Венеція — «місто в морі»

Від нашого дописувача в Італії

«Славетне місто в морі. На його широких та вузьких вулицях гойдаються морські хвилі, а за мармурові стіни палаців чіпляються водорості». (Англійський поет Семюель Роджерс, 1822 рік)

«СЛАВЕТНИМ містом» поет назвав Венецію. Свого часу вона була столицею великої республіки, яка займала панівне становище на морі та володіла чималими теренами на суходолі. Як і чому це місто з’явилось саме «в морі»? Що сприяло його розквіту? Як воно втратило свої володіння і що залишилось від його минулої слави?

Непривітна місцина

Венеція розкинулась на 118 островах у лагуні, що в північно-західній частині Адріатичного моря. Річки наносили на прибережне мілководдя велику кількість мулу, а припливи й течії сформували з нього низку піщаних островів. Так мало-помалу між островами та берегом утворилась тиха лагуна, приблизно 51 кілометр завдовжки і 14 завширшки. З відкритим морем вона з’єднана трьома вузькими протоками, через які потрапляють води морських припливів, що сягають одного метра. Цими протоками також проходять кораблі та човни. В одній публікації сказано: «Упродовж століть лагуна була кінцевим пунктом жвавих торговельних шляхів —  сюди запливали кораблі з Адріатики, спускались дорогами або річками купці з Центральної та Північної Європи».

Історики кажуть, що Венеція виникла десь між п’ятим та сьомим століттями нашої ери. Тоді з півночі Європи хвиля за хвилею набігали варварські племена, які грабували й спалювали поселення північної Італії. Рятуючись від ворожих навал, люди втікали на важкодоступні, однак безпечніші острови лагуни.

За свідченнями стародавніх документів, перші споруди з’явились тут на палях, які забивали в мул і зв’язували тонкими гілками або очеретом. Пізніше венеціанці почали будувати доми з каменю на фундаменті з тисяч дерев’яних колод. Але існувала одна проблема: групу островів Риальто, які згодом стали центром міста, частенько затопляло. До того ж острови були ненадійні та й замалі, щоб помістити всіх, хто шукав на них сховку. Тому поселенцям доводилось осушувати ці клаптики землі та збільшувати їхню площу. Для цього рили канали, по яких могли плавати човни, і зміцняли острівки, щоб можна було зводити великі будинки. Так у Венеції канали стали вулицями. Для зручності пішоходів на них були побудовані мости.

Народження і розквіт республіки

Після падіння Західної Римської імперії лагунові острови стали власністю Візантії, столицею якої було місто Константинополь (нині Стамбул). Та згодом населення лагуни збунтувалось і проголосило свою незалежність. У результаті цього Венеція, як сказано в одному джерелі, перетворилась на своєрідний «острівок незалежності... герцогство, розташоване на ізольованій території між двома великими імперіями» — державою франків та Візантією. Така унікальна позиція дозволила Венеції розвиватись і процвітати, так що місто стало великим «торговим посередником».

Упродовж наступних століть Венеція вела війни з різними ворожими силами — сарацинами, норманами, візантійцями,— які намагались поширити свій вплив у Середземномор’ї. Зрештою Венеція взяла гору над своїми запеклими ворогами, особливо після того, як їй удалося 1204 року скерувати на Константинополь війська четвертого хрестового походу. У Константинополі, на Чорному й Егейському морях, у Греції, Сирії, Палестині та на Кіпрі і Криті Венеція мала свої торговельні пости. Падіння Візантійської імперії дозволило їй перетворити ці пости на колонії.

«Володарка Середземномор’я»

У XII сторіччі Венеція мала чималий флот. Її величезні верфі кожних кілька годин спускали на воду добре оснащену галеру. Місцеві цехи виробляли скло і вишукані тканини — мережива,  парчу, дамаск та оксамит. Венеційські й іноземні купці привозили з Заходу рабів, коней, зброю, ліс, вовну, хутро, бурштин, мед і віск. А з мусульманського Леванту сюди доставляли золото, срібло, шовк, бавовну, прянощі, барвники, слонову кістку, парфуми та безліч іншого добра. Міські службовці стягували податок з усякого товару, який прибував на ринки міста чи вивозився за його межі.

У Венеції творили знамениті архітектори та живописці, як-от Палладіо, Тиціан чи Тінторетто. Усе тут старались робити в стилі «ля сереніссіма», тобто в «спокійному» або «величавому» стилі. Венецію справедливо можна було назвати «володаркою Середземномор’я... найзаможнішим і найуспішнішим торговим центром тодішнього цивілізованого світу». І такою вона була аж до XVI століття, коли європейці відкрили Новий Світ і головні торгові шляхи перемістились в Атлантику. Власне це стало причиною занепаду Венеції.

Венеційські колонії, розкидані по Середземномор’ю, були доволі ізольовані одні від одних. Вони не мали єдності і спільного органу правління. Тому втрата колоній для Венеції була неминуча. Сусідні держави поволі відбирали в лагунного міста його володіння, аж поки 1797 року саме місто потрапило в руки Наполеона I і було віддане Австрійській імперії. У 1866 році Венеція ввійшла до складу Італії.

Казкове місто

Для багатьох візит до Венеції — це ніби мандрівка на кілька сторіч у минуле. Тут панує своя неповторна атмосфера.

Венеція — тихе місто. Здебільшого люди ходять тут пішки вузенькими вуличками, які лише інколи пролягають уздовж каналів. У різних місцях через канали перекинуті типові для Венеції кам’яні аркові мости. Єдиним моторним транспортом тут є човни, адже вулиці та проспекти «вимощені» водою. Венеція може похвалитися безліччю величних споруд і чудових краєвидів. Приміром, не одне покоління митців знаходить натхнення на площі Сан-Марко, де стоїть дзвіниця і знаменита базиліка, де розкинулась простора набережна лагуни, у хвилях якої виблискують міріади сонячних зайчиків.

На цій площі розмістились декілька метушливих кафе просто неба, які приваблюють і туристів, і місцевих мешканців. Можете замовити собі якийсь напій або морозиво джелато і водночас насолоджуватись грою невеличких камерних оркестрів. Ви спостерігаєте за перехожими, розглядаєте чудову архітектуру і при цьому не бачите машин. Тому тут легко може здатися, що ви перемістились у часі на декілька століть назад.

Для тих, хто захоплюється мистецькими скарбами, Венеція — це щось справді особливе. У численних палацах, музеях і церквах можна побачити роботи славетних живописців. І все ж багато туристів воліє бродити вузенькими вуличками й милуватись мальовничими закутками міста. Сотні крамничок пропонують гостям славнозвісні венеціанські вироби: мереживо й вишивки з лагунного острова Бурано або чудові кришталеві та скляні вироби з Мурано. Дістатись туди, щоб поспостерігати за роботою тамтешніх майстрів, можна на моторному катері, який називається вапоретто. Мандрівка  до тих острівків залишить у вас незабутні враження.

Монументальні палаци з рядами вузьких арочних вікон свідчать про те, що на архітектурні смаки венеціанців дуже впливали східні традиції. Багатьох туристів вабить до себе славнозвісний міст Риальто над Великим каналом — головною артерією Венеції, — під яким неквапно пропливають елегантні чорні гондоли.

Боротьба за виживання триває

Минуло два століття відтоді, як упала «величава республіка», проте вона і далі бореться за своє виживання. Але це вже зовсім інша боротьба. Населення старої частини Венеції зменшилось від 175 000 у 1951 році до 64 000 у 2003 році. Сталось так через ріст цін на житло, дедалі більше безробіття і низький рівень побутових умов. Назріла ціла низка соціальних та економічних питань, наприклад, як відновлювати місто, котре поступово занепадає, і чи взагалі вдасться це зробити.

У 1920-х роках на березі лагуни навпроти Венеції побудували декілька промислових підприємств, сподіваючись, що це оживить місцеву економіку. У лагуні прокопали глибокий канал, аби танкери могли підходити до нафтопереробних заводів. Так у людей з’явилась можливість мати роботу. Одначе промислове будівництво стало причиною забруднення природного середовища і дедалі частіших припливів, які тут називають «аква альта» (висока вода). Від цих припливів особливо потерпає стара частина Венеції.

Те, що виживання міста залежить від стану лагуни та від складних процесів циркуляції морських вод, було знане віддавна. Ще 1324 року венеціанці взялися за колосальне інженерне завдання: змінити русла річок, які загрожували замулити лагуну. У XVIII сторіччі були збудовані хвилерізи, щоб стримувати атаки руйнівних вод Адріатичного моря.

Нині, як ніколи раніше, над Венецією нависла загроза. Осідання міста, спричинене викачуванням підземних вод для промислових потреб, зрештою припинилось. Одначе продовжує зростати рівень світового океану, а з ним і рівень Адріатичного моря. Через різні земляні роботи акваторія лагуни значно скоротилась, що призвело до порушення циркуляції води. У минулому Венеція не раз потерпала від високої води, але останніми роками це стається дедалі частіше. Скажімо, на початку XX сторіччя площу Сан-Марко затопляло від п’яти до семи разів на рік, а 2000 року її затопляло аж 80 разів.

У Венеції зосереджено багато історичних і мистецьких пам’яток. Тож не дивно, чому її долею стурбована міжнародна громадськість. Були прийняті спеціальні закони, котрі мають сприяти захисту міста від повеней та охороні навколишнього середовища, при цьому не заважаючи роботі порту і не ускладнюючи життя венеціанців. Але як остаточно розв’язати проблеми Венеції, досі не вирішено.

Деякі запобіжні заходи вже впроваджують: підносять береги каналів, ущільнюють забруковані місця, аби крізь них не просочувались на поверхню підземні води. Також удосконалюють каналізаційну систему, щоб під час «аква альта» стічні води не текли в зворотному напрямку. Крім того, був ухвалений доволі сміливий проект: при входах у лагуну поставити систему рухомих загород, які під час припливу не впускали б до лагуни воду з Адріатики.

Щоб урятувати Венецію, потрібні гроші, зусилля, час. І це «славетне місто в морі» вартує цього, адже воно має славетне минуле. Проте, як сказано в одній книжці, існує небезпека, що «туристи перетворять Венецію на місто-музей, витіснивши з неї всіх місцевих мешканців». Упродовж сотень літ місто боролося з різними стихіями, але «якщо не вирішувати його соціальних та економічних проблем, якщо не зробити його діяльним, активним і повним життя, усі заходи для його збереження можуть бути марними».

[Карта на сторінці 16]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Венеція

[Ілюстрація на сторінці 16]

Міст Риальто над Великим каналом.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Сан-Джорджо Маджоре.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Санта-Марія делла Салюте.

[Ілюстрація на сторінці 18]

Ресторанчики при Великому каналі.

[Ілюстрація на сторінці 19]

Затоплена площа Сан-Марко.

[Відомості про джерело]

Lepetit Christophe/GAMMA

[Відомості про ілюстрації, сторінка 16]

Map: Mountain High Maps® Copyright © 1997 Digital Wisdom, Inc.; background photo: © Medioimages