Я був духовним вождем племені кікапу

РОЗПОВІВ БОБ ЛІ ВАЙТ СТАРШИЙ

Я народився 1935 року в містечку Мак-Лауд (штат Оклахома, США) в національному житлі американських індіанців, «вікіапі», яке зазвичай покривають матами з деревної кори і рогози. У племені кікапу * мені дали ім’я Пей-Мі-Тон-Ва, що означає «вода, яка тече». Ще малим хлопцем я почав брати активну участь у духовному житті племені. Чому так сталося?

І БАТЬКО, і дідусь моєї матері були духовними вождями індіанського племені кікапу і належали до клану Води. Коли батько матері помер, то не залишив по собі синів. Тоді 12 вождів клану зібралися і вирішили, що новим духовним вождем стане найстарший син найстаршої доньки попереднього вождя. Цим сином був я.

Як я став духовним вождем

Зазвичай новий духовний вождь брав на себе повноваження лише в 30-річному віці після тривалого посту, під час якого бачив видіння або якісь інші ознаки. Це мало допомогти йому виконувати обов’язки духовного провідника племені. З раннього дитинства мене навчали традиційної релігії племені кікапу. У спадок мені дістався релігійний одяг та «мі-шон», святий згорток, або, як його ще називають, медичний згорток. Це загорнені в тваринну шкіру релігійні предмети. Згорток, завдовжки приблизно 60 сантиметрів, зовні нагадував овальний м’яч для гри в регбі. До того ж я проводив багато часу в найсвятішому місці духовного намету, де уважно слухав розповіді вождів племені. Тож вже підлітком я став новим духовним вождем племені кікапу.

Розмови на духовні теми глибоко мене хвилювали. Оскільки індіанці не записують свої релігійні традиції, то всі таємниці племені були довірені виключно мені. Якби тоді я послухався вождів клану і залишився в племені, то, мабуть, до цього часу виконував би роль духовного вождя.

Однак я поїхав учитися в школу в Канзасі. Мій вчинок стривожив старійшин племені, бо вони боялися, що мене звабить «світ білих людей». Після закінчення школи я  поїхав до Лос-Анджелеса (штат Каліфорнія), де зустрівся з Діаною, дівчиною, яку кохав ще з дитинства. Її індіанське ім’я було Ту-но-так-ва, тобто Ведмедиця, Яка Перевертається. Вона належала до клану Ведмедів. Наші матері і дідусі були добрими друзями. У вересні 1956 року ми з Діаною побралися. Моя дружина також походила з релігійної сім’ї. Її дідусь запровадив пейотизм у нашому племені. (Дивіться інформацію в рамці на 22-й сторінці).

Пейотизм

Сьогодні пейотизм поширений серед багатьох індіанських племен. Згідно з «Енциклопедією релігій корінних американців» (англ.), Квана Паркер (1845? — 1911), духовний вождь і провідник у племені команчів, «відіграв важливу роль у розвитку і поширенню пейотизму на індіанських територіях». Він здобував послідовників пейотизму серед численних північноамериканських племен, палко пропагуючи галюциногенні та гадані цілющі властивості кактусу пейот (мескал). Тому в племені кікапу, як і в інших племенах, традиційна релігія існує поруч з пейотизмом.

Мене приваблює Голлівуд

Коли я мешкав поблизу Лос-Анджелеса, то був активним членом різних індіанських клубів і товариств. Я навіть став президентом у деяких з них, зокрема в Клубі барабана і пір’я, в Індіанському товаристві гри в кеглі та в Національному індіанському спортивному товаристві. Я також належав до ради директорів Індіанського центру в Лос-Анджелесі.

Згодом я познайомився з багатьма голлівудськими знаменитостями. Серед моїх знайомих були Айрон Айс Коуді, відомий ведучий телепередач про екологію, та Джей Сілвергілс, який грав роль індіанця Тонто в серіалі «Самотній ковбой». Я також знімався у кінофільмах. Найвідоміші з них: «Вперед на захід, у фургонах!» з Фесом Паркером у головній ролі та «Приятелі» з Діном Мартіном та Джеррі Льюїсом у головних ролях.

Разом з Діаною ми деякий час працювали на студії Діснейленд. Кожну годину я брав участь у десятихвилинних масовках. Ось що про нашу роботу говорить з усмішкою Діана: «Все, що нам треба було робити, так це одягнутись і ходити весь день серед натовпу «граючи» індіанців».

Інше духовне життя

У 1962 році Діана познайомилася з жінкою Свідком Єгови, яка дала їй невелику брошурку. Жінка продовжувала приходити, але Діана завжди знаходила якусь причину, щоб не продовжувати розмови. Коли Свідок запитала, чи Діана хоче, щоб вона більше не приходила, Діана подумала: «Так! Так!» Але, бажаючи бути ввічливою, вона сказала: «О, ні! Ні!» Тож жінка приходила далі. Дружина завжди розповідала мені, чого навчилася. Якщо вона забувала розповісти, я питав її: «Чи приходила та  жінка, Свідок Єгови? Що вона говорила?»

Одного разу жінка розповіла Діані, що на зустрічі Свідків Єгови на стадіоні в Лос-Анджелесі буде виголошено спеціальну промову. Вона сказала, що посидить з нашими чотирма дітьми, якщо ми підемо послухати промову. Думаючи, що я і так не погоджусь, Діана спочатку нічого мені не казала. Але після умовлянь Свідка Єгови, вона розповіла про це мені. Діана здивувалась, коли я запитав: «То ти кажеш, що вона згідна посидіти з нашими дітьми? Та біла жінка?»

Отож, 1969 року ми вперше пішли на зібрання. Я не розумів усього, що говорилось зі сцени. Однак велике враження на мене справило те, наскільки добре був організований цей захід. За короткий час добровольці нагодували обідом 20 000 осіб. Також я звернув увагу, що між Свідками не було расових упереджень, чорні і білі називали одні одних братами та сестрами.

У серпні 1969 року один Свідок почав вивчати зі мною Біблію за допомогою книжки «Правда, яка веде до вічного життя» *. Мушу зізнатися, що мав неправильні спонуки, коли погодився на вивчення Біблії. Будучи членом багатьох індіанських організацій, я мріяв про політичну кар’єру. Я вважав, що мені треба знати Біблію, бо, здавалось, політичні діячі добре знають її і тому часто цитують з неї. Тепер я розумію, як мало насправді ці люди знають Боже Слово.

Велика зміна в житті

Коли я почав вивчати Біблію, моє життя стало швидко змінюватися. Я вийшов з усіх клубів і товариств, до яких належав, і розумів, що тепер мушу розірвати всі зв’язки з релігією індіанців. Я пам’ятаю, як вирішив скласти заяву про вихід з релігії кікапу. Вгорі аркуша я написав дату, слово «Дорогий» і почав роздумувати до кого звернутися. Зрештою я зрозумів,  що лист треба адресувати духовному вождю — тобто самому собі! Я вийшов з такої скрутної ситуації, написавши: «Дорога мамо!» Потім розповів мамі, що вже не хочу належати до нашої релігії і не хочу бути духовним вождем.

Ми з дружиною охрестилися як Свідки Єгови 3 січня 1970 року. У 1973 році мене призначили старійшиною збору. Ось так колишній духовний вождь племені кікапу став провідником у місцевому зборі правдивих поклонників Єгови, Владики всесвіту. У липні 1974 року ми перебралися назад у містечко Мак-Лауд (штат Оклахома), щоб допомогти корінним американцям довідатись про правдиву надію для людства, яка викладена в Божому Слові, Біблії.

Подібно як і інші племена, плем’я кікапу використовує у своєму поклонінні тютюн. Але вони не курять його. Члени племені кікапу вкидають тютюн у вогонь, вірячи, що дим доносить їхні молитви до неба. Старійшини мого племені вважали, що курити тютюн — це гріх, а користування люлькою — це зневага до традицій, адже її придумали європейці.

Мене не раз запитували, чи маю я фотографії в індіанському релігійному вбранні. Через страх перед чаклунами нам ніколи не дозволялося фотографуватись. Коли я обріза́в волосся, то завжди закопував його в землю, щоб ніхто не доторкнувся до нього. Тільки так його не могли використати чаклуни, яких індіанці дуже бояться.

Після того як я вийшов з релігії кікапу, вожді клану перебрали на себе духовні обов’язки. Коли померли 12 вождів, які колись обрали мене духовним вождем, у клані з’явилися нові вожді і з часом вони внесли деякі зміни до релігії нашого племені. Сьогодні в живих залишився лише один вождь клану і він дуже старий. У мене ж немає наміру передавати іншим те, чого я навчився в дитинстві.

Я намагаюсь бути зайнятим у проголошені Божого Слова людям всіх народів і племен. Служачи повночасним піонером, я мав можливість навчати Біблії індіанців у багатьох резерваціях у Сполучених Штатах Америки. Зокрема я проповідував осейджам, могаві, хопі та навахо в Арізоні. Мені подобається розповідати індіанцям, що вираз «землі щасливого полювання», який індіанці довгий час використовували, говорячи про надію на життя після смерті, містить у собі слово «земля». Отже, це вказує, що вони очікують життя на землі, а не на небі. З нетерпінням чекаю часу, коли воскреснуть минулі покоління індіанців і я зможу розповісти їм про Божий новий світ (Івана 5:28, 29; 2 Петра 3:13).

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 22]

Що таке пейотизм?

У наш час пейотизм став відомим як Церква корінних американців. Пейот — це невеличкий кактус без голок (справа), який здебільшого росте в долині Ріо-Гранде в Мексиці, а також у Техасі. Пейотизм налічує понад 200 000 послідовників серед індіанських племен Північної Америки. «Пейотизм зародився в Мексиці в доісторичні часи. Сьогодні пейотизм — це суміш індіанських релігій і християнства» («Енциклопедія корінних американців. Історія, культура та народи», англ.). Два головних обряди пейотизму — це свята Півмісяця і Повного Місяця. Обидва свята мають «ознаки як індіанських, так і християнських традицій». Свято триває всю ніч і зазвичай починається в суботу. Кілька чоловіків сідають колом у вігвамі і їдять шматочки гірких бутонів кактуса пейот, поки у них не почнуться галюцинації. Під час церемонії чоловіки монотонно співають священні пісні під дріб барабану та ритмічне калатання гарбуза.

[Відомості про джерело]

З люб’язного дозволу TAMU Cactus Photo Gallery

[Ілюстрація на сторінці 21]

В одязі воїна кікапу.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Сьогодні, з дружиною Діаною.