Перемоги й поразки у боротьбі з хворобами

П’ЯТОГО серпня 1942 року д-р Александер Флемінг зрозумів, що один із його пацієнтів — його друг — помирає. Цей 52-річний чоловік заразився цереброспинальним менінгітом і попри усі зусилля Флемінга впав у кому.

За 15 років до того Флемінг випадково відкрив дивовижну речовину, яку виробляла синювато-зелена пліснява. Він назвав цю речовину пеніциліном. Флемінг помітив, що пеніцилін вбиває бактерії. Проте лікарю не вдавалося отримати чистий пеніцилін, і тому він випробовував його лише як антисептик. Згодом 1938 року в Оксфордському університеті Говард Флорі та його дослідницька група стали працювати над очищенням пеніциліну, щоб дослідити його вплив на організм людини. Флемінг зателефонував Флорі, і той запропонував вислати йому весь добутий пеніцилін. Для Флемінга це був останній шанс врятувати свого друга.

Внутрішньом’язової ін’єкції пеніциліну виявилось недостатньо, тому Флемінг впорснув речовину просто у хребет друга. Препарат знищив мікроби, і трохи більше як за тиждень хворий цілком одужав і залишив лікарню. Почалась доба антибіотиків. У боротьбі з хворобами люди досягли нової віхи.

Доба антибіотиків

Коли антибіотики з’явились уперше, то здавалися чудодійними ліками. Відтоді можна було успішно боротися з невиліковними інфекціями, викликаними бактеріями, грибками та іншими мікроорганізмами. Завдяки новим лікам значно зменшилась смертність від менінгіту, запалення легенів і скарлатини. Внутрішньолікарняні інфекції, які раніше неодмінно призводили до смерті, вдавалось усунути за кілька днів.

З часу Флемінга дослідники винайшли десятки антибіотиків і ведуться роботи над розробкою нових. Протягом останніх 60 років антибіотики стали незамінною зброєю у боротьбі з хворобами. Якби Джордж Вашингтон жив сьогодні, лікарі приписали б йому на хворе горло антибіотики і за тиждень він був би вже здоровий. Мабуть, немає такої людини, якій антибіотики не допомогли б побороти ту чи іншу інфекцію. Однак виявилося, що ці ліки мають не лише плюси, а й мінуси.

Антибіотики не допомагають при лікуванні вірусних хвороб, наприклад СНІДу й грипу. Крім того, у декого на певні антибіотики розвинулась алергія. Що ж до антибіотиків  широкого спектра дії, то вони можуть убити також корисні мікроорганізми. Але найбільшу проблему становить зловживання цими ліками або їхнє недостатнє вживання.

Недостатнє вживання — це коли хворий не завершує курсу лікування, оскільки почувається ліпше або ж курс видається йому надто довгим. Внаслідок цього антибіотик може не вбити усіх хвороботворних бактерій і ті з них, що розвинули опірність і вижили, починають розмножуватися. Таке досить часто трапляється при лікуванні туберкульозу.

Якщо ж говорити про зловживання антибіотиками, то в цьому винні лікарі та фермери. «У США антибіотики часто приписують без потреби, а в багатьох інших країнах їх призначають взагалі мало не кожному,— пояснюється в книжці «Люди й мікроби».— Препарати також дають у величезних кількостях худобі, і то не з медичною метою, а щоб пришвидшити ріст. Це одна з головних причин збільшення опірності мікробів». Внаслідок цього, як зазначається в книжці, «створити нові ефективні антибіотики стає дедалі важче».

Все ж якщо не брати до уваги проблем з опірністю мікроорганізмів, то можна сказати,  що друга половина XX століття була часом тріумфу медицини. Здавалося, що науковцям під силу знайти ліки практично від усіх недуг. А завдяки вакцинації хворобам взагалі можна запобігти.

Успіхи медицини

«Імунізація — це найбільший успіх в історії охорони здоров’я»,— сказано у «Звіті ВООЗ за 1999 рік» (англ.). Внаслідок проведення по цілому світі масових вакцинацій вдалося врятувати життя мільйонам людей. Міжнародна програма імунізації ліквідувала віспу — смертельну хворобу, кількість жертв якої перевищує кількість жертв усіх воєн XX століття. А подібна програма допомогла майже цілком викоренити поліомієліт. (Дивіться інформацію в рамці «Перемога над віспою і поліомієлітом»). Сьогодні багатьом дітям роблять щеплення проти поширених хвороб, що загрожують життю.

Для боротьби з іншими захворюваннями не потрібно таких глобальних заходів. Інфекції, що передаються через воду, як-от холера, рідко виникають там, де достатньо чистої води і є відповідні санітарні умови. Завдяки тому що в багатьох країнах тепер легше потрапити на прийом до лікаря чи лягти в лікарню, можна вчасно діагностувати більшість хвороб й надавати допомогу, не допустивши до трагічних наслідків. Покращення харчування та умов життя, а також запровадження законів щодо належної обробки й зберігання харчових продуктів теж сприяють поліпшенню здоров’я населення.

Після того як науковці виявили причини інфекційних захворювань, служби охорони здоров’я змогли вжити заходів і зупинити поширення епідемій. Розгляньмо один приклад. Коли 1907 року в Сан-Франциско почалась бубонна чума, померло лише кілька осіб, оскільки мешканці міста відразу стали знищувати щурів, блохи яких поширюють цю хворобу. Але та ж сама хвороба, спалахнувши 1896 року в Індії, за 12 років вкоротила життя десяти мільйонам осіб. Це сталося тому, що основної причини захворювання на той час ще не знали.

Невдачі у боротьбі з хворобами

З усього видно, що працівникам охорони здоров’я вдалося перемогти чимало захворювань. Але з деяких перемог користають тільки багатші країни. Хвороби, від яких існують ліки, через брак коштів далі вбивають мільйони осіб. У країнах, що розвиваються, багато людей позбавлені медичної допомоги та відповідних санітарних умов і не мають доступу до чистої питної води. Задовольнити ці потреби стає дедалі важче, оскільки там відбувається масове переселення людей зі сіл до мегаполісів. І через це, як зазначає ВООЗ, населення бідних країн «значно більше страждає від хвороб».

Основною причиною цієї проблеми є недалекоглядність, що корениться в егоїзмі. «Чимало з найгрізніших інфекційних хвороб здаються нам дуже далекими,— сказано в книжці «Люди й мікроби».— Деякі з них трапляються лише або переважно в бідних тропічних і субтропічних регіонах». Тому багатим країнам і фармацевтичним компаніям, по суті, не вигідно виділяти кошти на лікування таких хвороб.

Ще однією причиною поширення хвороб є людська безвідповідальність. Найкраще це можна проілюструвати на прикладі СНІДу, збудник якого передається від людини до людини через біологічні рідини організму. За кілька років ця пандемія охопила цілу земну кулю. (Дивіться інформацію в рамці «СНІД — бич нашого часу»). «У поширенні хвороби винні самі люди,— каже епідеміолог Джо Мак-Кормік.— І це не моралізування, це просто факт».

Як же люди нехотячи сприяють поширенню ВІЛ-інфекції — збудника СНІДу? У книжці «Прихід чуми» (англ.) перелічено ряд чинників: соціальні зміни — особливо те, що чимало людей має більш як одного сексуального партнера,— призвели до хвилі венеричних хвороб, і тому зріс ризик, що людина або сама заразиться ВІЛ-інфекцією, або заразить нею інших. Подібні наслідки мало використання неодноразових шприців у лікарнях бідніших країн або в середовищі наркоманів. І, врешті, за поширення вірусу  відповідальна також всесвітня індустрія крові, прибутки якої становлять мільярди доларів. Під час переливання інфікованої крові один донор може заразити десятки людей.

Як згадувалось раніше, появі стійких мікробів сприяло зловживання чи недостатнє вживання антибіотиків. Ця проблема дуже серйозна, і вона постійно зростає. Колись стафілококову бактерію, яка викликає інфікування ран, було легко знищити за допомогою препаратів пеніциліну. Але нині ці антибіотики часто неефективні. Тому лікарям доводиться використовувати новіші й дорожчі антибіотики, придбати які лікарням у бідніших країнах зазвичай не під силу. Навіть найновіші антибіотики іноді не можуть знешкодити деякі мікроби, через що в лікарнях ширяться інфекції й гине більше людей. Д-р Річард Краузе, колишній директор Американського національного інституту алергії та інфекційних захворювань, відверто називає сьогоднішню ситуацію «епідемією мікробної опірності».

«Чи сьогодні ми маємо більше шансів на успіх?»

Нині, на початку XXI століття, людство й далі страждає від хвороб. Невпинне поширення СНІДу, поява стійких патогенних мікроорганізмів і повернення старих убивць, таких, як туберкульоз і малярія, свідчать про те, що людству ще не вдалося здобути цілковиту перемогу над хворобами.

«Чи сьогодні ми маємо більше шансів на успіх, ніж століття тому?» — запитав Джошуа Ледерберг, лауреат Нобелівської премії. «Загалом ситуація погіршилась,— сказав він.— Ми легковажили мікробами і тепер пожинаємо гіркі наслідки цього». Чи завдяки рішучим діям медиків і спільним зусиллям усіх країн вдасться змінити ситуацію? Чи зможуть люди зрештою викоренити основні інфекційні хвороби, так як викоренили віспу? Ці запитання розглядатимуться в останній статті цієї серії.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 8]

Перемога над віспою і поліомієлітом

Під кінець жовтня 1977 року Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) виявила останній випадок захворювання на віспу. Перебіг хвороби в Алі Мао Мааліна, кухаря однієї сомалійської лікарні, не був важким, і за кілька тижнів чоловік цілком видужав. Усім, хто мав з ним контакт, зробили щеплення.

Медики занепокоєно чекали два довгих роки. Було оголошено, що той, хто повідомить про ще один достовірний випадок «гострої форми віспи», отримає 1000 доларів. Але нікому так і не вдалося здобути винагороду. Тож 8 травня 1980 року ВООЗ офіційно проголосила, що «світ і його мешканці врешті звільнились від віспи». А лише десять років перед тим хвороба щороку відбирала життя близько двом мільйонам осіб. Уперше в історії було знищено одне з найгрізніших інфекційних захворювань *.

Здавалося, що поліомієліт — важку дитячу хворобу — також вдасться викоренити. У 1955 році Джонас Солк розробив ефективну вакцину проти поліомієліту, і в США та інших країнах почалась масова імунізація. Пізніше винайшли вакцину, яку вводять через рот. У 1988 році, щоб знищити поліомієліт, ВООЗ організувала всесвітню програму.

«Коли 1988 року ми розпочали серйозну боротьбу з поліомієлітом, ця хвороба паралізувала щодня понад 1000 дітей,— повідомила д-р Гру Харлем Брунтланд, яка тоді була генеральним директором ВООЗ.— У 2001-му за цілий рік було зареєстровано менше 1000 випадків захворювання». Сьогодні поліомієліт трапляється в менш як десяти країнах, але щоб остаточно перемогти хворобу, потрібно додаткових коштів.

[Примітка]

[Ілюстрація]

Ефіопському хлопчику дають вакцину від поліомієліту.

[Відомості про джерело]

© WHO/P. Virot

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 10]

СНІД — бич нашого часу

СНІД перетворився у нову світову проблему. Не минуло й 20 років після виявлення хвороби, а нею вже заразилося понад 60 мільйонів осіб. Працівники охорони здоров’я кажуть, що це лише «рання стадія» пандемії СНІДу. Кількість заражених «зростає швидше, ніж сподівалися», і наслідки цього у найбільш уражених регіонах світу просто жахливі.

«Значна більшість жертв ВІЛ/СНІДу — це люди у віці найбільшої працездатності»,— зазначається у звіті ООН. Тому деякі дослідники вважають, що до 2005 року кілька південноафриканських країн втратить 10—20 відсотків усієї робочої сили. У звіті також говорилось: «На сьогодні середній вік мешканців субсахарської Африки становить 47 років. А якби не СНІД, він становив би 62 роки».

До цього часу всі зусилля знайти вакцину від СНІДу були марними. Крім того, в країнах, що розвиваються, медична допомога доступна лише 4 відсоткам із шести мільйонів хворих на СНІД. Поки що від СНІДу немає жодних ліків, тож медики побоюються, що у більшості ВІЛ-інфікованих зрештою розвинеться хвороба.

[Ілюстрація]

Клітини Т-лімфоцитів, вражені ВІЛ-інфекцією.

[Відомості про джерело]

Godo-Foto

[Ілюстрація на сторінці 7]

Працівник лабораторії досліджує непіддатливий вірусний штам.

[Відомості про джерело]

CDC/Anthony Sanchez