки мають трьох великих сусідів — дюни, вересові пустища і соснові ліси. Усе це сприяє буйному росту майже 900 видів судинних рослин, у тому числі орхідей. Живе тут одна з найбільш витривалих та екологічно цінних рослин — європейська пісколюбка, яку також називають пісковим очеретом. Саме вона першою освоює дюни. Її лускаві підземні стебла можуть сягати в довжину навіть 13 метрів: вони випускають на поверхню паростки, і так поступово утворюються зарості цього очерету. З часом пісколюбка міцно вкорінюється в пісок і зупиняє його рух, дозволяючи також іншим рослинам селитись поруч та обживати дюну.

Словінський національний парк лежить на пташиному міграційному шляху, тому тут аж кишить птахами. У парку можна побачити представників 260 видів пернатих, а це 70 відсотків усіх птахів, що водяться в Польщі. Вони або живуть тут, або роблять зупинку під час своїх міграцій. Серед водоплавної птиці є чорноголові мартини, річкові крячки, чубаті норці, дикі качки, лебеді, а також крохалі — качки, яких легко впізнати по гострих чубчиках. У парку живуть теж пугачі, беркути, підорлики малі, орлани-білохвости і круки. А якщо ви спостережливі та можете ходити безшумно, то вам, либонь, поталанить угледіти деяких ссавців, скажімо, благородного оленя, козулю, дикого кабана, зайця і єнотовидного собаку — родича лисиці.

Рай для любителів піших прогулянок

У Словінському національному парку дозволено лише ходити пішки. У ньому існує 140-кілометрова мережа пішохідних доріжок, прокладених через різні види ландшафтів: хвойні ліси, сірі дюни, луки, вересові пустища та болота. При озерах зроблено оглядові площадки й вишки. Стежки заведуть вас також до білих та прибережних дюн і, звичайно ж, на пляжі з білим піском.

Ті, хто приходить сюди восени чи взимку, нерідко стають свідками цікавої вистави, яку можна назвати «димучі дюни». Сильний вітер здуває тисячі піщинок з вершечків дюн, і тоді вони нагадують океанські хвилі, з яких під час шторму зривається водяний пил. Вистава ця має свій музичний супровід: тисячі піщинок б’ються одні об одних, і дюни починають гудіти, або «співати».

Національний парк своїми дивами й розмаїттям природи щороку приваблює аж 800 000 людей. Багато з них, як і безліч інших любителів природи по цілому світі, мають змогу тимчасово втекти від напруженого життя метушливих міст, щоб побути на самоті в цих лісах і послухати заспокійливий шум прибою та поодинокі крики мартинів.

[Рамка/Карта на сторінці 19]

Словінський національний парк

Цей парк відкрили 1967 року. Розташований він у середній частині польського надбережжя Балтики, між містами Леба й Рови. Його назва походить від назви кашубського племені словінців — слов’янської народності, яка жила на цих теренах аж до кінця Другої світової війни. У 1977 році парк отримав статус біосферного заповідника світового значення. Він розкинувся на площі 18 618 гектарів. Більше половини території парку — це вода, а решта — ліси (25 відсотків), пляжі й дюни (5 відсотків), болота і вересові пустища (8 відсотків) та луки (8 відсотків).

[Карта]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

БАЛТІЙСЬКЕ МОРЕ

РОСІЯ

ПОЛЬЩА

СЛОВІНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАРК

НІМЕЧЧИНА

ЧЕХІЯ

СЛОВАЧЧИНА

[Ілюстрація на сторінці 16]

Дюни «димлять», коли з їхніх вершечків сильний вітер здуває пісок.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Річковий крячок.

[Відомості про джерело]

Photo by Chukchi Imuruk, National Park Service

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Дюни влітку.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Дюни взимку.