Світ музики в одному інструменті

ВІДТВОРИТИ

Світ музики в одному інструменті

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА У ВЕЛИКОБРИТАНІЇ

«НАЙВЕЛИЧНІШИЙ музичний інструмент» — так дехто висловлюється про фортепіано. Цей інструмент володіє багатими виражальними засобами і здатністю відтворювати найрізноманітнішу музику: класику, джаз, поп. У концертному залі ви розчуєте дужий звук фортепіано навіть у симфонічному оркестрі, і водночас під його ненав’язливий акомпанемент може виступати дуже соромливий співак. Фортепіано може замінити цілий оркестр, але його звук також гармонійно поєднується практично з будь-яким іншим інструментом. Фортепіано порівнюють з палітрою художника; спеціально для цього інструмента створювалися найпрекрасніші музичні твори. Хто був винахідником фортепіано і чому воно зберегло свою популярність аж до нашого часу? *

Попередники фортепіано

Арфа і ліра — одні з найстародавніших щипкових інструментів (Буття 4:21, НС). Згодом люди придумали цимбали, на яких грали, вдаряючи по струнах маленькими молоточками. У часи середньовіччя в Європі з’явилися ударні та щипкові струнні інструменти з клавіатурою, найпопулярнішими серед яких стали клавікорд і клавесин. Клавікорд мав вигляд прямокутної скрині з кришкою. Металеві пластинки, які називалися тангентами, вдаряли знизу по струнах клавікорда. Звучання цього інструмента було виразним, але негучним і тому заглушалось іншими інструментами та людським голосом. Клавесин був більший за розміром і зовні нагадував сучасний рояль. На клавесині звук добували за допомогою пташиних пір’їн або плектрів, які смикали струни. Звук був гострий і дзвінкий, однак його силу було неможливо змінювати.

На початку XVIII століття, коли композитори стали писати нову енергійну і виразну музику, виникла потреба в клавішному інструменті, який би звучав ніжно, як клавікорд, і гучно, як клавесин.

Перші фортепіано

Італійський клавірний майстер Бартоломео Крістофорі, поєднавши основний принцип будови клавесина з принципом видобування звуку в клавікорді, винайшов новий інструмент. Звук у ньому створювався дерев’яними, обтягнутими шкірою молоточками, які вдаряли по струнах. Майстер назвав своє творіння «gravicembalo col piano e forte» («клавіцимбали з тихим і гучним звуком»). Звідси й пішла назва інструмента — піанофорте, а пізніше — фортепіано. Тепер на цьому новому клавішному інструменті з багатим і яскравим звучанням виконавець міг грати тихіше або гучніше.

На жаль, Крістофорі не побачив блискучого тріумфу свого витвору. Спочатку дуже мало людей зацікавилися новим інструментом, тому майстер повернувся до виготовлення клавесинів. Майже через 30 років після того, як Крістофорі створив своє перше фортепіано, німецький органний майстер Готтфрід Зільберман дещо змінив будову інструмента і почав виготовляти власні фортепіано. Німецькі та австрійські майстри продовжували експериментувати, намагаючись створити компактніші і легші моделі фортепіано. Так з’явилося фортепіано, яке почали називати прямокутним роялем.

Наприкінці 1750-х років з Німеччини до Англії емігрувало чимало клавірних майстрів. Вони також почали працювати над вдосконаленням фортепіано. Один з них Йоганнес Цумпе створив нову модель прямокутного рояля, яка користувалась великим попитом. Француз Себастьян Ерар та інші майстри з Європи та Америки зробили ряд інших вдосконалень. Хитрий шотландський столяр Джон Бродвуд швидко зрозумів, що молоді панночки з міщанських родин обов’язково захочуть мати фортепіано в себе вдома. Тож невдовзі його фірма почала випускати велику кількість прямокутних та звичайних роялів.

Крім того, клавірні майстри наполегливо працювали ще над одним завданням: створити невелике за розміром фортепіано із звучанням рояля. Так почали з’являтися фортепіано з вертикальним, а не горизонтальним розташуванням струн. Однак такі інструменти були дуже високими. В одній з моделей Бродвуда струни височіли над клавіатурою на 2,7 метра! Оскільки верхня частина такого інструмента переважувала нижню, він був нестійким і грати на ньому було небезпечно. Інша модель з вертикальним розташуванням струн отримала назву «жирафа», оскільки своїм виглядом нагадувала рояль із піднятим догори корпусом. Зрештою у 1800 році англієць Джон Айзек Хокінс винайшов піаніно — першу успішну модель з вертикальними струнами, які розташовувалися від підлоги. Після цього виробництво прямокутних роялів поступово припинилося.

Фортепіано зацікавилися композитори

Тим часом фортепіано почали цікавитися композитори. У 1777 році юний Вольфганг Амадей Моцарт у клавірній майстерні баварця Йоганна Штейна вперше побачив фортепіано. Новий інструмент настільки вразив його, що невдовзі він почав писати музику для нього і лише за чотири роки створив понад 15 концертів для фортепіано. Однак саме Людвіг ван Бетховен через кілька років розкрив світові можливості фортепіано. Під його пальцями інструмент оживав і починав співати. Саме про такий інструмент мріяли музиканти, і з його винаходом нова романтична й енергійна музика увірвалася в концертні зали. Іншого композитора Фридерика Францішека Шопена називали «душею фортепіано». Він вважав фортепіано досконалим засобом для вираження думок і почуттів. А під час виконання яскравих і оригінальних творів, які писав для фортепіано Ференц Ліст, інструмент звучав, немов оркестр. Також Ліст зачаровував слухачів своєю віртуозною грою.

Оскільки тогочасні фортепіано мали дерев’яну раму і тонкі струни, то не підходили для голосної та енергійної музики. Тому клавірні майстри спочатку укріплювали раму металічними розпірками, а потім почали виготовляти суцільні чавунні рами. Щоб досягти більшої сили звуку, майстри робили струни товстішими, а молоточки — важчими. Звук став різкішим, але цей недолік вдалося усунути, коли молоточки почали обтягувати повстю. До того ж довші струни натягували навхрест над коротшими, що поліпшило звучання і зробило інструмент компактнішим. Так з’явилося сучасне фортепіано, а з ним і плеяда великих піаністів, на концерти котрих збиралися переповнені зали. Слухачі захоплювалися фортепіанною музикою, тож кількість творів, написаних спеціально для цього інструмента, чимраз збільшувалася. А тим часом клавірні майстри в Європі та Америці виготовляли фортепіано у великих кількостях, щоб якомога швидше задовольнити небувалий попит на цей інструмент.

Надзвичайна популярність фортепіано

На початку XX століття фортепіано, як новий символ престижу, з’явилося практично в кожному домі, незалежно від того, вмів хтось грати на ньому, чи ні. Піаністи раптом стали дуже потрібні — для розважання клієнтів і пасажирів, для музичного супроводу німих кінофільмів, для навчання гри на фортепіано. Довкола цього інструмента збиралися родини. Музиканти-любителі писали власну музику. Постійно з’являлися нові твори для фортепіано, розвинулись абсолютно нові музичні напрямки: яскрава синкопована музика регтайму, повільні мелодії блюзу, настійні ритми бугі-вугі.

Після Першої світової війни відбувся спад популярності фортепіано. У 1910 році було продано 600 000 фортепіано — найбільшу за всі часи кількість, проте з часом обсяги продажу почали скорочуватися. Фонограф, радіо, програвач грамплатівок, а згодом телебачення витіснили фортепіано з домівок людей. А втім, інтерес до цього інструмента не згас остаточно. Після Другої світової війни завдяки технічним удосконаленням фортепіано знову стало популярним. У 1980 році було продано аж 800 000 фортепіано. Сучасні фортепіано стали легшими, оскільки виготовляються з різних видів пластмас та сплавів. Білі клавіші покриваються спеціальним синтетичним матеріалом, а не слоновою кісткою, як раніше. Найбільшим виробником фортепіано є Японія. «Його величність фортепіано» користується великою популярністю навіть у Китаї.

Чи хотіли б ви навчитися грати на фортепіано?

На деяких інструментах без спеціальних умінь важко видобути навіть звук, але на фортепіано можна легко заграти простеньку мелодію, натиснувши у правильній послідовності лише кілька клавішів! Мало хто вміє підбирати мелодії на слух. А втім, більшість людей переконалися, що за допомогою простого самовчителя можна швидко навчитись по нотах грати прості мелодії правою рукою, акомпануючи собі лівою. Хочете заграти жвавий марш, ніжний вальс чи улюблену баладу? А може, вам подобаються латиноамериканські ритми або джаз? Уявіть собі, як приємно грати з другом у чотири руки! Також подумайте, що на фортепіано ви можете акомпанувати друзям, коли вони співають або грають на інших музичних інструментах. Тож чи не хотіли б ви оволодіти інструментом, який відчинить вам двері у світ музики?

[Примітка]

^ абз. 3 Дивіться «Пробудись!» за 8 листопада 2002 року, сторінки 19—21.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 21]

Піанола

Піанола відразу припала до душі людям, які не дуже добре грали на фортепіано. Піанола — це поєднання фортепіано і музичної скриньки. Клавіші в цьому інструменті приводилися в рух за допомогою механізму з паперовою перфострічкою. У перших моделях, виготовлених у 1890-х роках, пристрій, який встановлювався спереду, натискав на клавіші дерев’яними паличками, а виконавець натискав на ножні педалі. У пізніших моделях подібний пристрій монтувався всередині корпуса. Досконаліші моделі «механічного фортепіано» могли відтворювати гру великих піаністів. У крамницях того часу можна було придбати змінні перфострічки, подібно як сьогодні ми купуємо компакт-диски та магнітофонні касети. У 1925 році в Сполучених Штатах Америки виготовлялося більше піанол, ніж звичайних фортепіано. Однак у 1930-х роках піаноли практично вийшли з ужитку через винайдення радіо і грамофона.

[Відомості про джерело]

Culver Pictures

[Рамка/Схема на сторінках 22, 23]

Будова рояля

Рояль має понад 200 паралельно натягнутих сталевих струн, які видають 88 звуків. Сила натягу струн надзвичайно велика. Короткі тонкі струни, які швидко коливаються, видають високі ноти, а довгі грубі струни, переважно обмотані мідним дротом, видають басові ноти. За кожну ноту, окрім найнижчих басових, відповідає дві або три однаково настроєні струни.

Коли піаніст натискає клавіш (1), важелі приводять в рух обтягнений повстю молоточок, який вдаряє по одній або кількох струнах і відразу ж відскакує. Якщо клавіш притримати, то струна продовжуватиме коливатися і тоді звук буде повільно завмирати. Коли ж виконавець різко забирає палець з клавіша (2), до струни притискається демпфер і заглушує її. Якщо натиснути праву ножну педаль, вона відведе вбік всі демпфери і тоді звуки линутимуть вільно, доповнюючи один одного.

Струни проходять над дерев’яними брусками, які називаються підставками (3), вони кріпляться до дерев’яної резонансної деки (4), що підсилює і відбиває звучання струн. Дерев’яний корпус рояля також збільшує силу звуку.

Струни кріпляться до чавунної рами за допомогою сталевих кілків (5). Рама концертного рояля повинна бути достатньо міцною, щоб витримати сумарну силу натягу струн до 30 тонн.

[Схема]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Демпфер

Струна

Молоточок

Клавіш натиснуто

Клавіш не натиснуто

[Ілюстрація]

Найдавніше фортепіано Крістофорі, яке збереглося до наших днів (1720 рік).

[Відомості про джерело]

ПРОБУДИСЬ!