Краса правди наблизила мене до Творця

РОЗПОВІВ ТСУЙОШІ ФУДЖІІ

ЯКОСЬ мені випала унікальна нагода. Разом з Сінеі Ікенобо, керівником школи ікебани Ікенобо, ми прикрашали квітковими композиціями один з вишуканих залів Імператорського палацу в Токіо (Японія). Ми працювали під суворим наглядом охоронців. Атмосфера була настільки напруженою, що я боявся, аби на підлогу не впала й крапля води. Ця подія стала важливим етапом моєї кар’єри. Дозвольте розповісти, як я потрапив у світ мистецтва.

Я народився 1948 року в японському місті Нішіваку, що на північному заході від міста Кобе. Ще змалечку мені подобалося спостерігати, як одна пора року приходить на зміну іншій. Особливо я захоплювався метаморфозами в царстві квітів. Однак, милуючись цією красою, я ніколи не задумувався про Творця, адже мене виховала бабуся, яка була відданою буддисткою.

Моя мама вже багато років допомагає людям у нашому місті опановувати мистецтво ікебани, тобто укладання квітів. В Японії ікебана, або кадо («шлях квітки») — надзвичайно престижне заняття. Мама ніколи не вчила мене складати квіткові композиції, але я вспадкував її любов до квітів. Згодом, поставши перед вибором, чому присвятити своє життя, я обрав ікебану. Хоча мій учитель та мама радили мені вступати до університету, я все-таки поступив до коледжу Ікенобо — найстарішої школи ікебани в Японії. Тут я почав старанно вивчати це древнє мистецтво.

Переді мною відкривається чарівний світ ікебани

Традиційне японське мистецтво ікебани ґрунтується на ідеї безперервності життя. Що це означає? Можливо, вас не раз зачаровувала краса букетів у квіткових магазинах. Але, погодьтеся, їхня краса блякне в порівнянні з квітучими лугами або з цвітом гірських дерев. Коли ви милуєтесь квітами в природі, то можете відчути рух, життя, побачити, як міняються пори року. І такі відчуття значно більше зворушують нас. Ікебана — декоративне мистецтво, в якому за допомогою квітів та інших рослин передають неповторну красу природи, а також вміння відтворити те, що тебе особливо зворушує.

Уявіть, що ви хочете передати відчуття осені. Для цього можна поєднати пожовкле листя з осінніми квітами, як-от тирличем і патрінією. Якщо ж хочете надати своїй композиції свіжості та легкості, додайте кілька стеблин міскантуса китайського. Ці тоненькі билинки легенько погойдуватимуться і створять враження, ніби дме легенький осінній вітерець. Я був закоханий в ікебану і міг годинами просиджувати за створенням своїх композицій з рослин та квітів.

Велика «родина»

Цьому декоративному мистецтву вже понад 500 років. Кожна школа ікебани має свого керівника. Ця посада переходить з покоління в покоління. І той, хто успадкував мистецькі традиції, утримує патріархальну владу над великою «родиною» своїх послідовників.  Керівник повинен передати наступному поколінню митців не лише древні традиції мистецтва ікебани, але й навчити нових стилів, які він опанував за своє життя.

Після закінчення коледжу Ікенобо та дворічних курсів кадо в січні 1971 року мене запросили працювати у фонді Ікенобо. Я проектував та організовував «Виставки школи Ікенобо» в Японії. Також разом з керівником школи мені доводилось подорожувати по цілій країні і допомагати йому в здійсненні його проектів.

І досі пам’ятаю, як уперше в житті вийшов на сцену Спортивного центру Фукуока. Я мав допомагати керівникові представляти композиції з квітів. Коли я побачив тисячі людей, мене паралізувало. Я став робити те, чого мене не просили,— згинати стеблини та обрізати гілки. Побачивши моє збентеження, керівник делікатно пожартував і продовжив спокійно пояснювати публіці правила укладання квіткових композицій. Це допомогло мені заспокоїтись.

Коли в Японії відбувались якісь святкування чи приїжджали відомі гості з-за кордону, я допомагав керівникові готувати до цих подій квіткові композиції. Як я згадував на початку, саме з такої нагоди ми прикрашали один із залів Імператорського палацу.

З часом Центральна школа Ікенобо почала проводити додаткове навчання для японських вчителів ікебани. Мені доручили нову роботу. У мої обов’язки входило складання навчальних планів, нагляд за випуском підручників та відеофільмів для навчання 200 000 викладачів у 300 філіалах школи Ікенобо в Японії. Я їздив по всій країні, перевіряючи, як проходить навчальний процес. Оскільки філіали школи Ікенобо були й за кордоном, зокрема в Тайвані, мені кілька разів на рік доводилось відвідувати цю країну. Так я здобув довір’я в керівника школи, і мене призначили на відповідальну посаду.

Моя робота надзвичайно мені подобалась. А втім, я не раз помічав, що за красою мистецтва крились потворні речі, і це дуже розчаровувало мене. Заздрість та суперництво серед студентів часто породжували плітки, тому викладачі не раз звертались до мене за порадою. Але там, де панували старі звичаї, багатьох проблем я просто не міг вирішити. На цих курсах були також студенти, що дуже серйозно ставились до мистецтва ікебани, і я щиро хотів, аби вони якомога ліпше скористали з навчальної програми.

Перше знайомство з правдою

Я скептично ставився до релігій, оскільки, на мою думку, усі вони засліплювали розум. Окрім того, я помічав лицемірство серед тих людей, які говорили про мир та щастя. Але моя дружина Кейко з самого дитинства шукала правду. Вона цікавилась різними релігіями та досліджувала їхні вчення, але жодна з них не могла задовольнити її духовного голоду.

Якось до нас прийшли Свідки Єгови, і Кейко погодилась на біблійне вивчення. Вона із захопленням розповідала мені все, про що навчалась. Мені було цікаво слухати дружину, але її оповіді не справляли на мене сильного враження.

Кейко із щораз більшим переконанням ділилась зі мною новими знаннями. Коли я кудись їхав, дружині завжди вдавалось всунути в мою сумку кілька біблійних публікацій. Але, на жаль, я їх ніколи не читав. Я не хотів втрачати те, що набув протягом довгих років. Ми щойно купили новий будинок, і мені здавалось, що коли прийму біблійні вчення, то втрачу його. А тим часом Кейко робила швидкий духовний поступ і застосовувала в житті все те, чого навчалась. Я ж почувався покинутим і самотнім. Хоча я знав: усе, що говорить дружина,— правда, однак почав чинити їй опір.

Як неприязнь переросла в інтерес до правди

Я завжди допізна засиджувався на роботі, проте коли Кейко йшла на християнські зібрання Свідків Єгови, я навмисне  повертався додому ще пізніше. Іноді я приходив о другій чи о третій ночі, але Кейко завжди чекала на мене. Вона цікавилась моїми справами і розповідала, як у неї пройшов день. Мені не подобалось, що, йдучи на християнські зібрання, дружина з сином на кілька годин залишає будинок. Я став висловлювати невдоволення і погрожувати розлученням. А втім, Кейко залишалась непохитною.

Я ніяк не міг зрозуміти своєї дружини. У той час наші стосунки були вкрай напруженими і Кейко страждала від астми, та все ж вона була щасливою. Я любив Кейко за її невинне серце та надзвичайну ніжність. Власне тому я й одружився з нею. Отож, коли вона почала вивчати Біблію, я переживав, щоб її не обдурили.

Однак Кейко не переставала застосовувати все, чого навчалась, і намагалася бути доброю дружиною та мамою. Час від часу Кейко благала мене піти з нею на зібрання чи на конгрес і я, попри свою неприязнь до цієї релігії, погоджувався. Можливо, тому, що глибоко в серці пишався своєю дружиною.

Водночас я став ревнувати до Єгови. Коли я бачив, що Кейко змінюється, то не міг зрозуміти, як біблійні вчення можуть так сильно впливати на людей. «Чому заради Єгови моя дружина готова долати такі труднощі?» — запитував я себе.

Через деякий час християнські брати зі збору, до котрого належала Кейко, почали мене відвідувати. Мені зовсім не хотілось спілкуватися з ними, але я прагнув дізнатись, як Кейко вдається зберігати такий душевний мир. Прагнення знайти відповідь на це запитання спонукало мене погодитись на біблійне вивчення. Коли я почав ближче спілкуватись зі Свідками, вони стали мені подобатись. Завдяки щотижневому вивченню біблійна правда поступово досягала мого серця і я дізнався багато нового.

Краса природи й правди

Створюючи квіткові композиції, я завжди намагався передати красу і силу природи. Але, довідавшись, що всі ці дива створив Єгова, я багато чого зрозумів. Як може маленька людина змагатися з мистецькими здібностями Творця? Єгова є найвеличнішим Митцем! Однак, намагаючись наслідувати його, я став створювати ще більш прекрасні композиції. До речі, інші також помітили, що мої роботи змінились. Тепер у них не лише відчувалось життя, але й з’явилася ніжність.

Біблійна правда відкрила мені очі на багато справ, яких я раніше не розумів. Я дізнався, що Сатана Диявол є правителем світу, який винен у всіх людських стражданнях, і що наше серце зрадливе через успадкований від Адама гріх. Це допомогло мені усвідомити, чому в людей сьогодні стільки проблем (Єремії 17:9; 1 Івана 5:19). Я навчився, що Єгова є Богом миру, любові, справедливості, сили та мудрості (Повторення Закону 32:4; Римлян 11:33; 1 Івана 4:8; Об’явлення 11:17); що Бог з любові послав Ісуса, аби він помер за нас (Івана 3:16; 2 Коринтян 5:14); що невдовзі вже не буде ані страждань, ані смерті (Об’явлення 21:4). Ті чудові істини дуже захопили мене. Окрім того, я на власні очі бачив, як Свідки Єгови застосовують Ісусів наказ ‘любити свого ближнього, як самого себе’. Усе це переконало мене, що я знайшов правдиву релігію (Матвія 22:39).

Перешкода на шляху до правди

Щойно правда вкоренилася в моєму серці, з’явилось випробування. Коли керівник не міг бути присутнім на якихось похоронах, я часто мусив його заміняти і виконувати певні буддійські ритуали. Це стало справжнім випробуванням для мене, адже я планував присвятитись Єгові. Я рішуче постановив не брати участі в цих ритуалах (1 Коринтян 10:21). Відтак я тактовно пояснив керівникові, що невдовзі хочу охреститись і не буду дотримуватися звичаїв інших релігій, навіть якщо цього вимагає моя робота. Він сказав, що не проти, аби я став християнином і чинив згідно з моїми релігійними переконаннями. Я не очікував такої відповіді, оскільки  був упевнений, що отримаю догану і на цьому моя кар’єра скінчиться.

Перешкод вже не було, і я охрестився на знак присвячення Єгові під час християнського конгресу в червні 1983 року, через рік після того, як почав вивчати Біблію. Найпершою мене привітала моя Кейко. Її лице світилось від радості, а в очах стояли сльози. Я й сам не міг втримати сліз, і ми з дружиною від усього серця подякували Єгові за щастя, яке він дозволив нам пережити.

Рішення відмовитись від світської кар’єри

Керівник поважав мої християнські переконання. Я старався дуже відповідально ставитись до роботи, навіть сумлінніше, ніж раніше. Мені доводилось врівноважувати обов’язки на роботі з обов’язками християнина. Протягом семи років я намагався кілька місяців на рік збільшувати участь у християнському служінні.

Також я мусив подбати про дружину, здоров’я якої постійно погіршувалось, і про духовний ріст свого єдиного сина. Я прагнув ставити справи Царства на перше місце у своєму житті та проводити більше часу з родиною. Такі бажання спонукали мене звернутись у молитві до Єгови і попросити допомогти мені полишити мою мистецьку кар’єру. Керівник зрозумів, що я вже прийняв рішення, тож у липні 1990 року, коли мені було 42 роки, я вийшов на пенсію.

Прагнення допомогти іншим пізнати красу правди

Вийшовши на пенсію, я розпочав повночасне служіння, аби допомагати людям знаходити правду. Один день в тиждень я навчаю інших мистецтва укладання квітів, не дотримуючись лише стилю Ікенобо. Я маю привілей бути старійшиною християнського збору, а Кейко служить сталим піонером, і їй вже менше дошкуляють приступи астми. Наш син одружився і тепер є службовим помічником у сусідньому зборі. Як же чудово, що вся наша сім’я з’єднана в поклонінні Єгові!

Я з нетерпінням чекаю часу, коли над усією землею почне правити Боже Царство на чолі з Ісусом Христом. Тоді я вирощуватиму у своєму садку найрізноманітніші квіти і створюватиму з них неповторні композиції. Разом зі своєю дорогою сім’єю я щиро прагну вічно вихваляти величне ім’я Єгови, Творця усього прекрасного.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Я з дружиною, сином та його сім’єю.

[Ілюстрації на сторінці 23]

У квіткових композиціях можна передати красу природи.