Віра сім’ї витримує випробування

ІНДІЕ, миле дев’ятилітнє дівча зі штату Вісконсін (США), вже встигла звикнути до лікарняного ліжка. Вона перенесла три серйозні операції та безліч медичних процедур. «Протягом шести років,— розповідає Лорі, мама дівчинки,— життя Індіе — це безконечні відвідини лікарів та лікарень».

Проблеми почалися, коли Індіе було півтора року. У неї з’явилися дивні симптоми: хронічна діарея, висока температура, здуття живота та неймовірна втрата ваги. Її постійно болів животик. Протягом двох років Індіе щоночі прокидалася, плакала, стогнала, а іноді просто кричала від болю.

Поки лікарі намагалися встановити діагноз, дівчинка невимовно страждала. «Наше дитя було виснажене до смерті»,— розповідає Лорі. «Більше року ми спостерігали, як чахне наша крихітка, і не знали, чим допомогти,— з болем пригадує тато дівчинки Марк.— Нас огортав відчай. Якось однієї ночі ми з Лорі вже говорили про похорон Індіе, адже вважали, що смерть неминуча».

Зрештою лікарі встановили, що в Індіе виразковий коліт — хвороба, яка вражає слизову оболонку товстої кишки. У неї теж виявили первинний склерозивний холангіт, захворювання жовчних проток печінки. На щастя, ці хвороби піддаються лікуванню. Однак було необхідне хірургічне втручання та лікування медикаментами. Тож Індіе потребувала постійного медичного нагляду.

Пройшло більш ніж сім років відколи Індіе вперше нездужала. Нині завдяки зусиллям добросовісних лікарів дівчинка на шляху до видужання. Марк і Лорі, які є Свідками Єгови, вважають, що віра в Боже Слово — зокрема в те, що воно виявляє про хвороби, смерть і  про надію на воскресіння,— допомогла їм вистояти в час випробувань. Так само вважає й Індіе. «Наша донечка завжди охоче ділилася з іншими людьми біблійними обітницями про воскресіння,— каже Лорі.— Для неї воно дуже реальне».

Якось, коли вона гралася в дитячій кімнаті лікарні, до неї підійшла дівчинка, молодша сестричка якої мала лейкемію. «Вона зізналась Індіе, що боїться, щоб її сестричка не померла,— розповідає Лорі.— Наша дитина сказала тій дівчинці, що не боїться померти, і пояснила, що́ в Біблії говориться про смерть. Наступного дня мати дівчинки прийшла до мене із запитаннями. Вона була вражена, що Індіе так спокійно і без страху говорить про смерть».

Для Марка й Лорі величезною підтримкою стали молитви співвіруючих. Марк каже: «Раніше, коли я обіцяв іншим молитись за них чи молився з ними, мені завжди видавалося, що мушу зробити ще щось. Тепер я розумію, наскільки важливі такі молитви. Адже у важкий для нас час саме молитви допомагали нам найбільше. Яке ж чудове братство ми маємо!»

Марк також розповів, що хвороба доньки спонукала їх ще раз задуматись, що́ в житті найважливіше. «Дуже змінився наш погляд на матеріальні речі,— каже він.— Вони стають такими несуттєвими, коли занедужує твоє дитя! Найважливішими для нас були і є наші взаємини з Богом Єговою та братами».

Марк, Лорі, Індіе, її сестра і брат з нетерпінням чекають часу, коли «не скаже мешканець «Я хворий!» (Ісаї 33:24; Об’явлення 21:4).

[Ілюстрація на сторінці 22]

Індіе Еріксон.

[Ілюстрація на сторінці 23]

У дитячій лікарні Сан-Дієго.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Індіе з родиною.