Вони пережили терористичний акт

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В ІСПАНІЇ

МАДРИД, 11 березня 2004 року. Іспанську столицю потрясають десять вибухів, що пролунали майже одночасно на трьох залізничних станціях. Спрацювали вибухові пристрої в чотирьох приміських електричках. Загинуло приблизно 190 осіб, поранено 1800.

 Жертв було багато, тому що вибухи сталися зранку, в години пік, у переповнених поїздах. Очевидиця трагедії, Ароа, розповідає: «Вибух був настільки сильний, що один вагон підкинуло аж на метр. Коли я вийшла зі свого вагона, довкола все виглядало так, ніби тут велись воєнні дії. Жахливо бачити таку бійню на власні очі». Подібне сталося з десятьма вагонами інших потягів. Терористи залишили рюкзаки з вибухівкою у вагонах, а тоді підірвали її за допомогою мобільних телефонів.

Деяких пасажирів не терзають страхітливі спогади про цю біду. Одначе сотні інших, подібно до Ароа, донині страждають від отриманих тоді фізичних й емоційних ран. Ароа каже: «Вибух сильно пошкодив мій слух, але ще більше мене мучать жахливі картини, побачені на місці трагедії».

«Як Свідок Єгови, я отримала чималу емоційну підтримку,— розповідає Ароа.— Телефонні дзвінки й листи з цілого світу знову і знову свідчили, що ми справді є великим всесвітнім братством. Опріч того, з Біблії знаємо, чому люди вдаються до таких звірств. Я пояснювала деяким своїм співробітникам біблійне пророцтво про те, що в «останні дні» люди будуть жорстокі й нелюбовні. Також я відчула, що повночасне служіння неабияк полегшує емоційний біль» (2 Тимофія 3:1—3).

Педро був у числі тих, хто отримав важкі травми. Він стояв у вагоні за чотири метри від вибухового пристрою. Вибухова хвиля кинула його на підлогу. Педро отримав травму голови, і йому було дуже важко дихати. Після п’яти днів у реанімації Педро почав поволі одужувати. У шпиталі його відвідувало й підбадьорювало чимало Свідків. Така увага з боку співвіруючих приємно вразила медперсонал. Одна медсестра захоплено сказала: «За 26 років праці я не бачила, щоб до когось приходило стільки відвідувачів і приносило стільки подарунків!» А Педро з теплотою відгукнувся про роботу медичного персоналу: «Вони просто чудові! Вони доклали багато зусиль, щоб я швидше одужав».

Серед жертв було чимало іммігрантів, котрі недавно приїхали до Іспанії. Мануеля з Куби поранило під час першого вибуху на станції Аточа. Після другого вибуху він утратив свідомість. «Я лежав на платформі,— розповідає Мануель,— а люди в паніці бігли й топтали по мені. У мене були зламані два ребра і пошкоджена нога, до того ж я повністю оглух на одне вухо».

Мануель пригадує: «Різні служби — поліція, швидка допомога, пожежники — через кілька хвилин уже були на місці трагедії і відразу почали надавати допомогу. Вони чітко знали, що робити, і тому змогли значно зменшити паніку. А коли надавали мені медичну допомогу, то робили це обережно й зі співчуттям».

Посттравматичний шок

Мануель, як і Ароа, зазнав величезної емоційної травми, яка й досі дає про себе знати. Він розповідає: «Недавно я сідав у поїзд, і мене охопила паніка. Тому я негайно вийшов з вагона. Навіть тепер, коли бачу в громадському транспорті когось з рюкзаком або чимось подібним, то починаю хвилюватись. Хоча в Іспанії у мене немає родичів, проте я отримав більше допомоги, ніж самі іспанці. Мені телефонували сотні Свідків. А одна сім’я Свідків навіть запросила мене на кілька днів до свого дому, щоб я не почувався самотнім. Така безцінна підтримка нашого всесвітнього братства допомогла мені відновити душевний спокій».

Сергіо теж постраждав від теракту. Він не був поранений, але його донині щодня мучать спогади від побаченого. Вагон, в якому він їхав, був якраз між двома вагонами, де стались вибухи. Сергіо, подібно до Мануеля, дуже вдячний за те, що  його родина і співвіруючі допомагали йому в тяжкі хвилини. Ось що він каже: «Їхня любов нагадала мені, що я належу до об’єднаного братства, члени якого турбуються одне одним. Я щоденно відчував їхню підтримку. Брати й сестри часто телефонували мені, тож я міг виливати свої почуття, хоча інколи це було важко».

У деяких пасажирів тих потягів спогади про трагедію досі викликають неприємні почуття. Наприклад, Дієго сидів якраз біля одного з вибухових пристроїв, який не спрацював. Тому Дієго не постраждав. Він визнає: «Нині я живу з почуттям вини за те, що не допомагав пораненим. Я в паніці біг із сотнями інших пасажирів, щоб якнайшвидше покинути станцію».

Молодого чоловіка з Бразилії, Рамона, вибух оглушив так, що він майже не міг рухатись. Проте вже через два дні після трагедії Рамон вирішив взяти участь у проповідуванні доброї новини про Царство. Він зустрів португальця, який сказав, що шукає правдиву релігію. Рамон розпочав з ним біблійне вивчення, і португалець одразу став приходити на християнські зібрання. Рамон каже: «Коли допомагаєш комусь духовно, то й сам ліпше почуваєшся».

Щоб загоїлись усі фізичні та емоційні рани, потрібно часу. На жаль, ми живемо в такі дні, коли будь-де може вибухнути безглузде насилля. Звичайно, духовні цінності можуть допомогти жертвам одужати після травми, однак лише Боже Царство покладе край усім таким нещастям (Об’явлення 21:3, 4).

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 15]

ЩО ЇМ ДОПОМОГЛО ПЕРЕНЕСТИ ТРАВМУ?

Мануель Суарез

«Будучи в шоковому стані й чекаючи, коли мене відвезуть до шпиталю, я пригадав слова з Приповістей 18:10: «Господнє Ім’я — сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний». Ці слова додали мені сил.

Ароа Сан-Хуан

«Коли переживеш такий жах, то починаєш по-справжньому розуміти, що ми живемо в останні дні і що треба зосереджуватись на духовних цінностях. Моє повночасне служіння допомагає мені поволі одужувати після цієї трагедії».

Фермін Хесус Мозас

«Я був поранений у голову, та все ж міг піклуватись про інших покалічених пасажирів і заспокоювати їх. Гадаю, залишатись спокійним мені допомагала надія на воскресіння, яку дав нам Бог. Така надія зміцняє нас у час лиха».

Педро Карраскія

«Коли я лежав у реанімації з гострим болем у грудях, то знову й знову пригадував собі слова з 1 Тимофія 6:19. Вони заохочують нас закладати добру основу на майбутнє, щоб прийняти правдиве життя. Цей вірш зміцнював мою надію на Рай, який Бог пообіцяв тим, хто його любить. Власне цього ми так чекаємо».

[Ілюстрація на сторінці 13]

Вгорі: рятувальники біля поранених і загиблих у поїзді неподалік станції Аточа.

[Відомості про джерело]

Top: CORDON PRESS

[Ілюстрація на сторінці 13]

Справа: вшанування пам’яті жертв трагедії.