Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Монтеверде — заповідник серед хмар

Монтеверде — заповідник серед хмар

Монтеверде — заповідник серед хмар

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА У КОСТА-РИЦІ

Тут дмуть теплі пасати з-над Карибського моря. Коли вони сягають гір, які мають до 1700 метрів заввишки, повітряні маси піднімаються вгору та охолоджуються, що призводить до конденсації вологи. Так утворюються густі, низькі хмари, котрі поливають гори дощем або окутують їх імлою. Завдяки таким умовам на цих землях буяє красою тропічний ліс, який ще звуть ліс у хмарах.

ЙШОВ 1951 рік. Сорок чотири члени релігійної групи, відомої як квакери, залишили обжиті місця в штаті Алабама (США) і подались на пошуки нового дому. Вони мріяли десь далеко у спокійних краях заснувати релігійну громаду. Вибір упав на захмарені гори в північно-західній частині Коста-Рики (Центральна Америка). Ці родючі терени лежали далеко від гамірних міст і коштували порівняно недорого.

А втім, обжити обрану місцину було нелегко. Ось що згадує Марвін Роквелл, один з перших поселенців: «У гори вела єдина дорога, яку свого часу проклали вози, запряжені волами. Доводилося лагодити її кирками й лопатами, бо інакше наші джипи не проїхали б». З допомогою місцевих мешканців їм таки вдалося серед лісу і хмар заснувати для себе нове поселення. Недарма вони назвали його Монтеверде, що значить «Зелена гора».

Тоді переселенці ухвалили два важливі рішення, які мали далекосяжні наслідки. Вони розуміли, що їхня землеробська община повинна сама себе утримувати. Що ж виробляти? Який продукт може витримувати довгу подорож з гір у долину, на місцевий ринок? Вирішили, що для цього найліпше підійде сир. Усе почалося з невеличкого цеху. Справи пішли так добре, що нині тут кожного дня виготовляють понад 4000 кілограмів сиру, а також інші молочні продукти — сметану, вершковий сир і морозиво.

Яке ж друге рішення? Поселенці вирішили залишити неторканими 541 гектар лісу в горах, що височіли над їхнім селищем. І це було досить мудро, адже з поблизьких гір, по яких пролягав вододіл, збігало достатньо води, що приводила в рух турбіну на їхній невеличкій гідроелектростанції. Небавом цими теренами, які так щедро зволожувались, зацікавилися вчені. Їх вабило велике розмаїття тутешнього рослинного й тваринного світу. Зацікавлення особливо зросло після того, як була відкрита рідкісна золотиста ропуха. (Читайте «Зникнення золотистої ропухи»). У 1960-х роках група науковців та місцевих мешканців заснували тут заповідник «Монтеверде — ліс у хмарах», який став притулком для багатьох місцевих видів рослин і тварин. З бігом часу заповідник розширювався, так що нині він розкинувся по обидва боки вододілу і займає площу приблизно 10 500 гектарів.

Заповідник «Монтеверде — ліс у хмарах» — це один з найпопулярніших туристичних об’єктів у Коста-Риці. Щороку сюди, долаючи стрімку звивисту ґрунтову дорогу, приїздить аж 50 000 гостей, серед яких чимало природознавців і тих, хто любить спостерігати за птахами. Цих людей ваблять тисячі видів птахів та інших тварин, а також велике розмаїття рослинного світу. Для всіх цих створінь заповідник і поблизькі гори є рідним домом.

Рослинність

Основою екосистеми заповідника є 500 видів дерев. Деякі дерева міцно чіпляються за гребені гір, борючись із сильними вітрами, котрі їх покрутили та попригинали до землі. А стовбури дерев, які ростуть у захищених місцях, густо обплетені ліанами, травами і чагарями. Як ці рослини, а звуть їх епіфітами, живуть, не вкорінюючись у ґрунт? Путівник по заповіднику дає таке пояснення: «У цьому дуже вологому середовищі епіфіти навіть без допомоги кореневої системи отримують достатньо води. Багато з них беруть поживні речовини з відмерлого листя, яке дощі змивають із крон дерев».

Три сотні видів орхідей додають найрізноманітніших барв цьому зеленому морю. Картину довершують 200 видів папороті. Тут для неї панують ідеальні умови. Деякі екземпляри сягають 12 метрів заввишки і живуть 150 років.

Що сприяє такому буйному розмаїттю природи на цьому порівняно невеликому клаптику землі? Передусім те, що кордони заповідника проходять по обидва боки вододільного хребта, що пролягає між Карибським морем і Тихим океаном. Великий перепад висот, а значить суттєва різниця вологості й температур, творить шість унікальних екологічних ніш, у кожній з яких вирує життя.

Птахи та інші тварини

Монтеверде — це рай для орнітологів-любителів. У 1996 році вирішили порахувати, скільки видів пернатих живе в заповіднику Монтеверде. Для цього вибрали округлу ділянку землі, діаметром 25 кілометрів. Лише за добу вдалося побачити представників аж 369 видів! Тут мешкають найрізноманітніші птахи: від крихітних колібрі до блискучих кетцалів. Багато туристів приїздить сюди спеціально для того, аби побачити кетцаля — одного з найбарвистіших птахів у тропіках. В Монтеверде гніздується приблизно 100 пар кетсалів. Проте побачити їх доволі нелегко, адже завдяки зеленому оперенню ці птахи досконало маскуються серед густої зелені лісу. Зате важко не помітити колібрі, які частенько прилітають до пташиних годівниць біля місцевих крамничок і кафе. Їхнє блискуче пір’я переливається фіолетовими, смарагдовими й блакитними барвами. Колібрі, які жваво метушаться між квітами й годівницями, настільки швидко махають крильцями, що цього й не видно.

У Монтеверде живе також сто видів ссавців. «Путівник по Коста-Риці» каже: «Це одне з останніх місць поширення аж п’яти видів родини котячих: ягуара, оцелота, пуми, маргая та ягуарунді». Ці великі коти-самітники уникають зустрічей з людьми. Директор заповідника пан Рафаель Боланьос пояснив нам: «Люди бачать пуму лише раз на півроку, а ягуара — приблизно раз на три роки». А втім, значно частіше можна зустріти тут представників 120 видів земноводних і плазунів.

Що принесе заповіднику майбутнє? Нині захисники природи намагаються і далі розширювати площу заповідника. Недавно до нього долучили заповідний ліс Санта-Елена, а також заповідник «Діти за збереження тропічного лісу». Завдяки цьому площа заповідної зони збільшилась майже вдвічі. (Читайте «Діти за збереження тропічного лісу»). Люди сподіваються, що це допоможе зберегти багатство цього унікального куточка живої природи серед хмар.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 17]

Зникнення золотистої ропухи

Золотисту ропуху, яка насправді блискучо-оранжева, вперше, 1960 року, побачив у лісах Монтеверде біолог Джей Савідж. Здається, то єдине місце на землі, де живе ця ропуха. Рафаель Боланьос, директор заповідника «Монтеверде — ліс у хмарах», каже: «У 1985 році бачили скупчення цих ропух, в якому було приблизно 1000 особин. Проте через два роки вдалося знайти лише кілька ропух». Нині дехто вважає, що цей вид уже вимер.

Д-р Елан Паундс, який у цьому заповіднику вивчав причини зникнення 20 видів жаб і ропух, пояснює: «Надто інтенсивні щоденні дощі... стали причиною швидкої загибелі й зникнення багатьох популяцій земноводних, у тому числі ендемічних золотистих ропух».

[Відомості про джерело]

© 2003 Richard Sage

[Рамка на сторінці 18]

Діти за збереження тропічного лісу

Усе почалося в невеличкій початковій школі одного шведського села. Учнів класу, яким було по дев’ять років, запитали, що вони можуть зробити для порятунку тропічних лісів. Діти разом зі своїм учителем вирішили зібрати гроші, за які 1988 року купили 6 гектарів тропічного лісу, якому загрожувало зникнення. Так народився заповідник, що отримав назву «Діти за збереження тропічного лісу». Про це довідалися в інших краях, і невдовзі діти ще з 44 країн долучились до починання шведських школярів. Було зібрано достатньо грошей, щоб суттєво розширити заповідну зону. Нині це тисячі гектарів лісу, який із трьох боків прилягає до заповідника «Монтеверде — ліс у хмарах».

[Карта на сторінці 16]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Монтеверде

[Ілюстрація на сторінці 16]

Епіфіти.

[Ілюстрація на сторінці 16]

Папороть.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Орхідея.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Колібрі.

[Відомості про джерело]

THE HUMMINGBIRD SOCIETY / Newark Delaware USA

[Ілюстрація на сторінці 18]

Кетцаль.

[Відомості про джерело]

© Anthony Mercieca/SuperStock

[Ілюстрація на сторінці 18]

Червоноока деревна жаба.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 17]

Background and orchid: © Michael and Patricia Fogden