Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Подорож на острів скла

Подорож на острів скла

Подорож на острів скла

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В ІТАЛІЇ

МАЙСТЕР просунув склодувну трубку через оглядове віконце в розжарілу піч. А коли витягнув, на кінці трубки, наче призахідне сонце, виблискувала кулька в’язкого скла. За кулькою потяглись жовтогарячі ниточки розплавленої маси, але вони швидко щезли. Майстер почав качати кулькою по металевому столі, й вона перетворилась на циліндр. Один короткий видих у трубку — і м’який циліндр розбухнув. Майстер ще раз покачав ним по столі, підняв угору, пильно оглянув і знову всунув у піч.

Ми в невеликому місті Мурано, яке лежить на острові у Венеціанській лагуні. Мурано славиться своїми виробами зі скла. Склодувною справою, або, як її ще називають, гутництвом, тут займаються вже понад тисячу років. На сусідньому острівку Торчелло знайшли залишки стародавньої гути — скловарного цеху, які відносять до сьомого сторіччя нашої ери. А перша писемна згадка про виготовлення скла у Венеції датується 982 роком. У цьому документі фігурує «склодув Доменік».

Вже 1224 року у Венеції існувала гільдія склодувів. А в 1291 році Велика рада Венеції наказала ліквідувати усі скловарні печі в межах міста, можливо, через страх перед пожежами. Тому більшість склоробів перебрались на острів Мурано, що лежить за кілометр від Венеції, і їхня справа квітне там понині.

Чому венеціанське скло таке знамените?

Скло було відоме різним народам ще в сиву давнину. Але чому велику популярність у світі здобуло саме скло з Мурано, тобто венеціанське скло? Мабуть, тому, що місцеві майстри наполегливо вдосконалювали своє ремесло, і в цьому їм допомагали тісні контакти з іншими майстрами склодувної справи. На Сході, скажімо у Єгипті, Фінікії, Сирії чи візантійському Коринті, стародавні гутники володіли багатим досвідом не одного покоління майстрів, отож венеціанці, напевне, переймали від них не лише методи праці, але й стилі виробів. Гутники з острівка Мурано оволоділи такою технологією виготовлення скла, що дуже довго залишались неперевершеними серед інших європейських майстрів склодувної справи.

В Європі протягом XIII і XIV сторіч Венеція була «єдиним склодувним центром, де з гутного скла виготовляли справжні твори мистецтва»,— сказано в книжці «Скло в Мурано» (англ.). Венеціанське скло завозили в багато країн, у тому числі в країни східного Середземномор’я та Північної Європи. У 1399 році англійський король Річард II дозволив двом венеціанським галерам стати на якір у лондонському порту і продавати вироби зі скла. Приблизно у ті ж часи своїми скляними виробами з Венеції любили хизуватись французькі вельможі. Поступово ставали популярними різноманітні витвори майстрів з Мурано: дзеркала, люстри, вироби з кольорового скла, золоті й емалеві оздоби, кришталь, штучні самоцвіти, вишукані бокали та різні декоративні предмети з витонченими узорами.

Венеціанці з усіх сил оберігали секрети своєї склодувної справи, адже від цього залежала популярність їхнього товару. На початку XIII сторіччя склярам заборонили виїжджати з Венеції. Згодом запровадили строгіші заходи, і стати склодувом чи навіть учнем склодува могли тільки громадяни Мурано. Коли ж якийсь майстер утікав, за ним посилали людей і, зловивши, накладали великий штраф та засуджували до п’яти років каторжних робіт на галерах, де він з закованими в кайдани ногами працював веслярем.

Але це не допомагало. Майстри гутної справи з Мурано таки діставались до інших місць Італії та Європи і ділилися секретами венеціанського скла з іншими. Тож невдовзі у Мурано з’явилось багато конкурентів. У різних краях Європи почали виготовляти скло, яке майже нічим не відрізнялось од скла з острова Мурано. Цей вид скла дістав назву «а ля фасон де Веніз», що в перекладі означає «венеціанський стиль».

Найвищого розквіту склодувна справа Венеції досягла в XV і XVI сторіччях. Скло з Мурано було вельми популярне і навіть займало почесне місце на столах королів. Особливо славились розмальовані емаллю вироби, делікатний дутий кришталь, матове латтімо (молочне скло) і ретічелло (візерунчасте скло).

Одна дослідниця історії художнього скла каже, що в минулому «допитливий мандрівник, який прибував до лагуни в час праці печей, старався обов’язково побачити їх». Ми також не хочемо пропустити такої нагоди. Тож сідаємо у Венеції на вапоретто — плавучий автобус, який везе нас з Великого каналу до Мурано. Запрошуємо і вас відвідати цей острів скла.

Печі і виставкові зали

Аж ось ми в Мурано. Виходимо на першій зупинці, і нас скеровують до найближчої скловарної печі, де можна безкоштовно спостерігати, як працюють склодуви. Тут бачимо, як майстер дмухає в трубку і гойдає нею, поступово перетворюючи кульку розплавленого скла на видовжену бульбашку. Вправними рухами щипців та ножиць він то тут, то там смикає, обтинає та розтягує бульбашку — і так з’являється голова, ноги й хвіст елегантного коня.

Ми виходимо з майстерні на тиху вулицю, а точніше берег каналу, званого Ріо-деі-ветраі. На цьому «каналі склодувів», подібно як на більшості вулиць Венеції, єдиний транспорт — це човни, а пішоходи мають лише тротуари. Трохи пройшовшись, бачимо, що в Мурано сила-силенна майстерень і виставкових залів. Тут можна оглянути вишукані, бездоганно зроблені чайні сервізи, свічники, масивні скульптури, які просто неможливо виготовити без великої майстерності й пильності. Також милують око простіші вироби, скажімо, скляне намисто, вази чи багатобарвні прес-пап’є — безліч гарних, просто прекрасних виробів. І все це — ручна робота!

Ми в захопленні від того, що могли спостерігати за роботою майстрів. Скло в Мурано виготовляють за таким рецептом: 70 відсотків — пісок і 30 відсотків — кальцинована сода, вапно, натрієва і калійна селітра й миш’як. Цю суміш варять при температурі 1400 градусів, а застигає скляна маса при 500 градусах. У межах цих температур скло найбільш піддатливе в руках гутників. Працюючи над якимсь виробом, майстер повинен раз по раз вкладати його до печі, щоб відновлювати еластичність. Гутник сидить на лаві між двома горизонтальними поручнями, на які кладе склодувну трубку й качає нею, щоб надати потрібної форми грудці розплавленого скла. В одній руці він тримає трубку, а в другій — інструмент або змочений у воді брусок з жаростійкого грушевого дерева. Таким бруском майстер надає виробам різну форму.

Ми також мали змогу бачити, як майстер надув бульбашку розжареного скла і надав їй ребристої форми. Тоді помічник зрізав з одного боку кусок бульбашки. Склодув підняв її вертикально над собою, покрутив трубкою... і бульбашка розкрилась, наче пуп’янок квітки. Процес розігрівання й формування продовжувався, було додано хвилясту облямівку. Зрештою бульбашка перетворилась на лілію-плафон для люстри.

А як до прозорої скляної маси додають ту чи іншу барву? Для цього, витягнувши з печі грудку розжареного скла, склодув посипає її кольоровим плавким порошком. А щоб скло було різнобарвне, використовують метод мурріне — до маси добавляють, скажімо, тонкі скляні кружальця відповідних кольорів. Або склодувною трубкою зачерпують трохи розплавленої маси і формують з неї циліндр, а на металевій плиті розкладають паралельно одна до одної скляні кольорові палички. Тоді качають циліндром по плиті з паличками і повертають його знову до розжареної печі. Там палички, що прилипли до циліндра й утворили мережива чи спіралі, вплавляються в циліндр і перетворюють його у розцвічену заготовку для майбутнього виробу. З неї можуть видути вазу, лампу чи будь-що інше. А коли хочуть, щоб виріб мав кілька суцільних шарів кольорового скла, то його почергово занурюють у тиглі з розплавленим і відповідно забарвленим склом.

Як бачимо, кожен виріб має власну історію і пройшов свій унікальний шлях обробки. А ми можемо лише побажати, щоб багатовікові традиції гутної справи й вогонь допомагали склодувам з остова Мурано і далі перетворювати пісок на розкішні, блискучі твори мистецтва.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Ріо-деі-ветраі, Мурано (Італія).

[Ілюстрація на сторінці 17]

«Чаша Баров’єр», XV сторіччя.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Кубок з вигравіруваним мереживом, XVI сторіччя.

[Ілюстрації на сторінці 18]

1. Оглядове віконце.

2. Склодув формує грудку скла.

3. Скло підігрівають знову, щоб відновити еластичність.

4. Щипцями й ножицями майстер робить ноги скляному коневі.

5. Готовий витвір.

[Відомості про джерело]

Photos courtesy http://philip.greenspun.com