Спостерігаємо світ

Механізм дорожніх заторів

Чи ви колись задумувались, чому, здавалося б, без жодної причини на дорогах утворюються затори? У журналі «Уолл-стрит джорнел» говориться: «Загалом відомо, чому рух автомобілів сповільнюється, навіть якщо на дорозі не сталась аварія і не ведуться ремонтні роботи. Рух машин схожий на рух молекул газу». Коли хтось один пригальмував, водії позаду також змушені зменшити швидкість, і так утворюється затор. «Згідно з одним дослідженням, 75 відсотків усіх дорожніх заторів виникають без видимої причини»,— говориться в газеті.  «А навіть якщо є така причина і її усувають відразу, все одно автомобілі можуть простоювати чи їхати сповільнено ще кілька годин». Коли в місті не дуже інтенсивний рух, затор можна об’їхати іншою дорогою. Але якщо місто переповнене автомобілями і кожен водій поспішає виїхати з затору, «об’їжджати іншим шляхом — це те саме, що шукати в залюдненому супермаркеті найкоротшу чергу до каси», зазначається в газеті. «Водії, які вміють спокійно чекати, швидше дістаються свого місця призначення, ніж ті, хто за будь-яких обставин прагне об’їхати затор».

Нікотинова залежність з раннього віку

«Вже при першій затяжці підліток може узалежнитися від нікотину»,— говориться в канадській газеті «Нешнл пост». «Таке незвичайне відкриття поставило під сумнів загальновідомий погляд, що нікотинова залежність розвивається поволі, лише після кількох років куріння». Протягом майже шести років проводилось спостереження за 1200 підлітками. Дослідники виявили, що «навіть ті, хто палить зрідка, роблять це радше через нікотинову залежність, ніж через тиск з боку ровесників». Також, згідно зі спостереженням, «у багатьох молодих курців симптоми цієї залежності з’являються відразу після першої цигарки — ще задовго до того, як вони починають палити щоденно». Дослідники кажуть, що кампанії проти куріння повинні не лише навчити молодь, як протистояти тиску однолітків, але й допомогти молодим курцям побороти нікотинову залежність.

Чи не забагато ви миєтесь?

Чимало людей під кінець дня полюбляє досить довго постояти під гарячим душем чи поніжитись у ванні. Але, як повідомляється в австралійській газеті «Дейлі телеґраф», таке «часте і ретельне миття може спричинити чимало захворювань шкіри. Адже багато хто приймає душ зачасто й задовго і користується невідповідними миючими засобами». Дерматолог д-р Меган Ендрюс пояснює: «Після купання почуваєшся приємно й свіжо, але шкіра тоді пошкоджена... Люди почуваються добре, але завдають собі шкоди». Чому? У газеті пояснюється, що надто ретельне миття «позбавляє шкіру жирового секрету та знищує мікроорганізми, які слугують захисним бар’єром. Тому на шкірі, найбільшому органі людського організму, з’являються майже непомітні тріщинки й ранки». А взимку, особливо коли низька вологість, «шкіра винятково вразлива». Тому д-р Ендрюс рекомендує приймати душ лише раз на день і протягом декількох хвилин.

Порада принесла лихо

«До 1970-х років сільські мешканці країни Бангладеш та індійського штату Західний Бенгал брали воду з неглибоких колодязів або ставків та річок. Унаслідок цього люди часто хворіли холерою, дизентерією та іншими хворобами, що передаються через воду»,— говориться в газеті «Ґардіан уїклі». «Тоді представники ООН порадили бурити глибокі свердловини, щоб дістатись до водоносних шарів ґрунту. Завдяки цьому можна помпувати чисту, без хвороботворних мікроорганізмів воду». У Бангладеш, В’єтнамі, Лаосі, Бірмі (тепер М’янма), Таїланді, Непалі, Китаї, Пакистані, Камбоджі та Західному Бенгалі було зроблено приблизно 20 мільйонів таких свердловин. Однак багато з них сягнуло осадових порід з вмістом миш’яку, які лежать на великій глибині. У результаті зареєстровано стільки випадків отруєння миш’яком, що Всесвітня організація охорони здоров’я називає це «наймасовішим отруєнням в історії людства». Протягом останніх 20 років приблизно 150 мільйонів людей пили забруднену воду. Лише в Бангладеш зареєстровано 15 000 випадків сильного отруєння миш’яком. Місцеві активісти, уряди та ООН досі не можуть знайти розв’язання цієї проблеми.

Дитяче самогубство — підстава для занепокоєння

«Вісімдесят відсотків дітей, які намагалися вчинити самогубство, наперед усно або ж письмово повідомляли про свій намір»,— зазначається в «Міленіо», газеті міста Мехіко. Серед основних причин дитячого самогубства — наруга (фізична, емоційна чи словесна), сексуальне зловживання, розпад сім’ї, проблеми в школі. Хосе Луїс Васкес, психіатр з Мексиканського інституту соціального забезпечення, каже, що на екранах телевізорів, у мультфільмах, відеоіграх, книжках смерть стала буденним явищем, тому в дітей сформувалось хибне уявлення про цінність життя. Він додає, що зі ста дітей віком від восьми до десяти років п’ятнадцятеро думали про самогубство, і 5 відсотків з них таки зважились на цей крок. У газеті радиться: коли дитина щось говорить про самогубство, не вважайте це просто шантажем чи звичайним намаганням привернути до себе увагу. Навпаки, батьки повинні поставитись до цього дуже серйозно. «Батькам треба проводити вдосталь часу зі своїми дітьми, бавитися з ними, підтримувати добре спілкування і завжди виявляти їм свою любов»,— сказано в газеті.

Гнів небезпечний для здоров’я

На думку Валентини Дюрсо, викладача психології Падуанського університету в Італії, «у сучасному суспільстві щораз більше людей виявляють гнів, а це дуже шкодить їхньому здоров’ю». Коли людина розлючена, її м’язи напружуються, пришвидшується серцебиття і дихання, організм зазнає стресу. Гнів позбавляє здатності тверезо мислити і контролювати свої вчинки. «Спробуйте передбачити, що може викликати у вас гнів... Скажіть спокійно й відверто: «Не буду нервуватися», і тоді ви ліпше почуватиметесь»,— радить Дюрсо.

Лікарі зазнають стресу

У газеті «Сонце Ванкувера» (англ.) розповідається, що Канадська медична асоціація нещодавно провела у своїй країні опитування 2251 лікаря. «Як з’ясувалось, 45,7 відсотка опитаних лікарів були на межі цілковитого виснаження. Вони страждали від емоційного виснаження, цинізму та від того, що вважали себе неефективними працівниками». За словами д-ра Паула Фернана, координатора Програми підтримки лікарів Британської Колумбії, причинами стресу у лікарів є те, що їм важко знайти собі заміну на час відпустки, вони мають бути готовими поїхати на виклик у неробочий час та мусять вести безліч документації. Д-р Фернан радить лікарям виявляти поміркованість — проводити більше часу зі своїми сім’ями та займатися справами, які приносять емоційне і духовне відсвіження.