Небачена краса підземель

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА У СЛОВЕНІЇ

З НЕВЕЛИКОЮ лампою в руках Лука Чеч поволі пробирається безпросвітною темрявою глибокого підземелля. Він вибрався на великий валун... і перед ним відкрилась дивовижна картина. Довкола виблискував та іскрився неймовірної краси підземний світ. То був новий коридор Постойнської печери.

Було це навесні 1818 року. Саме з цієї подорожі Луки Чеча почалось освоєння туристами знаменитої нині словенської печери. Нею також зацікавились фахівці із спелеології — галузі знань, що вивчає печери. Запрошуємо і вас, шановний читачу, завітати разом із нами на захід Словенії у місто Постойна й ознайомитися з тутешніми грандіозними печерами.

Країна печер

Постойнська печера вважається однією з найбільших у Європі, адже загальна довжина її коридорів і залів — понад 20 кілометрів. Вона розташована в місцевості Крас, або Карст,— вапняковому плато, яке простягається на 50 кілометрів від берегів Адріатичного моря, між Юлійськими Альпами та Динарським нагір’ям. Крім Постойнської, у цьому регіоні є ще безліч інших печер.

Нині слово «карст» стосується не лише назви частини Словенії. Ним геологи по цілому світі називають території, котрі за своєю геологічною будовою подібні до плоскогір’я Карст. Карсти є в багатьох частинах світу, наприклад, в Австралії, Індокитаї, Китаї, Росії і Центральній Америці, а також на побережжях Карибського та Середземного морів. Ґрунти таких територій бідні, кам’янисті. Внаслідок ерозії в них утворились печери, карстові лійки та підземні річки й озера.

Оскільки Словенія багата на карсти, тому тут чимало печер та інших підземних утворень. Постойнська печера не менш знана у світі, ніж Мамонтова у штаті Кентуккі (США) чи печера Очеретяна флейта біля міста Гуйлінь (Китай).

У підземеллі

Перший опис Постойнської печери зробив ще в XVII сторіччі словенський учений Янес Вайкард Вальвасор  у своїй книжці «Слава герцогства Карніольського». Вальвасор писав, що в тутешніх печерах є «чудернацькі стовпи». Вони скидаються «на всіляких хижаків, змій та інших тварин... або на страховиська, потворні обличчя, примари і тому подібне». Він додав: «Жах і тремтіння огортає ще більше, коли довкола вас безліч ходів, ям і глибоких ущелин». Не дивно, чому, прочитавши такий страхітливий опис, рідко хто наважувався заглиблюватись у моторошну темінь підземних лабіринтів.

Минали роки, і Постойнська печера почала щораз більше притягувати до себе людей, особливо після того, як у ній 1818 року побував Лука Чеч. Вже наступного року печера була відкрита для всіх охочих побачити її. Проте масове відвідування печери почалось тоді, коли тут проклали залізницю (1872 рік) та провели в печеру електричне освітлення (1884 рік). Це дало змогу багатьом людям на власні очі побачити принади підземного світу.

Нині Постойнська печера зажила великої слави за свої небаченої краси коридори й галереї. Різнобарвні сталактити й сталагміти найнесподіваніших форм, наче коштовні клейноди, оздоблюють її підземні ходи. Деякі з них виблискують так, ніби вкриті діамантовим пилом, інші переливаються брунатно-жовтими й золотисто-оранжевими барвами. Написи на стінах свідчать про те, що в давнину відвідувачі теж захоплювались рідкісною красою цієї печери.

Відкриття нових видів тварин

Дослідники цієї величезної печери не лише знайшли незвичні геологічні формації, але й відкрили невідомі раніше живі організми. Донині в Постойнській печері виявлено більше десяти нових видів тварин.

Одне з таких відкриттів, яке зацікавило спелеологів цілого світу, зробив Лука Чеч 1831 року. Він знайшов чудернацького печерного жука, якого назвали Leptodirus hohenwarti, що в перекладі значить «тонкошиїй». І назва ця дуже доречна, бо в жука справді тоненька шия. У нього малюсінька голова, випукле черевце та довжелезні лапки й вусики. На жаль, перший знайдений жук був випадково пошкоджений, тому детальніше вивчення цих комах змогли провести лише через 14 років, коли знайшли другого представника цього виду.

У цих підземеллях живе ще одна чудернацька тваринка. Це сліпа саламандра, яку назвали протеєм європейським. Уперше про неї згадав 1689 року Янес Вальвасор. Він назвав її «виплодком дракона». Ця крихітна амфібія стала об’єктом багатьох наукових досліджень.

Поблизькі печери

Постойнська печера не єдина в цьому регіоні. Приміром, по-сусідству є дивовижна Шкоцьянська печера, яка 1986 року була занесена до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Відвідувачів цього підземного лабіринту вражають грандіозні зали й каньйони. Дехто твердить, що вони найбільші в Європі. Одна зала цієї печери має 300 метрів завдовжки, 100 — завширшки і, уявіть собі, аж 110 метрів заввишки!

А ось інша печера — Пред’яма. Вхід до неї охороняє велика фортеця, в якій колись мешкав легендарний лицар Еразем Ямський. Кажуть, що цю фортецю впродовж століть ніхто так і не здобув. Провізію у замок доставляли через таємні підземні ходи, які були сполучені з печерою. За переказами, Еразем глузував над ворогами, кидаючи на них з мурів замку свіжі вишні або смажене м’ясо. Так він хотів показати, що має вдосталь харчових запасів і не боїться облоги. Чи так це було, чи ні, але під замком справді існують таємні ходи.

Подорож у царину карстових підземель захоплює увагу і зворушує. Ось що про Постойнську печеру сказав відомий скульптор Генрі Мур: «Це найліпша виставка скульптур, створених природою». Якщо ви колись завітаєте сюди й побачите місцеві печери, то напевно погодитесь зі словами цього митця.

 [Рамка/Ілюстрація на сторінці 24]

«Людська риба»

Протея європейського (Proteus anguinus) місцеві люди називають «людською рибою», оскільки його шкіра того самого кольору, що і в людини. Ця земноводна хребетна тваринка живе лише в підземних водах карстових регіонів північно-східної Італії, Словенії та далі на схід. Бліда шкіра й атрофовані очі протея не заважають йому нормально жити, адже від народження до смерті він перебуває в цілковитій темряві. Дивує те, що, за повідомленнями, деякі особини цього виду прожили майже 100 років. До того ж протей європейський упродовж кількох років може обходитись без їжі.

[Відомості про джерело]

Arne Hodalic/www.ipak.org

[Ілюстрації на сторінці 24]

1. Зала в Шкоцьянській печері. Висота 110 метрів.

2. Вхід до печери Пред’яма охороняє фортеця.

3. Всесвітньо відома Постойнська печера.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 23]

Arne Hodalic/www.ipak.org