Знайомство з бразильськими гаучо

Від нашого дописувача в Бразилії

«А ХТО такі гаучо?» — можливо, здивуєтесь ви. Гаучо — це південноамериканські ковбої, які зазвичай мешкають в Аргентині. Проте гаучо живуть і в Уругваї — країні, яка межує з північно-східною частиною Аргентини. А якби вам довелось відвідати штат Ріу-Гранді-ду-Сул, на самому півдні Бразилії, то ви обов’язково зустріли б гаучо і там. Слід зазначити, що від часу колонізації Бразилії гаучо змінилися, хоча й не перестали носити штани-бомбашас, тримати на ранчо коней, велику рогату худобу й овець. Тож як гаучо з’явились у Бразилії?

На формування їхнього світогляду мала вплив культура колонізаторів. Протягом ХІХ — XX століть у пошуках ліпшого життя Європу покидали групи емігрантів. Чимало  з них оселялись на півдні Бразилії. Сюди вони привезли свій досвід і вміння, отож незабаром тут почали процвітати різні ремесла та садівництво. Деякі емігранти стали гаучо і сформували власну культуру. Їхні нащадки і досі трепетно бережуть давні традиції, які віддзеркалюються в їхній кухні, а також одязі, розвагах і в ставленні до роботи. Передусім, вам, мабуть, хотілось би дізнатись про кухню гаучо.

Не тільки чураско й мате́

Цікаво, що серед гаучо важко знайти вегетаріанця. Адже їхня традиційна страва — це чураско, тобто барбекю з баранини чи яловичини. І в цьому немає нічого дивного, адже коли у тамтешніх степах, пампах, почали розводити худобу, м’ясо стало основним продуктом харчування. Тож, якщо ви не прихильник вегетаріанської кухні й у вас невисокий рівень холестерину, завітайте у спеціалізований ресторан, або біфштексну, і скуштуйте традиційну родізію — різні види м’яса, які подають один за одним. А може, вас зацікавить кафе колоніал — столик, заставлений десертами та різноманітними напоями, такими, як вино, чай чи кава. На ньому ви обов’язково знайдете щось собі до смаку. А от гаучо полюбляють пити шімаран, або мате,— чай з подрібнених листків падуба. Хоча цей напій трохи гіркуватий, п’ють його у будь-яку пору дня, особливо після їжі.

Можливо, вам і не дуже сподобається мате. Але товариство дружніх гаучо неодмінно справить на вас приємне враження.

Одяг та музика

Популярні нині бомбашас, пончо, черевики, широкі пояси,  капелюхи та хустинки — далекий відгомін тих часів, коли гаучо весь день проводили в пампах. У книжці «Знайомство з Бразилією» сказано: «Коли мова заходить про незвичайну культуру гаучо, на думку мимоволі спадає штат Ріу-Гранді-ду-Сул. Колись давно смугляві ковбої з червоною хусточкою на шиї, у крислатих капелюхах з ремінцем, який зачіплявся за підборіддя, у вільних довгих штанях та в шкіряних черевиках блукали південними пампами». Сьогодні на свята жінки, як правило, одягаються у скромний, барвистий одяг. А от туристам дуже подобається, коли гаучо танцюють у своїх традиційних костюмах. Це приносить задоволення і самим гаучо, адже вони люблять танцювати. Загалом у формування культури і побуту бразильських гаучо свій внесок зробили емігранти з різних країн: з Іспанії, Італії, Німеччини і Португалії, також з Греції, Лівану, Польщі, Росії, України, Сирії, Японії і навіть з африканських країн.

Хусе Клавдіо Пайшаун Кортес вже приблизно 50 років досліджує одяг і танці гаучо. В інтерв’ю журналу «Пробудись!» він розповів, що протягом довгого періоду гаучо були відокремлені від світу і немало часу проводили лише з кіньми. Тож не дивно, що вони розвинули глибоку любов до музики й співу та зробили їх частиною свого життя. Спершу серед гаучо були популярні такі струнні інструменти, як банджо та гітара, а згодом до них долучився й акордеон. Незважаючи на те, що в багатьох частинах світу молодь захоплюється сучасною музикою, молоді гаучо надають перевагу традиційним мелодіям «кантрі».

Як вже згадувалось раніше, гаучо люблять танцювати. Навіть ті, хто покинув рідну місцевість, з приємністю згадують свої традиційні танці. Серед улюблених танців гаучо — кадриль, танець з шаблями, а також танець з трьома метальними кульками, болами. Ці кульки, які виготовляють із глини, каменю чи заліза, прив’язують до довгих шкіряних шнурівок і використовують при випасанні худоби. Коли пастух хоче зупинити якусь тварину, він кидає такі кульки їй під ноги, і тварина, заплутавшись у шнурівках, зупиняється.

Любов до рідної землі

Традиційна культура гаучо добре збереглася в тих районах Бразилії, які межують з Аргентиною та Уругваєм. В одному путівнику сказано: «По спустошених вітрами пампах — по оспіваних у легендах преріях — ковбої гаучо донині випасають стада корів й овець. Саме завдяки цим пастухам Ріу-Гранді-ду-Сул почав процвітати ще багато десятиліть тому».

Звичайно, про гаучо можна розповісти ще багато цікавого. Ці люди захоплюються красою та розмаїттям природи свого краю. Дехто з них любить жартувати, мовляв, коли Бог творив землю шість днів, то п’ять з них працював над Ріу-Гранді-ду-Сул.

Навіть ті гаучо, які нині живуть і працюють у містах, не забувають про своє коріння. Адже завдяки такому поєднанню різноманітних культур гаучо вирізняються впевненістю у власних силах, відвертістю, сміливістю, гостинністю та готовністю допомагати іншим.

Часто гаучо з насолодою згадують про колишнє просте, сільське життя. З дитинства гаучо вчаться випасати худобу та об’їжджати коней, кидати ласо та бол. Також вони люблять працювати на землі: вирощують кукурудзу, виноград, картоплю, рис, бобові та пшеницю. Щоправда, такі реалії життя, як вбогість та упередження, дошкуляють і їм. Але багато гаучо вивчають Біблію зі Свідками Єгови і твердо переконані, що невдовзі вся земля стане мирним раєм. Ви також можете розвинути таку надію (Луки 23:43; 2 Петра 3:13; Об’явлення 21:1—4).

 [Рамка/Ілюстрації на сторінці 26]

Рецепти двох традиційних страв гаучо

ЧУРАСКО

2 кг яловичини; 0,5 кг кам’яної солі.

Натріть м’ясо сіллю і насадіть його на рожна. Відтак розмістіть м’ясо над вогнем. Для приготування чураско вибирайте куски м’яса з жиром, адже коли він розтопиться, м’ясо просочиться жиром і буде смачнішим та ніжнішим. Тримайте жирний бік над вогнем, поки він не зарум’яниться, потім поверніть рожна. Так само можна засмажити свинину, баранину чи птицю (чотири порції).

РИС ІЗ СОЛЕНИМ В’ЯЛЕНИМ М’ЯСОМ

0,5 кг в’яленої яловичини; 200 г цибулі; 60 мл олії; 600 мл води; 0,5 кг рису; 2 зубці часнику.

Промийте в’ялене м’ясо і замочіть його на 8 годин у воді, при цьому міняючи воду кілька разів. Поріжте яловичину на дрібні кусочки і протушкуйте на сковороді разом з олією, дрібно порізаною цибулею та часником. До готового м’яса додайте рис, розмішайте і долийте води. Після того як страва закипить, зменшіть вогонь і час від часу помішуйте її до повної готовності. Коли рис вже буде готовий, ще раз добре усе розмішайте і подавайте до столу з бобами (чотири порції).

[Ілюстрації на сторінках 24, 25]

Ріу-Гранді-ду-Сул.

[Відомості про джерело]

Фотографії: M.A. Decusati

[Ілюстрація на сторінці 26]

Традиційні танці під музику гаучо.