Пустеля стала раєм

Від нашого дописувача в Литві

У ДРУГІЙ половині XVIII століття жителі рибацького поселення зрозуміли, що на їхні домівки насувається жахлива небезпека. Протягом років велетенські піщані дюни поволі підповзали до їхнього селища. Отож, намагаючись відвернути лихо, рибалки спорудили трикутний дерев’яний бар’єр. Але він не допоміг. І ось приблизно 1797 року піщані дюни повністю накрили рибацьке поселення.

Це лише один з епізодів драми, яка закінчилась через 80 років. За той час дюни поглинули більше десятка сіл і Куршська коса перетворилась на пустелю.  Куршська коса тягнеться аж на 100 кілометрів вздовж Балтійського узбережжя. Частина коси належить Литві, а частина — Росії. Нині сюди приїздить безліч туристів. Тож прочитайте захопливу історію спустошення та відновлення цієї місцевості.

Наслідки війни та людської діяльності

Протягом століть на пісках Куршської коси буяла рослинність. У густих лісах жило чимало звірів, і місцеві мешканці частенько вирушали на полювання. На початку XVIII століття коса стає важливою ланкою в поштовому сполученні між Західною Європою та Російською імперією. У мирний час кількість місцевого населення стрімко зростала. Відтак люди почали вирубувати ліси, а стада худоби, яку вони розводили, витоптували делікатну рослинність. Тутешні жителі, мабуть, і не здогадувалися, що завдають шкоди місцевій екосистемі, від якої залежить їхнє життя.

Тисяча сімсот п’ятдесят сьомого року Куршську косу захопила російська армія, щоб використати цю територію як плацдарм для нападу на Кенігсберг (Калінінград), велике місто Пруссії. Отож вояки повирубували безліч дерев, щоб збудувати цілий флот плоскодонних човнів. Оскільки на косі майже не залишилось дерев, то протягом наступних десятиліть вітри почали навівати піщані дюни. Саме це і призвело до лиха, про яке згадувалось раніше.

Чи можна було відновити ці зруйновані ландшафти? Працівник пошти Ґеорґ Давід Куверт і його батько Ґотліб належали до тих ентузіастів, які щиро вірили, що це можливо. У 1825 році вони взялися засаджувати лісом Куршську косу. Так почалася тривала й важка боротьба з пісками. Понад сторіччя сотні людей працювали над тим проектом. Спершу необхідно було закріпити ґрунт. Для цього використали траву з довгою кореневою системою, яка добре приживається на піску. Потім тисячі гектарів стали засаджувати  витривалими видами сосен та беріз. Зрештою вдалося здобути перемогу. Нині приблизно 70 відсотків мертвих земель уже засаджено лісами. А що цікавого можна побачити, відвідавши Куршську косу?

Рай для туристів

Сьогодні сюди щодня приїздить 8000 туристів. І це не дивно, адже тут є на що подивитися. Чи ви подорожуєте пішки, на велосипеді чи машиною, перед вашими очима повставатимуть все нові й нові чудові пейзажі. У місцевих лісах водяться лосі, козулі, лисиці та дикі кабани. Тут гніздиться приблизно сотня різних видів птахів. До того ж щороку через Куршську косу мігрує майже мільйон птахів. І хоча на цьому терені ще залишилось чимало піщаних дюн (вони займають 12 відсотків усієї території), тут росте аж 900 видів рослин.

Деколи піщані дюни сягають до 50 метрів заввишки. Коли навкруги лише пісок та блакить неба, від захоплення у вас перехоплює подих. Підіймаючись угору, ви бачите інші дюни, яким вітер надав характерних параболічних форм. А дійшовши до гострого гребеня, з якого поволі сповзає пісок, надаючи дюнам нових обрисів, перед вашими очима відкривається незабутній пейзаж. Вузенька смужка землі, всіяна селами, лісами, галявинами і маяками, звивається кудись вдалечінь. З одного боку накочуються хвилі Балтійського моря, а з іншого виблискують спокійні води Куршської затоки.

Туристам, котрі приїздять сюди, подобається прохолодне морське повітря. Тут немає часу нудьгувати. Охочі можуть зайнятися віндсерфінгом або ж поплавати на яхті чи просто мандрувати старими селами. Посеред яскраво помальованих хатинок під солом’яними або черепичними дахами почуваєшся дуже затишно, ніби ти потрапив у минуле. Різкий запах в’яленої риби та рибацькі сіті, які розвішані майже коло кожної хати, нагадують відпочивальникам, що вже протягом багатьох століть риболовля — головне заняття місцевих мешканців. Також можна побачити чимало флюгерів, адже для рибалок завжди було важливо знати напрямок вітру. Тутешні флюгери — справжні витвори мистецтва, які викликають у багатьох чимале захоплення. Флюгерами, як правило, прикрашали щогли човнів, щоб інші знали, з якого села рибалки. Прогулюючись морським узбережжям, не раз натрапляєш на шматочки бурштину, яких морські хвилі викидають на берег. А в похмурий день туристи залюбки відвідують музеї, де виставлені різноманітні прикраси з бурштину. В експозиціях представлені шматочки бурштину зі скам’янілими рослинами і комахами всередині.

Тож не дивно, чому представниця Організації Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури назвала Куршську косу раєм. Цим раєм стала земля, зруйнована людською діяльністю та війною. На жаль, по світі є ще багато місць, які і далі немилосердно нищаться. Проте Біблія запевняє нас, що під правлінням Божого Царства уся наша планета стане чудовим раєм, у якому вічно житимуть праведні люди (Ісаї 65:17, 21—25; 2 Петра 3:13, 14).

[Карти на сторінці 16]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

БАЛТІЙСЬКЕ МОРЕ

ЛИТВА

КУРШСЬКА КОСА

Куршська затока

РОСІЯ

Калінінград

[Ілюстрації на сторінках 16, 17]

Серед піщаних дюн знайшли притулок чимало видів птахів та рослин.

[Відомості про джерела]

Знизу три вставлені фотографії: Gedimino Graz̆ulevic̆iaus nuotrauka

Птах і трава: Gedimino Graz̆ulevic̆iaus nuotrauka; фон: UAB „Laiko spalvos“

FOTO: A. VARANKA

[Ілюстрації на сторінці 18]

Дикий кабан.

Лебідь-шипун.

Бурштин.

[Відомості про джерело]

Три верхні фотографії: Gedimino Graz̆ulevic̆iaus nuotrauka

[Ілюстрація на сторінці 18]

Щодня Куршську косу відвідують тисячі туристів.