Чому вони цілують Бларнійський камінь?

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В ІРЛАНДІЇ

ЯК РОЗПОВІДАЄ давня легенда, одного дня посол приніс королеві Англії Єлизаветі І погану новину від ірландського лорда. Цей вісник аж тремтів від страху, бо був упевнений, що королева розгнівається. Однак, вислухавши його, Єлизавета несподівано засміялась і вигукнула: «Ох цей Бларні! Там завжди говорять одне, а роблять інше!» Напруженість щезла вмить.

Роблячи таке зауваження, Єлизавета, яка правила у 1558—1603 роках, аж ніяк не мала наміру започатковувати в Ірландії незвичайну традицію — цілування так званого Бларнійського каменя. Щоб здійснити цей чудернацький ритуал, тисячі людей кожного року приїжджають у містечко Бларні, яке лежить кілька кілометрів північніше міста Корк. Вони цілують цей камінь, сподіваючись, що таким чином здобудуть дар красномовства.

Як народилась ця легенда? І як цілування каменя стало звичаєм? Щоб знайти відповіді на ці запитання, перенесімося майже на десять століть у минуле.

Замок із давньою історією

Історія замку Бларні бере свій початок у X сторіччі нашої ери. Тоді він був лише невеликим дерев’яним укріпленням. Згодом на його місці з’явилася міцніша кам’яна споруда. До середини XV століття рід Мак-Карті перетворив замок на фортечне містечко. На той час це був найліпше укріплений замок у тій частині Ірландії: деякі з його кам’яних стін сягали завтовшки 5,5 метра.

Голова роду, Кормак Мак-Карті, який жив у 1411—1494 роках, вирішив залишити по собі довговічну пам’ятку. Тож він вибрав велику вапнякову брилу і зробив на ній напис латинською мовою: «Мене спорудив Кормак Мак-Карті Могутній 1446 року по Різдві Христовім». Мулярі встановили цей камінь високо вгорі у великій башті Бларнійського замку. Отже спочатку камінь служив звичайною меморіальною плитою. З красномовством і даром переконувати його почали пов’язувати тільки через 100 років.

Бларні і дар переконувати

Можливо, історія, що наводилась на початку статті, таки вигадана, проте вона цілком відповідає подіям того часу. Королева Єлизавета хотіла, щоб ірландські лорди присягнули на вірність англійській короні. Щоб підтримати королеву принаймні в одній з битв, рід Мак-Карті зібрав армію із тисячі вояків. Тож королева була певна, що їй вдасться легко здобути цілковиту відданість голови цього роду, Кормака Мак-Дермеда Мак-Карті.

Оскільки королева Єлизавета сама не могла вести переговорів, від її імені це робив посол. Він направив у Бларні своїх посланців, щоб ті переконали Мак-Карті заприсягнутися королеві у вірності.  У відповідь Кормак Мак-Карті виголосив, як розповідає книжка «Бларнійський камінь», «довгу, переконливу, улесливу промову, даючи багато обіцянок, однак нічого не гарантуючи».

Як сказано далі у книжці, тоді посол Єлизавети сам вирушив у Бларні. Після розмови з Мак-Карті він повернувся в Англію, щоб доповісти про все королеві. Він знав, що їй не сподобається ця новина: Мак-Карті, в який уже раз, «благає дати йому трохи часу», бо хоче знову поговорити зі своїми радниками.

Вигукнувши фразу, що наводилася на початку статті, королева запропонувала: «Ми подаруємо це слово [бларні] великому Шекспіру! Воно гідне його творів» *. Таким чином, якщо вірити легенді, королева Єлизавета посприяла появі в англійській мові слова «blarney» (бларні), яке означає «солодка облеслива мова» або, за визначенням одного словника, «безсоромний, зухвалий обман».

Хоч би яке походження мала традиція цілувати Бларнійський камінь, до 1789 року вона вже стала дуже поширеною. Камінь у стіні замку був у такому місці, що охочі поцілувати його наражали себе на велику небезпеку. Тож коли замок реставрували, камінь встановили в більш доступному місці. А через деякий час нові господарі замку замінили камінь Мак-Карті на камінь із власним написом.

У замку

Нещодавно ми побували у цьому замку. Над цілою округою височіла масивна башта, в якій і встановлено славнозвісний Бларнійський камінь. Ми увійшли всередину башти і піднялися наверх кам’яними гвинтовими сходами, які вже добряче стерлись ногами численних відвідувачів. Зрештою пройшли через вузький дверний отвір і побачили на стіні перед собою Бларнійський камінь.

Ми наблизились до каменя, щоб подивитись, як одна жінка цілуватиме його. Вона лежала на спині, а її голова й плечі звисали над отвором приблизно 3 метри завдовжки і 60 сантиметрів завширшки. «Не бійтеся, ви в цілковитій безпеці,— запевнив жінку працівник замку.— Захисні ґрати надійно закріплені. У всякому разі, я міцно вас тримаю».

Жінка вхопилася за два залізні поручні, закріплені на стіні, і потягнулася до каменя. Тоді, прогнувшись, вона закинула голову і ще більше зісунулась в отвір, щоб поцілувати камінь. Ми зазирнули їй через плечі і побачили, що до землі майже 25 метрів!

Жінка квапливо поцілувала камінь і стала підтягуватися, тримаючись за залізні поручні. Працівник допоміг їй сісти, і вона змогла підвестися. А поруч уже стояв наступний шукач пригод, готовий повторити цей трюк.

Ми глянули на камінь і помітили, що в одному місці він потемнів. «Це сталося тому,— пояснює працівник,— що камінь цілують вже протягом багатьох років. Але не хвилюйтеся, ми його миємо 4-5 разів на день».

Тут зібралося багато людей, чекаючи своєї черги здійснити ритуал. Але особисто ми не маємо наміру цілувати камінь, бо ця традиція пов’язана із забобонами, брехнею і, можливо, навіть просякнута спіритизмом. На думку декого, початок традиції могла дати інша легенда, за котрою стара чаклунка обдарувала красномовством короля, який врятував її від утоплення. Тож ми не стали в ту чергу, а, натомість, звернулися до жінки, яка щойно віддала данину старій традиції, і запитали її, чи вона дійсно вірить, що тепер володіє даром красномовства і вмінням переконувати.

«Звичайно ж, ні»,— відповіла вона. Жінка зробила це лише заради забави, вочевидь не дуже замислюючись над значенням свого вчинку. Як і більшість відвідувачів цього історичного місця, вона просто хоче похвалитися друзям, що цілувала Бларнійський камінь.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 18]

Башта замку Бларні.