Які фільми ви дивитиметесь?

ОСТАННІМ часом люди почали по-різному ставитися до сцен сексу, насилля, а також непристойної мови, що дедалі частіше з’являються у фільмах. Одні кажуть, що певні сцени сексу просто безсоромні, інші ж доводять, що це — справжній витвір мистецтва. Одні твердять, що в кіно сьогодні надто багато сцен насилля, інші, навпаки, кажуть, що тепер без них не обійтись. Одні нарікають на брудну і лайливу мову деяких кіногероїв. Інші ж твердять, що така мова відображає реалії сьогодення. Те, що одні називають сороміцьким, інші вважають свободою самовираження. А дехто взагалі вважає, ніби всі ці дебати — лише пусті балачки.

Проте обговорення змісту того чи іншого фільму не можна назвати чимось несуттєвим. Ця тема варта уваги і має цікавити не тільки батьків, але й усіх, хто цінує норми моралі. «Деколи, ігноруючи голос розуму, я піддаюсь спокусі піти подивитись якусь сумнівну кінострічку,— бідкалась одна жінка.— Після сеансу я почуваю себе нікчемою. Мені соромно за себе і за тих, хто створює таку гидоту. Щоразу після перегляду таких кінофільмів мені здається, що я деградую на очах».

Спроби встановити обмеження

Зміст фільмів турбує людей уже давно. Ще на зорі кінематографії сцени сексу і злочинів викликали в глядачів бурю різних емоцій. Зрештою в 1930-х роках у США було видано кодекс, який чітко визначав, що можна показувати на екрані, а що ні.

Як говориться в «Новій британській енциклопедії», цей кодекс «був неймовірно суворим. Адже він забороняв показ на екрані майже всього, що стосувалося життя дорослих людей. Заборонялося показувати «сцени пристрасті». Не могло бути й натяку на перелюб, незаконні статеві зносини, зваблювання і ґвалтування. Хіба що такі дії були просто необхідні за сюжетом і в кінці фільму суворо засуджувались чи карались».

Щодо насилля, то в кінофільмах «не дозволялося демонструвати тогочасну зброю чи розповідати про неї. Не можна було детально зображати ганебні вчинки й показувати сцени, в яких охоронці порядку гинуть від  рук правопорушників. Заборонялось демонструвати надмірну жорстокість і кровопролиття, а також убивство чи самогубство, хіба що такі епізоди були конче потрібні за змістом кінофільму... Злочинність на екрані в жодному випадку не могла представлятись як щось правомірне». Загалом у кодексі чітко зазначалось, що «жодний фільм, який понизив би моральні норми глядачів, не може потрапити в кінопрокат».

Від кодексу до класифікаційної системи

До 1950-х років стало зрозуміло, що на практиці багато голлівудських продюсерів ігнорує цей кодекс. На їхню думку, закони, які містились у ньому, давно застаріли. Отож 1968 року дію кодексу було припинено, а натомість постала класифікаційна система *. З того часу кіно могло містити відверті сцени, але слід було зазначати, що це фільм «для дорослих». Джек Валенті, який близько сорока років був президентом Американської асоціації кінематографістів, сказав: «Така інформація мала допомагати батькам самим вирішувати, які фільми їхні діти можуть дивитись, а які ні».

Введення класифікаційної системи стало своєрідним проривом дамби. У сценарії голлівудських постановок стрімким потоком хлинули сцени сексу, насилля, а також брудна мова. Свобода дій розв’язала кінематографістам руки і викликала бурю, яку годі було спинити. А втім, завдяки класифікації фільмів аудиторія почала отримувати перестороги. Але чи класифікаційна система дає достатньо інформації про зміст фільмів?

Чи класифікаційна система — надійне керівництво?

Деякі люди вважають, що з роками класифікаційна система стала поблажливішою. Одне вивчення, проведене Гарвардською школою з охорони здоров’я населення, підтверджує їхню думку. Згідно з цим вивченням, кінофільми для підлітків містять у собі більше сцен насилля і мають відвертіший сексуальний зміст, ніж фільми того ж плану всього десятиліття тому. На основі вивчення було зроблено такий висновок: «Фільми, що посідають те саме місце в класифікаційній системі, можуть істотно різнитися за кількістю і видом непристойного матеріалу». Також у висновку зазначалось, що «вікового цензу замало, щоб визначити, чи містить фільм сцени насилля, сексу, непристойну мову тощо» *.

Батьки, які дозволяють своїм дітям самим ходити на кіносеанси, можуть навіть не підозрювати, що́ показують у фільмах для підлітків. Один кінокритик описав головну героїню кінофільму, що в США був класифікований як фільм для підлітків. Він сказав: «Це сучасна 17-річна дівчина, яка щодня залюбки бере участь у пиятиках, вечірках, які переростають в оргії, вживає наркотики, а також вступає в статеві стосунки з майже незнайомим хлопцем». І навряд чи такий сюжет є винятком. У «Вашингтон пост меґезін» навіть зазначається, що оральний секс, схоже, став «чимось природним» у кінофільмах для молоді. Ясно, що класифікаційна система не повинна бути єдиним критерієм оцінки фільму. Чи існує якийсь більш надійний орієнтир?

«Ненавидьте зло»

Класифікаційна система в жодному випадку не може замінити навчене Біблією сумління. Щоразу, коли християни приймають якесь рішення, зокрема рішення про вибір фільмів, вони стараються брати до серця слова з Псалма 97:10: «Ненавидьте зло». Людина, яка ненавидить зло, не знаходитиме задоволення в тому, що огидне в Божих очах.

Вам, батьки, треба бути особливо пильними, коли вирішуєте, які фільми дивитимуться ваші діти. Було б наївно лише побіжно глянути на класифікаційну оцінку кінофільму. Запросто може статися, що фільм, визначений для дитячого перегляду,  пропагує цінності, яких ви не схвалюєте. І в цьому немає нічого дивного. Адже нині погляди і спосіб життя переважної більшості людей суперечать Божим нормам * (Ефесян 4:17, 18; 1 Івана 2:15—17).

Однак це не означає, що всі фільми погані. Та все одно слід бути обережним. У «Пробудись!» за 22 травня 1997 року зазначалося: «Кожна людина повинна добре зважити усі за і проти й зробити рішення, котре дозволить зберегти чисте сумління перед Богом і людьми» (1 Коринтян 10:31—33).

Допомога у виборі здорових розваг

Що допоможе батькам правильно вибирати фільми, які вони могли б подивитися разом зі своїми дітьми? Прочитайте висловлювання деяких батьків з різних країн. Сподіваємось, вони підкажуть вам, як вибирати здорові розваги для своєї сім’ї. (Дивіться також супровідну інформацію «Інші види відпочинку» на сторінці 14).

«Коли наші діти були ще малими, то в кінотеатр вони ходили тільки з нами,— пригадує Хуан з Іспанії.— Вони ніколи не відвідували кіносеанси самі чи просто з іншими дітьми. Тепер наші діти підросли і стали підлітками, а втім, вони пропускають прем’єри кінофільмів. Натомість ми радимо їм почекати, аж доки не з’являться відгуки кінокритиків або ж поки не почуємо думки наших друзів. Тоді цілою сім’єю ми обговорюємо, чи дивитись нам те кіно».

Марк з Південно-Африканської Республіки постійно обговорює зі своїм сином-підлітком фільми, які демонструються в кінотеатрах. «Зазвичай ми з дружиною запитуємо сина, що він думає про якийсь фільм,— розповідає Марк.— Так ми маємо нагоду почути його думку й поміркувати разом з ним. У результаті нам вдається вибирати ті фільми, які можемо дивитись цілою сім’єю».

Рожеріу з Бразилії виділяє час, щоб допомогти своїм дітям  визначати, які фільми їм дивитися. Він каже: «Разом ми читаємо відгуки кінокритиків. Також я ходжу з ними в магазини, де продаються відеокасети. Там показую дітям, як по обкладинці футляра визначати, чи варто дивитись якийсь відеофільм».

Метью з Великобританії теж постійно аналізує зі своїми дітьми, чи дивитися їм певний фільм, чи ні. Він розповідає: «Змалечку наші діти брали участь в обговоренні змісту тих фільмів, які ми сім’єю збирались переглянути. Якщо ми постановляли не дивитись якогось фільму, то не просто забороняли, а завжди пояснювали чому».

Дехто з батьків відшукує інформацію про певні фільми в Інтернеті. Існує ціла низка веб-сайтів, на яких міститься детальний опис сюжетів різних фільмів. Таким чином можна більше довідатись, які цінності підтримує той чи інший фільм.

Навчене сумління — хороший помічник

У Біблії говориться про людей, які «мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло» (Євреїв 5:14). Батькам слід поставити перед собою мету прищепити дітям цінності, які допоможуть їм приймати мудрі рішення, зокрема при виборі розваг.

Чимало молодих людей, що виросли в сім’ях Свідків Єгови, отримали від своїх батьків чудове навчання. Наприклад, Білл і Чері зі Сполучених Штатів люблять ходити в кіно зі своїми двома синами-підлітками. Білл каже: «Після перегляду кінострічки ми часто цілою сім’єю обговорюємо фільм: які цінності він пропагує і чи це справжні цінності». Звісно, Білл і Чері пам’ятають, що слід бути розбірливими. «До того як іти дивитися якийсь фільм, ми читаємо відгуки про нього,— розповідає Білл.— Якщо раптом у фільмі показують щось, чого ми не очікували, ми встаємо і виходимо прямо посеред кіносеансу». Так Білл і Чері навчають своїх дітей приймати власні рішення. Вони бачать, як їхні діти поступово відточують уміння розрізняти правильне і неправильне. Білл зазначає:  «Тепер наші сини приймають більш правильні рішення, коли вибирають, які фільми їм дивитися».

Подібно до Білла й Чері, багато батьків теж допомогли своїм дітям навчитися розрізняти, які фільми дивитися. Безумовно, значна кількість кінопродукції не годиться для перегляду. Однак, керуючись біблійними принципами, християни таки можуть знайти здорові розваги.

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 12]

«МИ ПРИЙМАЄМО РІШЕННЯ РАЗОМ»

«Коли я була меншою, то ходила в кінотеатр разом з батьками. Тепер батьки дозволяють мені ходити туди самій. Однак, перш ніж відпустити мене, тато з мамою запитують, яка назва фільму і про що він. Якщо вони про нього нічого не чули, то читають рецензію або ж переглядають анонс фільму по телевізору. Також вони намагаються знайти більше інформації про кіно в Інтернеті. Деколи батьки радять мені не дивитися якийсь фільм і пояснюють чому. Тато й мама дають мені можливість висловити власну думку. Такі розмови проходять у невимушеній атмосфері, і ми приймаємо рішення разом» (Елоіз, 19 років, Франція).

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 13]

ГОВОРІТЬ ПРО ЦЕ З ДІТЬМИ!

«Якщо батьки забороняють щось своїм дітям і не дають нічого взамін, то діти можуть самі потайки від батьків намагатися задовольнити свої бажання. Тому, коли діти хочуть подивитись якесь сумнівне кіно, деякі батьки не забороняють цього відразу. Але й не спішать давати згоду. Вони чекають, поки вляжуться емоції. Через кілька днів тато з мамою спокійно обговорюють це питання з дітьми. Вони цікавляться, чому діти хочуть подивитись цей фільм. Нерідко під час таких розмов молоді люди погоджуються з батьками і навіть дякують їм. Потім цілою сім’єю вони вибирають інший фільм, щоб подивитися його разом» (Масаакі, роз’їзний наглядач з Японії).

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 14]

ІНШІ ВИДИ ВІДПОЧИНКУ

▪ «Немає нічого дивного в тому, що юнаки й дівчата хочуть спілкуватися зі своїми однолітками. Тому ми завжди дбали про те, щоб у нашої доньки були хороші друзі. Оскільки в нашому зборі є чимало молодих людей, які подають чудовий приклад, ми заохочуємо дочку шукати собі друзів серед них» (Еліза з Італії).

▪ «Ми завжди цікавимося, чим наші діти займаються на дозвіллі. Намагаємось урізноманітнювати їхній відпочинок — організовуємо прогулянки, пікніки, а також вечірки, на яких збираються християни різного віку. Тому наші діти переконані, що добре відпочивати можна не лише з однолітками» (Джон з Великобританії).

▪ «З власного досвіду ми знаємо, скільки відсвіження приносить відпочинок з духовними братами й сестрами. Мої діти люблять грати в футбол, тому час від часу ми збираємо компанію, щоб побігати за м’ячем» (Хуан з Іспанії).

▪ «Ми заохочуємо своїх дітей опановувати якийсь музичний інструмент. Також ми разом граємо в теніс, волейбол, їздимо кудись на велосипедах, читаємо щось цікаве або спілкуємося з друзями» (Марк з Великобританії).

▪ «Усією сім’єю або з друзями ми регулярно граємо в кеглі. Крім того, раз на місяць стараємось зробити разом щось особливе. Якщо батьки цікавляться життям своїх дітей, то можуть оберегти їх від багатьох проблем» (Даніло з Філіппін).

▪ «Зазвичай активний відпочинок набагато цікавіший, ніж сидіння в кріслі перед телевізором. Ми намагаємось відвідувати музичні концерти й різноманітні виставки, як-от виставки автомобілів чи вернісажі. Такі походи дають нам можливість більше спілкуватися з дітьми. А втім, ми стараємося не переборщити з відпочинком. Справа не тільки в тому, скільки це забирає часу, а й у тому, що надмірна кількість розваг може заглушити смак захоплення й новизни» (Джудіт з ПАР).

▪ «Я намагаюся допомогти своїм дітям усвідомити: їм підходить не все, що роблять інші діти. Водночас ми з чоловіком стараємось займати дітей чимось цікавим і корисним. Ми докладаємо неабияких зусиль, щоб діти не мали підстав казати: «Ми нікуди не ходимо, нічого цікавого не робимо». Усією сім’єю ми гуляємо по парку, а також влаштовуємо в себе вдома вечірки, на які запрошуємо друзів зі збору» * (Марія з Бразилії).

[Примітка]

[Відомості про джерело]

James Hall Museum of Transport, Johannesburg, South Africa

[Ілюстрація на сторінці 11]

Переглядайте відгуки кінокритиків, ПЕРШ ніж приймете рішення.

[Ілюстрація на сторінках 12, 13]

Навчайте дітей бути розбірливими.