Гори з мармуру

Від нашого дописувача в Італії

ГОРИ, які височать біля Каррари і П’єтрасанти, ніби вкриті снігом. Але білі плями на схилах гір — то не сніг, а уламки мармуру з поблизьких каменоломень. Ці гори в Апуанських Альпах, що в Тоскані, розташовані на північному заході Апеннінського півострова. Вони — справжня геологічна дивовижа, адже це гори з мармуру. Більше ніде в світі немає таких величезних запасів цієї шляхетної гірської породи.

Уже в часи античності люди добували тут каміння і робили з нього колони, плити, покриття на підлогу, а також перетворювали його на прекрасні скульптури. Велетенські поклади мармуру, досвід і професіоналізм майстрів, розвинута технологія обробки — усе це посприяло тому, що ця округа стала світовим ринком каменю. Крім місцевої сировини, тутешні майстри використовують для своїх праць мармур, привезений з багатьох куточків світу. Сюди він потрапляє через порт Маріна-ді-Каррара. Готові вироби з мармуру експортуються в різні країни.

Давні традиції добування мармуру

Ще стародавні римляни використовували місцевий камінь для спорудження будинків та виготовлення скульптур. Найліпшим вважався білий мармур Каррари, з якого робили особливо гарні статуї. Славетний Мікеланджело 1505 року приїздив сюди за дрібнозернистим мармуром, який не мав би жодного прожилка чи дефекту. З нього він створював свої найкращі шедеври.

Давні методи добування каменю за багато століть майже не змінились: у природні тріщини або заглибини в породі забивають дерев’яні клини, а тоді поливають їх водою. Клини поступово розбухають і відколюють кам’яний блок від скельного масиву. У середині XVIII сторіччя для добування каменю почали застосовувати вибухові матеріали. Але при такому методі існує один недолік: від вибуху нищиться надто багато породи, так що придатною для використання залишається лише третина каменю. Величезні кавалки мармуру, якими всіяні схили гір і які здаля нагадують сніг,— це свідчення колишніх методів добування цього каменю.

Можна собі лише уявити, як важко і небезпечно було звозити на санях із крутих гір ці величезні моноліти. В одній публікації пояснено: «Якщо канат, котрий прив’язували до саней, рвався, то для керівника робіт це означало неминучу смерть. Адже він стояв перед кам’яним блоком і керував робітниками, які спускали вантаж додолу. Постраждати могли й самі робітники: коли рвався канат, він на мить ставав, наче ремінь жахливого батога».

Нинішні методи, безперечно, набагато досконаліші. Я провів в околицях Каррари один день і трохи ознайомився з тим, як у наш час видобувають та обробляють мармур. Дозвольте розповісти.

У каменярні

У Каррарі, в одному з цехів, де обробляють мармур, я знайомлюся з Джованні, який покаже мені каменоломню. У таких цехах зберігають сотні мармурових брил, акуратно поскладаних одна на одну. Їх або продають, або виготовляють із них різні вироби. Спеціальні машини розпилюють ці брили на окремі плити, інші машини — полірують їх. Колись уся ця робота виконувалась вручну.

Ми сідаємо в авто Джованні і рушаємо. Невдовзі виїжджаємо на круту звивисту дорогу, яка приводить нас до вузької долини, всіяної уламками білого каменю. Тут бачимо, як з гори, натужно ревучи  моторами, спускаються вантажівки з гігантськими кам’яними брилами. Ці коло́си можуть везти до 30 тонн мармуру.

За одним з поворотів перед нами відкривається витесана в горі білосніжна стіна, яка вражає своїми розмірами. Вона складається з багатьох гігантських сходинок, тобто терас, кожна з яких заввишки від 6 до 9 метрів. Джованні зупиняє свій автомобіль на одній із терас.

Виходимо, роздивляємось. Виявляється, що це лише одна з багатьох каменоломень у цій долині. Довкола — інші велетенські білі стіни, висічені в скелястих горах. Деякі з них височать за сотні метрів вище від нас. Недарма це місце названо «величним, однак страшним» краєвидом.

Раптом мою увагу привернув гук бульдозера. Оснащений великим, схожим на зубило інструментом, він працював на нашій терасі і якраз перевертав на інший бік величезний шмат каменю. Цей блок з ідеально рівними краями мав приблизно 11 метрів довжини, 2 метри ширини і 6 висоти. Він упав на підстилку з невеликих уламків мармуру, яку підготували спеціально для того, щоб при падінні він не розколовся. Але як зі скельного масиву вирізають такі блоки?

Відповів на це запитання батько Джованні, Фра́нко, який усе життя пропрацював на кар’єрах. Він показав коловорот, котрий приводив у рух довгий стальний трос. Цей трос робив вертикальний розтин у тильній стіні уступу, на якому ми стояли. Франко пояснив: спочатку в уступі свердлять горизонтальний отвір завтовшки 8 сантиметрів, а тоді роблять інший, вертикальний. Ці два отвори повинні перетнутись, так щоб через них можна було протягнути стальний покритий алмазами трос, який має утворити кільце. Його туго натягують і запускають у рух — електромотор на великій швидкості протягує трос через отвори, і він поступово розрізає мармур. Коли зроблено всі потрібні розрізи — вертикальні й горизонтальні — утворюється блок, який скидають з уступу. Потім блок тим же тросом розрізають на дещо менші куски для перевезення. Подібні методи застосовуються і в поблизьких підземних каменярнях, де мармур добувають у величезних гротах у надрах гір.

У місцевих цехах ці блоки перетворять на різноманітні вироби — будівельні конструкції, кахлі та інше. Як у минулому, так і нині, мармур з Каррари використовується головно в будівництві.

У деяких цехах виготовляють на замовлення покриття для підлог та елементи внутрішнього чи зовнішнього декору будівель. Інші спеціалізуються на виготовленні  облицювання для камінів, ванних кімнат, столів тощо. У різних країнах світу цим чудовим каменем з неповторними візерунками і барвами прикрашають міські майдани, приватні й громадські будівлі, в тому числі культові споруди, музеї, торгові центри, аеропорти і хмарочоси.

Цікаво було взнати, як застосовують мармур у будівництві, але не менш цікаво довідатись, що роблять з нього різні митці-скульптори. Тому другу половину дня я провів у П’єтрасанті.

У майстернях скульпторів

«Відвідайте майстерні скульпторів,— запрошує туристичний путівник по П’єтрасанті,— і вони з радістю покажуть вам своє вміння». П’єтрасанта — привітне невелике селище, де я можу запросто зайти до кількох майстерень, розташованих у його середньовічному центрі чи неподалік, і з захопленням оглянути чудові твори місцевих митців.

Тут я зустрічаю скульпторів з різних країн, які завзято творять щось своє, неповторне. Місцеві майстри, з покритими білою пилюкою руками й обличчям, здебільшого займаються виготовленням статуй з гіпсових моделей. Виставкові зали при майстернях вщерть заставлені готовими виробами, зробленими в класичному стилі або в стилі модерн. Таке відчуття, ніби потрапляєш до переповненого експонатами музею.

Щоб вирізьбити статую, майстрові потрібно доволі довго трудитись. Приміром, двотонний блок мармуру спочатку проходить грубу механічну обробку. Так робляться загальні контури майбутньої скульптури. Після цього майстер протягом 3—5 місяців ретельно й старанно довершує роботу. З такого блоку часом треба усунути тонну зайвого мармуру. Колись головними інструментами майстрів були молотки, зубила і пилки. Нині працюють дрилями зі шліфувальними каменями та пневматичними зубилами — «меншими братами» відбійних молотків. Ця машинерія пришвидшує працю, хоча деталі треба таки докінчувати вручну. В результаті такої кропіткої праці виходять надзвичайно красиві вироби.

У багатьох місцях стародавнє мистецтво обробки мармуру на сьогодні вже занепало. Проте в околицях Каррари і П’єтрасанти воно живе. Великі запаси мармуру, багатовіковий досвід тутешніх майстрів, а також митці, котрі з цілого світу приїздять сюди переймати місцеві традиції, сприяють славі цього унікального місця. Недарма його називають «великою мармуровою академією».

[Ілюстрація на сторінці 24]

Підземна каменярня.

[Ілюстрації на сторінках 24, 25]

Для розрізання мармурових блоків використовують покритий алмазами трос.

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

Каменярні мармуру біля Каррари (Італія).

[Ілюстрація на сторінці 25]

Мармурова статуя імператора Августа, перше сторіччя н. е.

[Відомості про джерело]

Scala/Art Resource, NY

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 23]

Studio SEM, Pietrasanta