Успіхи в боротьбі проти СНІДу

«Ще ніколи в історії людства не існувало такої серйозної хвороби, про яку за порівняно короткий час люди дізнались би так багато»,— написав д-р Джеральд Дж. Стайн у своїй книзі «Нові дані про СНІД. 2003 рік». Він також зазначив, що «отриманий обсяг знань про ВІЛ/СНІД — одне з найбільших наукових досягнень». Чого ж саме досягнули вчені?

ЗАВДЯКИ останнім медичним дослідженням науковцям вдалося розробити унікальну комбінацію лікарських препаратів. Це досягнення вселило надію в серця ВІЛ-інфікованих людей. Крім того, в деяких країнах було запроваджено освітні програми, котрі вже приносять позитивні результати. Однак чи все це свідчить про кінець епідемії СНІДу? Чи зможуть науковці й освітні організації зупинити поширення хвороби? Спробуймо відповісти на ці запитання.

Медикаментозне лікування

«Проблиск надії в боротьбі проти СНІДу». Таким був один із заголовків у журналі «Тайм» за 29 вересня 1986 року. Цим «проблиском надії» назвали результати клінічних випробувань антиретровірусного препарату проти ВІЛ-інфекції — азидотимідину (АЗТ). Інфіковані особи, котрі приймали АЗТ, прожили довше. З того часу антиретровірусні препарати (АРВ) продовжують життя сотням тисяч людей. (Дивіться рамку «Що таке АРВ-препарати?» на сторінці 7). Наскільки ефективні ці препарати?

Незважаючи на ентузіазм, з яким сприйняли винахід АЗТ, вірусологи «одразу були переконані, що АЗТ — не універсальні ліки проти СНІДу», повідомлялось у журналі «Тайм». І ця думка підтвердилась. У деяких пацієнтів АЗТ викликав серйозні ускладнення. Отож вчені стали працювати над розробкою інших антиретровірусних препаратів. З часом Управління санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів (США) затвердило комбінацію АРВ-препаратів для хворих, у яких ВІЛ перейшов у стадію СНІДу. Відтак лікарі почали широко застосовувати комбіновану терапію, суть якої полягає в одночасному використанні трьох або більше антиретровірусних препаратів. У 1996 році на міжнародній конференції з питань СНІДу один лікар заявив, що ці препарати можуть повністю вивести вірус з організму людини.

На жаль, не пройшло й року, як стало очевидно, що навіть при суворому дотриманні  режиму потрійної терапії неможливо вбити ВІЛ. Але, як зазначалось у звіті ЮНЕЙДС, «комбінована АРВ-терапія допомагає ВІЛ-позитивним людям жити довше, вести повноцінне життя і бути практично здоровими». Приміром, у США і Європі використання АРВ дало можливість знизити на 70 відсотків рівень смертності серед хворих на СНІД. Крім того, як показали деякі вивчення, ці препарати суттєво зменшують кількість інфікованих серед новонароджених.

А втім, для мільйонів ВІЛ-інфікованих осіб таке лікування недоступне. Чому?

«Хвороба бідняків»

У багатих країнах чимало людей можуть скористатися АРВ-препаратами. Однак, за підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), в деяких країнах, що розвиваються, таке лікування отримує лише 5 відсотків інфікованих. Представники ООН охарактеризували цю ситуацію як «кричущу несправедливість» і «безсоромне порушення моральних норм у сучасному світі».

Навіть у межах однієї країни не всі інфіковані можуть отримати АРВ-препарати. Приміром, у Канаді, за повідомленням «Ґлоб енд мейл», кожен третій мешканець, що помирає від СНІДу, ніколи не вживав АРВ. І хоча в цій країні таке лікування — безкоштовне, але воно доступне не всім. «Страждають саме ті групи населення, які найбільше залежні від державної допомоги: жінки, вбогі люди та корінні американці». У газеті «Ґардіан» наводилися слова однієї чорношкірої матері, яка має ВІЛ-позитивний статус: «Я не можу зрозуміти, чому білі гомосексуалісти отримують ліки, і тому житимуть, а я мушу померти». Аби знайти відповідь на це запитання, візьмімо до уваги вартість медичних препаратів та особливості їхнього розподілу.

У США і Європі курс потрійної АРВ-терапії в середньому коштує 10 000—15 000 доларів на рік. У деяких країнах, що розвиваються, ціна непатентованих антиретровірусних препаратів становить майже 300 доларів на рік. Але це все одно не по кишені для багатьох інфікованих осіб, що живуть у країнах, де рівень інфікованості населення найвищий. Д-р Стайн так описав дану ситуацію: «СНІД — хвороба бідняків».

Фармацевтичний бізнес

Виробництво і продаж дешевих непатентованих антиретровірусних препаратів — непросте завдання. У деяких країнах виробництво продукції, яка ідентична патентованій, суворо заборонено законом. «Це економічна війна»,— сказав керівник однієї великої фармацевтичної компанії. На його думку, виробництво непатентованих ліків і продаж їх у країнах, що розвиваються, «є виявом несправедливості стосовно тих людей, які розробили ці препарати». Крім того, великі фармацевтичні компанії попереджають, що зниження їхніх прибутків може призвести до зменшення фінансування дослідницьких програм і розробки нових ліків. Деякі спеціалісти турбуються, що дешеві АРВ-препарати, призначені для країн, які розвиваються, потраплять на чорний ринок розвинених країн.

Однак захисники дешевої АРВ-терапії вважають, що ціни лікарських препаратів можна  знизити на 90—95 відсотків. Вони також стверджують, що насправді приватні фармацевтичні підприємства неохоче беруться за розробку ліків від хвороб, які поширені у бідних країнах. Тому Деніел Берман, координатор програми «Розповсюдження життєво необхідних медикаментів», зауважив: «Для розробки нових, дешевих ліків необхідна міжнародна законодавча система, яка б гарантувала зниження цін до рівня, який доступний мешканцям країн, що розвиваються».

З огляду на нагальну потребу в антиретровірусних препаратах по цілому світі, ВООЗ постановила до кінця 2005 року забезпечити ними 3 мільйони людей з ВІЛ/СНІДом. Ця постанова «не повинна стати ще одним починанням ООН, що зазнали провалу,— зазначив Натан Форд, представник організації «Лікарі без кордонів».— Адже це [3 мільйони осіб] лише половина інфікованих, які сьогодні потребують лікування, і [до 2005 року] їхня кількість значно зросте».

Інші перешкоди

Навіть якщо і вдасться забезпечити АРВ-препаратами усіх ВІЛ-інфікованих, що мешкають у країнах третього світу, все одно говорити про перемогу над епідемією буде зарано. Деякі з цих препаратів слід приймати під час їди і запивати чистою водою. Однак існують країни, де сотні тисяч людей харчуються лише раз на два дні. До того ж хворі щодня у визначений час повинні вживати 20 або й більше таблеток. А втім, у багатьох з них навіть немає годинника. Рішення про те, яку комбінацію ліків вживатиме хворий, повинен прийняти лікар на основі результатів аналізів. Проте в деяких державах вкрай бракує лікарів. Тож застосовувати АРВ-терапію в країнах, що розвиваються,— нелегке завдання.

Також і в багатих країнах не всі пацієнти дотримуються режиму лікування. Як показують численні дослідження, дуже часто хворі не вживають прописаних ліків у визначений час. Це може призвести до виникнення штамів ВІЛ, опірних до ліків. Ці штами можуть передаватися іншим.

Д-р Стайн повідомив про ще одну проблему, з якою стикаються хворі. «Парадоксально,  але іноді курс лікування приносить більше проблем зі здоров’ям, ніж сама хвороба, особливо коли інфікована людина розпочинає лікування ще до появи симптомів ВІЛ». Часто ВІЛ-інфіковані страждають від таких побічних ефектів, як діабет, ожиріння, підвищення рівня холестерину, а також зменшення кісткової маси. Деякі з цих ускладнень становлять серйозну загрозу для життя хворих.

Профілактичні заходи

Чи існують якісь профілактичні заходи, які б могли запобігти поширенню ВІЛ-інфекції і заохотити людей змінити свій спосіб життя? В Уганді на початку 1990-х років кількість ВІЛ-інфікованих становила близько 14 відсотків. Протягом наступного десятиліття тут почали проводити широкомасштабні освітні кампанії, мета яких полягала в інформуванні населення про СНІД. Отож 2000 року рівень інфікованості в цій країні становив уже коло 8 відсотків. Подібно і в Сенегалі було докладено чималих зусиль, щоб інформувати мешканців про ВІЛ. Внаслідок цього в тій країні кількість ВІЛ-інфікованих тримається на одному рівні — менше 1 відсотка дорослого населення. Такі результати вселяють надію.

Проте в деяких країнах освітні програми не приносять таких позитивних результатів. Опитування, проведене 2002 року серед 11 000 канадських дев’ятикласників, показало, що половина з них упевнені, ніби СНІД можна вилікувати. Згідно з іншим опитуванням, проведеним того ж року у Великобританії, 42 відсотки хлопців віком від 10 до 11 років ніколи не чули про ВІЛ чи СНІД. А ті підлітки, які знають, що таке СНІД, легковажно ставляться до цієї хвороби. «Для більшості молодих людей,— говорить один лікар,— ВІЛ є лиш одним з багатьох буденних питань, які їм доводиться вирішувати, скажімо, де б добре поїсти, з ким жити і чи ходити до школи».

Тож не дивно, чому представники ВООЗ твердять, що «освітні програми слід проводити в першу чергу серед молоді, особливо в тих країнах, де кількість інфікованих найбільша». А втім, як спонукати молодь звертати увагу на попередження про загрозу СНІДу? І чи реалістично сподіватися, що зі СНІДом буде покінчено?

[Вставка на сторінці 6]

Минулого року в Африці АРВ-препарати отримало лише 2 відсотки інфікованих осіб, яким необхідно було розпочати лікування. Для порівняння: в Америці 84 відсотки інфікованих були забезпечені відповідними медичними препаратами.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 7]

Що таке АРВ-препарати? *

Потрапивши в організм людини, ВІЛ-інфекція здебільшого починає атакувати Т-хелпери — клітини, які стимулюють імунну систему. Саме в цих клітинах вірус розмножується, тому Т-хелпери слабнуть і зрештою гинуть. З часом імунна система втрачає свою здатність протистояти хвороботворним мікробам. Антиретровірусні препарати (АРВ) сповільнюють процес розмноження вірусу.

Сьогодні поширені чотири основні групи АРВ. Нуклеозидні і ненуклеозидні аналоги перешкоджають ВІЛ «вмонтовуватися» у ДНК людини. Інгібітори протеази блокують дію специфічного ферменту, протеази, не даючи вірусу перебудовуватися в ураженій клітині і почати розмножуватися. Інгібітори злиття не дозволяють вірусу проникати в лімфоцити. За допомогою АРВ-терапії можна затримати розмноження вірусу, а отже, сповільнити процес переходу ВІЛ у найтяжчу стадію захворювання — СНІД.

[Примітка]

[Ілюстрація]

КЕНІЯ Лікар дає хворому на СНІД вказівки щодо вживання АРВ-препаратів.

[Відомості про джерело]

© Sven Torfinn/Panos Pictures

[Ілюстрація]

КЕНІЯ Хвора на СНІД отримує в лікарні препарати.

[Відомості про джерело]

© Sven Torfinn/Panos Pictures

 [Рамка/Ілюстрації на сторінці 8]

Жінки й СНІД

Сьогодні жінки становлять 50 відсотків дорослих, що мають ВІЛ/СНІД.

Коли в 1982 році СНІД стали діагностувати в жінок, вважалося, що вони заразилися через внутрішньовенні ін’єкції. Однак невдовзі з’ясувалось, що СНІД може передатися під час звичайного статевого акту і що жінки особливо вразливі до ВІЛ-інфекції. Сьогодні жінки становлять 50 відсотків від загальної кількості ВІЛ-інфікованого дорослого населення світу. «Вірус частіше вражає дівчат підліткового віку та жінок. Ця група населення вразливіша до ВІЛ з фізіологічних, соціокультурних та економічних причин,— повідомляє ЮНЕЙДС.— Окрім того, жінки частіше доглядають хворих».

Чому медики і соціальні працівники стурбовані зростанням кількості інфікованих жінок? Тому що до таких жінок ставляться з більшою нетерпимістю, ніж до чоловіків, і це насамперед стосується деяких країн, що розвиваються. Коли ВІЛ-інфікована жінка завагітніє, то в небезпеці опиняється також здоров’я її майбутньої дитини. До того ж хворій жінці, а передусім якщо вона одинока мати, набагато важче виховувати дітей. Також порівняно небагато відомо про особливості перебігу СНІДу в жінок і про їхнє лікування.

Поширенню СНІДу серед жінок сприяють певні культурні фактори. У багатьох країнах не прийнято, щоб чоловік обговорював з дружиною питання статевого життя. Якщо жінка відмовляється від сексу, вона може стати жертвою насилля. Дуже часто чоловіки мають багато партнерок і можуть несвідомо передати їм ВІЛ. Деякі африканці вважають, що, маючи статеві стосунки з надто юними дівчатами, менше ризикують заразитися, а дехто навіть переконаний, що секс із незайманою дівчиною виліковує СНІД. Тож зрозуміло, чому ВООЗ підкреслює: «Аби захистити жінок, освітницьку роботу слід проводити також серед чоловіків».

[Ілюстрація]

ПЕРУ ВІЛ-позитивна мати зі здоровою донькою.

[Відомості про джерело]

© Annie Bungeroth/Panos Pictures

[Ілюстрація]

ТАЇЛАНД Студенти відвідують хворих на СНІД. Це входить у програму навчання.

[Відомості про джерело]

© Ian Teh/Panos Pictures

[Ілюстрація]

КЕНІЯ Зустріч із членами організації «Жінки, хворі на СНІД».

[Відомості про джерело]

© Sven Torfinn/Panos Pictures

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 9]

Міфи про СНІД

▪ ВІЛ-інфіковані люди мають хворобливий вигляд. «Зазвичай проходить 10—12 років, поки ВІЛ перейде у стадію СНІДу,— говорить д-р Стайн.— Протягом цього часу в інфікованої людини з’являються незначні проблеми зі здоров’ям або ж їх взагалі немає. Та все ж на цьому етапі вірус може передаватися іншим особам».

▪ СНІД — хвороба гомосексуалістів. На початку 1980-х років вважалося, що СНІДом заражаються лише гомосексуалісти. Однак сьогодні в більшості країн світу основним шляхом передачі ВІЛ є гетеросексуальні контакти.

▪ Оральний секс — безпечний. За повідомленням Центрів контролю і профілактики захворювань (США), «численні вивчення показали, що оральний секс може призвести до зараження ВІЛ та венеричними захворюваннями». Хоча сьогодні ризик заразитися ВІЛ під час орального сексу невисокий. Але оральний секс стає дедалі популярнішим, і лікарі вважають, що невдовзі він стане одним з основних шляхів передачі ВІЛ.

▪ СНІД виліковується. Хоча антиретровірусна терапія може сповільнити перехід ВІЛ у СНІД, на даний момент не існує вакцини для профілактики даного захворювання чи препаратів для його лікування.

[Ілюстрація]

ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА Аналіз крові на СНІД — хворобу, яку можна лікувати, однак не можливо вилікувати.

[Відомості про джерело]

© Liba Taylor/Panos Pictures

[Ілюстрація на сторінці 6]

ЗАМБІЯ Дві ВІЛ-інфіковані дівчини чекають на ліки.

[Відомості про джерело]

© Pep Bonet/Panos Pictures