Аварійна посадка!

РОЗПОВІВ СЕЗАР МУНЬОС

Закінчилась відпустка, яку я провів у родини в Монтерреї (Мексика). Тож у неділю 1 грудня 2002 року я повертався до філіалу Свідків Єгови у Мексиці. Я сів на рейс 190, й о сьомій ранку літак відірвався від землі.

 ПІД кінець півторагодинного спокійного перельоту літак ішов на посадку. Раптом він почав стрімко підніматися вгору, й усі здригнулися від жахливого скреготу в нижній частині літака. Невдовзі командир оголосив, що не відкриваються стулки шасі. Невідомо чому, але їх заклинило! З переляку дехто почав кричати, інші пасажири голосно молилися. Що ж буде далі?

Командир повідомив, що для вирішення цієї проблеми літаком треба буде потрясти. Отож, коли ми пролітали над Мехіко, пілот почав кидати літаком вверх, вниз і в різні боки; це тривало приблизно годину. Відчуття у мене були значно гостріші, ніж на американських гірках. Однак це не була розвага! І ось знову лунає оголошення: «Нам дуже шкода, але стулки не вдалось відчинити. Залишився єдиний вихід — аварійна посадка без шасі». Усі тривожно переглянулися, кожен подумав про найгірше.

Згодом пасажири отримали вказівки стосовно аварійної посадки. Ми познімали взуття, поховали усе, що могло б спричинити поранення, і, згідно з вказівками, прийняли відповідні пози. У мене майнула жахлива думка: «Напевно, на злітно-посадочній смузі ми розіб’ємося!» У цей момент я почав палко молитися до Бога Єгови й мене огорнув мир і спокій (Филип’ян 4:6, 7).

Кажуть, що коли людина дивиться в обличчя смерті, то все життя проноситься у неї перед очима і їй стає прикро через те, чого не встигла зробити. Я пожалкував, що не розповів дівчині, яка сиділа поруч, про Боже Царство, і подумав: коли виживу, обов’язково використовуватиму кожну нагоду для свідчення. Також я коротко проаналізував своє служіння Єгові.

Літак ішов на посадку. Внизу було видно натовп людей, чимало пожежників та машин швидкої допомоги. Ми відчули жахливий струс, коли літак носовою частиною фюзеляжу вдарився об злітно-посадочну смугу. Від сильного тертя з-під нього сипалися іскри. Одразу з обох боків пожежники кинулися охолоджувати літак струменями води.

І ось переживання позаду — літак зупинився. Вибухнула буря оплесків, усі з полегшенням зітхнули, щасливі, що пілотові вдалося впоратися з цією небезпечною ситуацією. Тоді нам наказали негайно евакуюватися. До літака приставили аварійний трап, і невдовзі ми вже були на землі.

Я увесь тремтів від пережитого і здалека дивився, як літак безпорадно лежав упоперек злітно-посадочної смуги. На щастя, лише кілька пасажирів зазнали незначних пошкоджень. Тим, хто пережив сильний емоційний шок, медики надавали допомогу.

Я планував повернутися додому о дев’ятій ранку, а повернувся на чотири години пізніше. Але я був справді щасливий, що залишився живий! Цей випадок спонукав мене до роздумів. Я зрозумів, наскільки непевне життя. Думка про те, що за кілька хвилин можна втратити все, дуже впокорює. Коли твоє життя висить на волосині, надто пізно щось змінювати або ж здобувати добру репутацію в Бога. Нині я ще більше ціную те, що можу мудро використовувати дні свого життя у служінні Богові Єгові (Псалом 90:12).