Марко Поло. Подорож Великим шовковим шляхом до Китаю

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В ІТАЛІЇ

Венеція. До одного з причалів підпливає галера. З неї сходять троє чоловіків, які 24 роки мандрували світами і лише тепер повернулись додому. Але їх ніхто не зустрічає і ніхто не звернув би на них уваги, якби не їхній химерний вигляд. Гарний колись шовковий одяг, пошитий у монгольському стилі, перетворився на лахміття. За словами очевидців, «ці чоловіки чимось нагадували татар — дивно поводились і розмовляли дивним суржиком, в якому впізнавався рідний, але майже забутий венеціанський діалект». Прибулі — це Марко Поло, його тато і дядько. Йшов 1295 рік.

РОЗПОВІДІ Поло про подорож до далекого Китаю видавались його сучасникам великою дивиною. Спогади про ті мандри увійшли до книжки, яка спочатку мала назву «Опис світу», згодом — «Подорожі Марко Поло», а ще пізніше — «Книга Марко Поло». У цій книжці розповідається про незнані країни з казковими багатствами, що їх так жадібно шукали західні купці. Його спогади неабияк розбурхували уяву читачів. Минуло лише 25 років після повернення Марко Поло, а вже існували рукописні версії його книжки франко-італійською, французькою, латинською, тосканською, венеціанською і, можливо, німецькою мовами. Як на середні віки, то була нечувана популярність. Упродовж двох століть книжку цю переписували від руки, а з 1477 року почали друкувати багатьма мовами. Марко Поло став, либонь, найвідомішим європейцем, який пройшов Великим шовковим шляхом до Китаю. Чому він вирушив у таку далеку подорож? І чи можна повністю довіряти розповідям про те, що він бачив і робив?

Венеціанські купці

У XIII столітті чимало венеціанських купців оселилось у Константинополі (нині Стамбул). Тут їм добре велося, і вони вельми розбагатіли. Серед них був також Нікколо та Маттео Поло — батько і дядько Марко. Приблизно 1260 року брати Поло, продавши своє майно і вклавши виручені гроші в коштовні камені, подались на річку Волгу, в місто Сарай, столицю західного ханства Монгольської імперії. Торгівля тут ішла добре, і їм удалось подвоїти свої статки. Одначе повернутись у Константинополь вони вже не могли — точилась війна, тому вирушили на схід. Згодом брати Поло добрались, мабуть верхи на конях, до великого комерційного міста Бухара (тепер Узбекистан).

Смути й заворушення місцевого населення затримали їх тут аж на три роки. Та ось з’явився шанс: через Бухару до великого хана Хубілая, володіння якого простягались від Кореї до Польщі, проїжджали посли. Ті посли запросили Нікколо та Маттео  податися з ними в Китай, оскільки, згідно з розповіддю Марко, великий хан ще ніколи не бачив «латинян» — так він називав жителів Південної Європи. Хан дуже хотів познайомитися з європейцями. І ось після року подорожі брати Поло стали перед ханом Хубілаєм, онуком Чингісхана — засновника Монгольської імперії.

Великий хан добре прийняв братів і багато розпитував про Захід. Він дав їм золоту табличку, котра мала служити для їхньої безпеки в дорозі додому, і доручив відвезти листа папі римському. У листі хан просив папу прислати йому «сотню мудрих чоловіків, навчених закону Христового та обізнаних у семи науках, щоб навчати народ [Хубілая]».

А тим часом у Венеції підростав Марко. Свого батька він побачив лише 1269 року, будучи вже 15-літнім хлопцем. Коли Нікколо та Маттео повернулись у «християнські» володіння, то довідались, що папа Климент IV помер. Їм довелось доволі довго чекати наступника, бо це був найдовший в історії церкви період без папи — аж три роки. У 1271 році вони знову вирушили до Китаю і в цю мандрівку взяли зі собою 17-літнього Марко.

Подорож Марко Поло

У Палестині, в місті Акра, впливовий церковний політик Теобальдо Вісконті дав мандрівникам листа для великого хана, в якому пояснив, чому не виконано прохання хана прислати сотню мудрих чоловіків. Коли троє Поло прибули до Малої Азії, їх наздогнала новина: Вісконті став папою. Тому вони повернулись назад до Акри. Тут їх знову прийняв Вісконті, а точніше новий папа — Григорій X. Замість сотні мудрих чоловіків папа вислав з Поло до Китаю лише двох ченців, які мали право висвячувати священиків та єпископів. Він дав їм теж потрібні вірчі грамоти й подарунки для великого хана. Мандрівники знову пустились у дорогу, але через спустошливі війни, які точились у тому регіоні, ченці дуже швидко завернули назад. Це не зупинило відважних Поло — вони продовжили свою подорож.

Троє мандрівників пройшли землями, які нині належать Туреччині та Ірану, і вийшли до Перської затоки. Тут вони думали сісти на корабель і добиратись по морю. Проте місцеві кораблі видались їм надто небезпечні для такого плавання, «зовсім благенькі... лише перев’язані канатами». Тому наші подорожні продовжили свою мандрівку суходолом. Вони рушили на північний схід: пройшли неосяжні пустелі, високі гірські хребти, зелені плоскогір’я і багаті пасовиська Афганістану й Паміру. Згодом прибули до міста Кашгар, яке нині розташоване у Сіньцзян-Уйгурському  автономному районі (Китай). Далі добирались стародавніми караванними шляхами, що пролягали через південну частину басейну річки Тарім і пустелю Гобі. І ось нарешті перед ними Ханбалик (сучасний Пекін). Через нелегкі кліматичні умови й невідому хворобу Марко мандрівка тривала аж три з половиною роки.

Під час подорожі Марко бачив багато цікавих місць і диковинних речей: у Вірменії — гори, де, як припускали, опустився Ноїв ковчег; у Персії — гадане місце поховання трьох мудреців зі сходу. Описав він також землі далекої півночі з лютим холодом і вічною темрявою. Марко першим серед європейців згадує  про нафту. Він теж виявив, що шерсть «саламандри» (міфічної істоти, котра не горить у вогні) — це насправді не шерсть, а мінерал — азбест, який можна знайти в Сіньцзян-Уйгурському регіоні. А ще Марко розповів, що у Китаї є багато чорного каміння, яке горить,— вугілля. Отож, хто бажає, може щодня приймати гарячі ванни. Йому сподобалися прикраси, також їжа, напої, особливо улюблений напій монголів з кобилячого молока, яке перебродило. Розповів він і про релігійні та магічні обряди, крамарство і всілякі товари, якими торгували в тих далеких краях. Саме у володіннях великого хана європеєць Марко Поло вперше побачив паперові гроші.

Марко завжди намагався неупереджено викладати факти — те, що бачив і чув, ніколи не виказуючи свого ставлення до тих чи інших подій. Ми можемо лише уявляти собі, що Марко відчував, коли грабіжники полонили декого з його супутників, а інших навіть убили.

Чи служив він у хана Хубілая?

Марко твердив, що він з батьком і його дядько служили Хубілаю 17 років. Великий хан не раз посилав Марко в різні куточки імперії, щоб знати, як там ідуть справи. Деякий час венеціанець навіть був губернатором міста, котре нині має назву Янчжоу (провінція Дзянсу).

Чи все те, про що розповідав Марко Поло, було правдою? Важко сказати. Монголи не довіряли китайцям, яких свого часу підкорили, тому державними службовцями в своїй імперії часто настановляли іноземців. Чи неписьменний Марко міг бути губернатором одного з китайських міст? Малоймовірно. Либонь, він трохи перебільшував свої заслуги. І все ж дослідники вважають, що він таки міг бути «здібним посланцем і чиновником не найнижчого рангу».

Марко Поло зумів яскраво описати величезні міста з казковими багатствами, де панували поганські вірування й чудернацькі звичаї. Для Європи то був далекий і загадковий світ, про який ходили всілякі легенди й чутки. Чи могли існувати такі залюднені та значно багатші від Заходу країни? Європейцям це видавалось нереальним.

Палац великого хана був, за словами Марко, «найбільший від усіх, які досі існували». «Він такий просторий, багатий та пишний, що ніхто в світі не зміг би придумати щось величніше». Його стіни були покриті золотом і сріблом, прикрашені позолоченими драконами, всілякими звірами та птахами, лицарями й ідолами. Високий дах, розмальований яскраво-червоними, жовтими, зеленими й голубими фарбами, виблискував, наче кришталь. У розкішних парках було повно найрізноманітніших тварин.

На відміну од вузеньких, кривих вуличок міст середньовічної Європи, Ханбалик мав такі прямі та широкі вулиці, що з оборонного муру в одному кінці міста було видно оборонний мур у другому кінці міста. Венеціанець розповідав: «[Сюди] привозять таке розмаїття цінного й рідкісного краму... що його ви ніде в світі більше не побачите. Щодня упродовж року лише з шовками до міста в’їжджає 1000 возів».

По річці Янцзи, одній з найдовших у світі, плавало дуже багато суден. А порт Сінджу, за приблизними підрахунками Марко, міг прийняти аж 15 000 суден.

Марко Поло описує цікавий монгольський звичай — одруження померлих дітей. Якщо в одній родині помирав син віком від чотирьох і більше років, а в іншій родині помирала дочка приблизно того ж віку, то батьки могли одружити  померлих дітей. Укладали шлюбну угоду і справляли велику гостину. Крім того, жертвували їжу, а на вогнищі спалювали паперові зображення рабів, гроші та хатнє майно, бо вірили, ніби усе це знадобиться «молодому подружжю» у так званому загробному світі.

Марко був просто в захваті од військових навичок монголів, їхніх методів правління і релігійної терпимості. Тогочасний Китай славився своїми соціально-економічними досягненнями, приміром: злиденні та хворі отримували допомогу, у містах спеціальні служби стежили за пожежною безпекою і порядком, робились запаси на випадок повеней і, крім того, існував швидкий поштовий зв’язок.

Монголи пробували загарбати Японію, і про це знав Марко, але не повідомляв, чи був він учасником тих подій. Марко розповів, що в Японії безліч золота, що дах і підлоги палацу тамтешнього імператора повністю покриті цим дорогоцінним металом. Власне Марко Поло став першим в історії європейцем, який розповів дещо про Японію. Пізніші повідомлення про цю країну датуються аж XVI сторіччям.

Протягом віків одні люди захоплювались книгою Марко Поло, інші ж висміювали її. Сучасні науковці, хоча й відзначають деякі неточності оповідей Марко, вважають його книгу «неперевершеним описом» епохи панування Хубілая в час розквіту його влади.

Повернення до Венеції

Поло виїхали з Китаю приблизно 1292 року. Марко повідомив, що зворотна путь тривала 21 місяць. Вирушили вони кораблем з міста, яке нині зветься Цюаньчжоу. Дорогою ненадовго зупинялись у В’єтнамі, на півострові Малакка, островах Суматрі та Шрі-Ланці, а далі пливли вздовж індійських берегів до Персії. Згодом добрались до Константинополя і звідти вже до Венеції. Нікколо, Маттео й Марко не були вдома 24 роки, тож не дивно, що родичі ледве їх упізнали. На той час Марко мав 41 чи 42 роки.

Важко сказати, яку відстань пройшов Марко. Один письменник недавно повторив подорож Марко Поло і порахував, що лише від Ірану до Китаю йому довелось подолати 10 000 кілометрів. Навіть на сучасних транспортних засобах така подорож — нелегка й виснажлива.

За переказами, Марко Поло продиктував свою книжку якомусь Рустічелло у в’язниці міста Генуя 1298 року. Кажуть, ніби Марко командував венеціанською галерою і під час війни між Венецією та Генуєю в одній з морських битв потрапив у полон до генуезців. У в’язниці товариш по камері Рустічелло, який був у захопленні від оповідей Марко, записав з його уст історію цих незвичних подорожей. Книжка Марко Поло була написана старофранцузькою, або франко-італійською мовою.

Приблизно 1299 року під час перемир’я між Венецією та Генуєю Марко випустили з в’язниці. Він повернувся до Венеції, одружився і мав трьох дочок. Помер він у рідному місті 1324 року у віці 69 літ.

І нині багато хто сумнівається, чи Марко Поло на власні очі бачив усе, про що розказав у своїй книжці, чи лише переповів те, що чув від інших мандрівників. Як це було насправді — важко сказати, але «Книгу Марко Поло» сучасні вчені вважають цінним історичним матеріалом. «Ніхто з мандрівників до нього, як і після нього,— каже один історик,— не спромігся збагатити Західний світ таким величезним обсягом географічних знань». «Книга Марко Поло» — це живе свідчення непереборного прагнення людини мандрувати й відкривати для себе цікаві місця та далекі краї.

[Карта на сторінках 24, 25]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Подорож Марко до Китаю (дивіться публікацію)

По Китаю (дивіться публікацію)

Подорож додому (дивіться публікацію)

ІТАЛІЯ

Генуя

Венеція

ТУРЕЧЧИНА

Стамбул (Константинополь)

Трабзон

Акко (Акра)

(Сарай)

ГРУЗІЯ

Гора Арарат

ІРАН (ПЕРСІЯ)

Перська затока

АФГАНІСТАН

УЗБЕКИСТАН

Бухара

ПАМІР

Кашгар

БАСЕЙН РІЧКИ ТАРІМ

ПУСТЕЛЯ ГОБІ

МОНГОЛІЯ

(КОРЕЯ)

КИТАЙ

Пекін (Ханбалик)

Янчжоу

Янцзи

Цюаньчжоу

М’ЯНМА

В’ЄТНАМ

ПІВОСТРІВ МАЛАККА

СУМАТРА

ШРІ-ЛАНКА

ІНДІЯ

[Відомості про джерело]

Мапа: Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Венеція.

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

Гора Арарат.

[Відомості про джерело]

Robert Azzi/Saudi Aramco World/PADIA

[Ілюстрація на сторінці 24]

Монголка.

[Відомості про джерело]

C. Ursillo/Robertstock.com

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

Човняр (М’янма).

[Ілюстрація на сторінці 25]

Великий Китайський мур.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Пекін.

[Ілюстрація на сторінці 25]

В’єтнам.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Індійські спеції.

[Ілюстрації на сторінці 26]

Китайські вершники, хан Хубілай, річка Янцзи.

[Відомості про джерела]

Вершники: Tor Eigeland/Saudi Aramco World/PADIA; хан Хубілай: Collection of the National Palace Museum, Taiwan; річка Янцзи: © Chris Stowers/Panos Pictures

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 23]

© Michael S. Yamashita/CORBIS

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 27]

© 1996 Visual Language