У Сертау фермерам без них не обійтись

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В БРАЗИЛІЇ

ПРИБЛИЗНО десять мільйонів кіз бродять напівпустельними просторами Сертау *. Так називають місцевість площею 1,1 мільйона квадратних кілометрів, що розкинулась на північному сході Бразилії. Літо тут триває дев’ять місяців. Це небо без єдиної хмаринки, задушлива спека, випалена сонцем, тверда як камінь земля, пересохлі русла річок, голі крони дерев, гарячі й посушливі вітри. Велика і дрібна худоба блукає в пошуках убогої рослинності.

Та місцевим козам, схоже, байдуже до цієї посухи. Навіть під час найсуворіших засух число кіз зростає, тоді як поголів’я великої рогатої худоби й овець навпаки зменшується. Але як цим тендітним створінням удається виживати?

Секрет виживання — у будові ротової порожнини

Мешканці Сертау говорять, що кози їдять усе, не гребуючи черевиками, сідлами й одягом. Жуау Амбросіу, професор Державного дослідницького центру козівництва, що розташований у Собралі, на північному сході Бразилії, підтверджує, що кози можуть споживати, здавалось би, зовсім непридатну для перетравлення їжу, у тому числі коріння, сухе листя і кору більш як 60 видів рослин. Інші ж свійські тварини, приміром велика рогата худоба, живляться лише травою.

Безумовно, невибагливість до їжі допомагає козам, однак їхня основна перевага — ротова порожнина. Жуау Амбросіу пояснює, що велика рогата худоба хапає їжу язиком і тому не здатна зірвати окремий листочок чи відгризти з дерева шматок кори. А ось кози мають маленький рот, рухливі губи і гострі зубки, завдяки чому можуть відкушувати в рослин найпоживніші частинки. Власне таке незвичайне вміння принесло козі славу нищительки рослинності. «У цьому винні самі люди. Адже вони змушують кіз жити в таких умовах. Ці створіння лишень намагаються вижити»,— каже Жуау Амбросіу.

Розведення кіз — вигідна справа

Отже не дивно, що кози, які навчилися так добре виживати, відіграють головну роль у натуральному господарстві Сертау. Для багатьох сімей вони стали чи не єдиним джерелом життєво необхідних білків. До столу тут нерідко подають страви з печеної чи вареної козлятини, а також бушаду (козячий шлунок, фарширований рисом та нарізаними у вигляді  кубиків нутрощами), тому що яловичина — дороге задоволення. Крім того, аби заробити трохи грошенят, люди продають шкіряним фабрикам козячі шкіри. Отож у разі потреби кіз легко можна перетворити на готівку, за яку купують ліки й інші необхідні речі.

Кіз цінують ще й тому, що за ними практично не треба доглядати. Упродовж дня вони вільно пасуться малими стадами в каатінзі, тобто колючих чагарниках. Кізки добре знають голос господаря, тому, коли починає сутеніти, кожна з них слухняно йде до свого загону. У фермера зазвичай багато роботи лише в період розмноження кіз. Тоді він відбирає тварин, яких має зарізати, лікує хворих і таврує молодняк. Цих тварин настільки легко розводити, що навіть городяни часто тримають кількох кізок у садку за хатою або, всупереч місцевим законам, випасають їх прямо в місті. Тут ніхто не здивується, коли на міському газоні побачить козу.

Досвід століть показав: розведення кіз — це вигідна справа, особливо для невеликих господарств. На утримання вісьмох кіз йде стільки ж зусиль і земельної площі, як і на утримання однієї корови. Припустімо, господар має п’ять корів. Якщо помирає одна з них, втрати становлять 20 відсотків від усього стада. Та коли б замість 5 корів у нього було 40 кіз, то, доглядаючи за таким стадом, він доклав би не набагато більше зусиль і використав би приблизно таку саму площу пасовиська. А коли помирає одна коза, втрати становлять усього 2,5 процента. Ось чому близько мільйона бразильських сімей вважають кіз своєрідною страховкою на випадок засухи чи неврожаю.

Нагорода за важку працю

Штат Баїя — це домівка для найчисленніших стад кіз, їхнє поголів’я сягає тут багатьох тисяч. Кажуть, що в містечку Уауа, за 800 кілометрів від столиці вглиб країни, кількість кіз перевищує населення у співвідношенні 5 до 1. Фактично, добробут мешканців містечка залежить від козівництва чи пов’язаних з ним занять. Тут часто жартують: «В Уауа кози розводять людей, а не люди — кіз».

Перші козенята з’являються на світ у травні, приблизно через п’ять місяців після початку періоду розмноження. Пастухи, зазвичай залюблені у свою справу люди, працюють не покладаючи рук з четвертої години ранку до сьомої вечора. Вони зганяють кіз у стада, ведуть їх на водопій, відшукують загублених козенят і рятують тих, хто потрапив у небезпеку. Щодня досвідчені пастухи ловлять арканом і доять сотні кіз, щоб їхні новонароджені малюки, бува, не перепили молока і не померли. Також вони піклуються про поранених тваринок і тих, кого покусали ґедзі. Інколи ці комахи роблять маленькі дірочки в шкірі  кіз, через що знижується комерційна ціна таких шкір.

Догляд за козами — праця, в яку пастух вкладає душу, але за це він одержує винагороду. З отарниками розраховуються за традиційною поквартальною системою оплати, куартеасау. Нею послуговуються в Уауа й інших сільських місцевостях. Пастуху дістається кожне четверте козеня з тих, котрі народилися протягом періоду розмноження, а якщо власник стада розщедриться, то — кожне третє. Козенят розподіляють методом жеребкування: пронумеровані жетони пастухи тягнуть з кухля. Жеребок може випасти як на здорове, так і на кривеньке, як на вгодоване, так і на худе маля, тому пастух доглядає за чужим стадом, як за власним.

Що зробило місцеве козівництво ефективнішим

Прародичами бразильських кіз були кози, завезені переселенцями з Європи на початку XV століття. Однак загалом у Сертау кози дрібніші і дають набагато менше молока, ніж їхні європейські родичі.

Наприклад, коза бразильської породи канінде́ дає в день значно менше ніж літр молока, тоді як її генетичний двійник у Європі — британська альпійська коза (рід коза свійська) — може давати до 3,8 літра. Упродовж десятиліть чимало фермерів і селекціонерів мріяли поєднати витривалість місцевої породи з продуктивністю її заморської родички. Тоді «корова бідняка», як тут багато хто називає козу, стала б справжнім багатством для фермерів у Сертау.

Виявилося, що найкоротшим шляхом до збільшення надоїв та приросту живої маси тварин є схрещення бразильської породи кіз з іншими породами. На північному сході Бразилії, у сільськогосподарському дослідному відділі, що в штаті Параїба, науковцям вдалося провести схрещення місцевої породи кіз із видами, яких завезли з Італії, Німеччини та Великобританії. У результаті була виведена дещо крупніша порода кіз, що добре зносить посухи і дає більше молока. Отож порода, яка раніше давала менше літра молока в день, почала давати від двох до чотирьох літрів.

Дослідницький центр у Собралі зробив ще одне важливе відкриття, втілення якого не вимагало значних затрат. Дослідники помітили, що кози полюбляють листя окремих видів дерев. Але тваринки могли їсти лише опале листя. Щоб допомогти козам, на деяких деревах вище певного рівня обрізали все гілля. Через це дерева почали випускати пагони набагато нижче, і кози легко могли дотягнутися до листя. Що це дало? Кози, які паслися на підготовлених таким чином ділянках, важили в чотири рази більше, ніж інші кози.

Незважаючи на всі нововведення, власники невеличких стад і далі стикаються з проблемою, яку науковці не можуть вирішити. Один фермер пояснює: «Кози швидко прив’язуються до людей, які за ними доглядають, і згодом стають загальними улюбленицями. Тому зарізати хоча б одну козу — це ціла проблема». Хазяї просто не хочуть з ними розлучатися! Чи не стало це часом ще однією причиною виживання кози?

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 27]

Яке насправді козяче молоко?

Одні люди кажуть, що воно погано засвоюється, інші — що має неприємний запах. Але не вірте цьому. Якщо ваш шлунок погано засвоює коров’яче молоко, то лікар чи дієтолог скоріш за все порекомендує вам споживати молочні продукти з козячого молока. У порівнянні з коров’ячим воно багатше на білки і жири. Втім, часточки жиру, що містяться в цьому молоці, дрібніші, тому воно легше засвоюється. А як щодо запаху?

Насправді козяче молоко не має запаху. Якщо ви відчуєте сильний неприємний запах, то, можливо, козу доїли в антисанітарних умовах або ж поряд з нею був цап. Залози, розміщені в козла позад рогів, виробляють гормон, який приваблює самицю. Але цей гормон псує своїм запахом усе, чого самець торкається.

[Відомості про джерело]

CNPC–Centro Nacional de Pesquisa de Caprinos (Sobral, CE, Brasil

[Карта на сторінці 25]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Сертау

[Ілюстрація на сторінці 26]

Завдяки унікальному роту коза може відкушувати в рослин найпоживніші частинки.

[Відомості про джерело]

Dr. João Ambrósio–EMBRAPA (CNPC)

[Відомості про ілюстрації, сторінка 25]

Географічна карта: Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.; кози: CNPC–Centro Nacional de Pesquisa de Caprinos (Sobral, CE, Brasil)