Моя зустріч із «зниклим» птахом

Я ЗАВЖДИ захоплювався розмаїттям і красою птахів. Готуючись завітати на Бермудські острови, натрапив на згадку про рідкісного птаха, званого каго. В одному довіднику про нього сказано: «У віддаленій частині архіпелагу, на островах бухти Касл, уціліла невеличка популяція цих птахів. Тут вони перебувають під пильним наглядом і захистом охоронця».

Це дуже мене зацікавило, тому я вирішив на власні очі побачити цього екзотичного птаха. Спочатку я познайомився з д-ром Дейвідом Вінгейтом, колишнім службовцем, який займався питаннями охорони природи на Бермудах. Він уже на пенсії, проте працює охоронцем на островах бухти Касл. Д-р Вінгейт люб’язно дозволив мені відвідати разом з ним заповідну територію, де гніздуються каго.

«Живий музей»

Заповідник бухти Касл розкинувся неподалік від головного острова Бермудського архіпелагу. Архіпелаг розташований в Атлантичному океані приблизно за 900 кілометрів на схід від штату Північна Кароліна (США). До заповідника входить група невеличких островів, найбільший серед яких острів Нонсач. Цей острівок, площею 6 гектарів, лежить на самому сході Бермудів. Пан Вінгейт посприяв тому, щоб цей клаптик суходолу перетворився на «живий музей» для відновлення рідкісних бермудських рослин і тварин.

День нашої мандрівки видався погожий. Ми з паном Вінгейтом пливемо на невеликому моторному човні  від острова Нонсач до сусіднього острівка. Неподалік ширяє скопа, майже торкаючись спокійних вод океану. Її біле підкрилля віддзеркалюється в мерехтливій блакиті води. А ось прегарні фаетони, яких на Бермудах звуть довгохвості. У цих птахів якраз період залицяння, тому вони збуджено метушаться, гойдаючи вверх-вниз своїми довгими хвостами. Від побаченого я в захопленні, одначе нині думаю лише про каго.

«Зниклий» каго повертається

Д-р Вінгейт оповів мені трохи історії: «Перші поселенці на цих землях залишили згадку про морських птахів, які прилітали на острови лише ночами і тільки в час гніздування. Цей опис явно вказує на каго. У минулому цих птахів було тут десятки тисяч, проте з часом усе змінилось. Приблизно 1560 року іспанці завезли на Бермуди свиней. Для каго це мало трагічні наслідки: свині поїдали їхні яйця і, можливо, пташенят, а навіть дорослих птахів. Люди теж нищили каго — заради м’яса. А коли 1614 року на острови випадково потрапили пацюки, загинуло ще більше цих птахів. Пацюки перепливали на малі острівки, де гніздились каго, і пожирали їхні яйця та пташат. Тож 1630 року популяція каго, яка колись налічувала багато тисяч особин, майже зникла».

Перекрикуючи шум моторного човна, я запитав: «Як каго знайшли знову?»

Д-р Вінгейт відповів: «У 1906 році натураліст Луїс Мовбрей на одному з островів бухти Касл бачив живу, незнану для нього морську птаху. Виявилось, що це — каго. Пізніше, 1935 року, знайшли доросле пташеня каго, яке розбилось об маяк. А через десять років на пляж острова Купера (Бермуди) викинуло мертвого дорослого каго. Усі ці знахідки спонукали організувати експедицію для пошуків «зниклого» птаха. Експедицію очолили д-р Роберт Кушман Мерфі з Американського музею природничої історії і Луїс С. Мовбрей, куратор Бермудського державного акваріуму, син Луїса Мовбрея, який бачив каго ще 1906 року».

Пан Вінгейт з усмішкою пригадує: «Уявляєте, яка честь мені випала: брати участь у цій експедиції, адже тоді я був ще 15-річним хлопцем і дуже цікавився птахами! Неділя 28 січня 1951 року —  день, який вплинув на все моє життя. Ніколи не забуду, як світилося обличчя доктора Мерфі, коли він з паном Мовбреєм витягли сильцем з глибокої скельної щілини живого каго! Уряд негайно оголосив острівки бухти Касл заповідником каго. У 1961 році до заповідника додали також острів Нонсач, а ще через рік ми з дружиною перебрались туди, і я почав служити охоронцем».

Коли ми вже підпливали до заповідника, я запитав: «Скільки птахів каго ви знайшли під час тої експедиції?»

«Першого року ми знайшли всього вісім пар, які висиджували яйця,— пояснив мій супутник.— Дуже важко було вишукувати гнізда; нам пішло аж десять років на те, щоб знайти усю популяцію каго. У ті часи їх було лише 18 пар. Але за 35 років існування заповідника їхня кількість зросла до 52 пар».

Допомога з боку людини

Доктор Вінгейт вів далі: «Каго мостять гнізда в норах завдовжки від 2 до 3,5 метра. Нора не пряма, а трохи вигнута, так що до гнізда світло не потрапляє. Щоби птахи мали більше гнізд, ми взялися їм допомагати — робили штучні нори. Для цього прокопували рови і зверху накривали їх бетонними плитами. У кінці нори, де було гніздо, одну плиту клали так, щоб її легко можна було знімати. Це дозволяло нам перевіряти, чи є в гнізді яйця, чи їх висиджують або чи нема яєць-бовтунів, тобто запортків. Покинуті бовтуни ми могли забрати, щоб дослідити, чому яйця зіпсувались. У середині 1960-х років залишки інсектициду ДДТ стали причиною того, що птахи несли яйця зі значно тоншою шкаралупою. Такі яйця легко тріскалися. Нині нас хвилює інше: хімікалії типу ПХБ [поліхлор-біфеніли]  можуть створювати подібну проблему. І хоча в Північній Америці та Європі заборонили ПХБ, деякі країни, що розвиваються, продовжують їх застосовувати».

Існують ще інші труднощі. Пан Дейвід Вінгейт пояснив: «Між птахами каго і більш агресивними фаетонами постійно точиться боротьба за місця гніздування. Каго зазвичай закладає гніздо в кінці нори або щілини. Тоді прилітає фаетон і мостить своє гніздо при самому вході до нори! Ці брутальні сусіди нищать яйця каго, нападають на пташенят і забивають їх. І каго, і фаетони завше повертаються до тих самих місць гніздування, тож подібні конфлікти між ними повторюються щороку. Ми вирішили допомогти каго — вхід до їхніх нір почали закривати дерев’яними щитками. У щитках вирізали овальні отвори: через них можуть пролазити лише каго, а трохи крупнішим фаетонам це не під силу. Тож якихось три міліметри стали для каго питанням життя або смерті».

У заповіднику

І ось ми доплили до маленького острівка. У момент, коли од берега відкотилась океанська хвиля, а наступна нас ще не наздогнала, ми обережно зіскакуємо з човна на прибережні валуни. Щоб добратись до гнізд, треба дертися крутим схилом по гострому камінню. До одного гнізда можна долізти лише по драбині. Пан Вінгейт до цього вже звик, а от для мене — це незвична і навіть потішна справа!

Д-р Дейвід Вінгейт уважно перевіряє кожне гніздо. Чи пари все ще прилітають до своїх гнізд? Чи є сліди, що ведуть до нори або з неї? Чи є запортки? Ми знайшли один запорток, але оскільки птахи його ще не залишили, пан Дейвід нічого не рухає. Буває, каго не здається і продовжує висиджувати зіпсоване яйце. Аж ось д-р Вінгейт робить цікаве відкриття: він знайшов пташеня каго там, де не сподівався, адже раніше не бачив там яйця! Таке відкриття розвіює досаду від знайденого запортка.

Усі мої зусилля були винагороджені, коли пан Вінгейт зняв плиту з-над нори і я побачив маленький сіренький клубок пуху — пташеня каго; на світлі воно захвилювалось, завовтузилось. В інших норах я побачив дорослих каго, що сидять на яйцях.

Д-р Дейвід Вінгейт врятував життя багатьом пташенятам. Ось історія одного з них. Якось фаетон напав на пташеня і зламав йому дзьоба. Пан Дейвід метнувся на допомогу — взяв клей і приліпив на місце відламаний дзьоб! На його здивування і на радість... пташеня вижило! Іншого разу він врятував кволе пташа, якого завчасно покинули його батьки. Пан Дейвід поклав мале каго до коробки, годував його креветками, кальмарами, риб’ячим жиром і вітамінами. Пташеня виросло і відлетіло в море. На сьогодні зусилля відновити популяцію каго вже принесли певні плоди. Цей птах навіть став символом надії для природоохоронців цілого світу. Доктор Вінгейт поставив перед собою мету — збільшити популяцію каго на острові Нонсач до 1000 пар. Час покаже, чи збудеться його мрія.

Зустріч із «зниклим» птахом змусила мене замислитись. Якщо наш Творець знає, коли на землю падає звичайний горобець, то чи ж він не звернув би уваги на цілий вид, якому загрожує зникнення? (Матвія 10:29). Як же потішає той факт, що в майбутньому люди вже не будуть загрожувати жодному виду рослин чи тварин на землі! (Ісаї 11:6—9). (Надіслано).

[Карти на сторінці 16]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

БЕРМУДСЬКІ ОСТРОВИ

Острів Нонсач

[Ілюстрація на сторінці 18]

Каго в норі.

[Відомості про джерело]

Jeremy Madeiros, Conservation Officer, Bermuda

[Ілюстрація на сторінці 18]

Вхід до нори каго.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Д-р Вінгейт показує щиток при вході до нори.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 16]

Jeremy Madeiros, Conservation Officer, Bermuda

Globe: Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 17]

© Brian Patteson

Jeremy Madeiros, Conservation Officer, Bermuda