Ми знайшли щось цінніше

РОЗПОВІЛА ФРАНСІС ДЕЛЬ РОЗАРІО ДЕ ПАЕС

У 1988 році я зі своїми братами виступала перед тисячами глядачів у палаці спорту Медісон-сквер-гарден (Нью-Йорк). У тому концерті брало участь чимало інших музичних ансамблів. Наш ансамбль, в якому я була танцюристкою, отримав бурні овації. Та, напевне, ми ніколи не досягли б такого успіху, якби не наш батько.

БАТЬКО, який сам був музикантом, бачив, що його семеро синів мають здібність до музики. Тому, продавши будинок, він придбав музичні інструменти та інше обладнання, щоб допомогти їм створити ансамбль. Я народилась за кілька років до того, у 1966-му. У той час наша сім’я мешкала в місті Ігуей (Домініканська Республіка).

Перший виступ моїх братів відбувся 1978 року в міській ратуші Ігуея. Пізніше вони переїхали до столиці, Санто-Домінго. Брати придумали нове аранжування традиційної музики меренга *, під яку виконували пісні. Власне тому їхній ансамбль, який називався «Лос Ерманос Розаріо» («Брати Розаріо»), здобув велику популярність.

Я мріяла стати відомою танцюристкою і тому хотіла приєднатися до братів. Якось на одній вечірці мій брат Пепе, який був керівником ансамблю, запропонував мені станцювати. Я погодилась, і він оголосив присутнім: «Франсіс — моя молодша сестричка. Вона прекрасно танцює». Мій виступ справив на всіх враження. А я скористалася нагодою і сказала Пепе, що хочу танцювати разом з ансамблем. Він дав згоду; отже з 16 років я стала брати участь у всіх виступах «Лос Ерманос Розаріо».

Успіх на сцені

В ансамблях, які виконували меренгу, були вокалістки, але в жодному ще не було танцюристок. Постановкою танців я займалася сама. Я виробила свій стиль меренги, брати співали теж в новому стилі. Невдовзі моя танцювальна техніка стала добре відома і їй дали назву «а-ля Франсіс Розаріо».

В одній пісні з нашого репертуару, яка називалася «Куманде», були такі слова: «А тепер усі танцюємо як Франсіс Розаріо!» І тоді всі повторювали мої рухи. Але іноді присутні залишалися сидіти на своїх місцях, захоплено споглядаючи, як я танцюю. Згодом на афішах, що розклеювалися перед нашим виступом, була лише моя фотографія. Кожен, хто бачив мене на афіші, знав, що концерт дають «Лос Ерманос Розаріо».

Після мене до ансамблю долучилося декілька музикантів, зокрема троє братів Паес. Пізніше трубач Роберто Паес став моїм чоловіком. Брати Паес, безсумнівно, дуже посприяли успіху нашого ансамблю. Нас стали запрошувати виступати на телебаченні в Санто-Домінго. Також ми часто давали концерти за кордоном.

 У 1988 році ми їздили на гастролі до США і Канади. Як згадувалося на початку, один з наших виступів відбувся у Медісон-сквер-гарден. У тому концерті брало участь багато популярних ансамблів, що виконували меренгу, але наш виступ сподобався публіці найбільше. Після цього організатори різних концертів завжди удостоювали нас честі виступати останніми. Мої танці привертали дедалі більшу увагу, так що кількість поклонників «Лос Ерманос Розаріо» зростала. Записи нашої музики розпродавалися дуже швидко.

Ми давали концерти на Кюрасао, в Колумбії, Еквадорі, Панамі, Пуерто-Рико, Іспанії, Німеччині й інших країнах. Можна сказати, що «Лос Ерманос Розаріо» став одним з найвідоміших ансамблів у країнах Латинської Америки. Сцена повністю захопила мою увагу. Танець, костюми, грим — усе це було в моєму житті найважливішим.

До одруження я часто повторювала, що коли б до мене залицявся чоловік, який би не любив танцювати, то я скоріше покинула б того чоловіка, аніж танці. Проте через деякий час я почала надавати перевагу чомусь іншому.

Духовне пробудження

Це сталося 1991 року під час поїздки на Канарські острови. Я щойно вийшла заміж за Роберто. Брат мого чоловіка, Фредді, який теж належав до нашого ансамблю, почав вивчати Біблію зі Свідками Єгови. Він завжди мав із собою їхні публікації.

Одного дня в кімнаті Фредді я побачила книжку «Ви можете жити вічно в Раю на землі» і стала її переглядати. Мене особливо зацікавив розділ «Яке місце є пекло?». Мама часто говорила, що люди, які роблять щось погане, горітимуть у пекельному вогні. Тож я дуже боялася туди потрапити.

Через кілька тижнів, там же, на Канарах, у мене стався викидень і я опинилась у лікарні. Тоді я попросила Роберто принести мені книжку, яку бачила в його брата. Поки лежала в лікарні, я прочитала її. Книжка мені дуже сподобалася. З неї я дізналася зокрема про те, що біблійне пекло — це лише спільна могила людства і що Богові ніколи не спадало на думку когось мучити (Єремії 7:31). Я була дуже вражена, що, згідно з Біблією, мертві люди зовсім нічого не відчувають (Екклезіяста 9:5, 10).

Коли ми повернулися в Домініканську Республіку, Фредді попросив одного Свідка Єгови відвідати нас. Свідок розповів, що Біблія обіцяє вічне життя в раю на землі, і це зацікавило мого чоловіка (Псалом 37:29; Луки 23:43). Тож ми попросили, аби з нами проводили біблійне вивчення.

Цінності і пріоритети змінюються

Чим більше я дізнавалася з Біблії, тим більше змінювалося моє ставлення до  роботи, якою я так сильно захоплювалася. Біблійні принципи почали впливати на моє мислення (Римлян 12:2). У мене з голови не виходило запитання: «Як я можу виконувати такі танці, коли на мене дивиться стільки людей?» Я вже не хотіла виступати на сцені і стала благати Бога, аби він показав мені вихід. Своїми сумнівами я поділилася з чоловіком, і виявилося, що він відчував те саме. «Будь терпеливою, люба,— сказав мені Роберто.— Спочатку ти залишиш ансамбль, потім і я».

Згодом я знову завагітніла і стала менше приділяти часу танцям. Це дало мені можливість частіше бувати на християнських зібраннях у Залі Царства. Зі мною туди ходив і Роберто, тож зібрання зміцнювали нас обох. Ми відчували, що збиратися разом з народом Єгови дуже важливо, адже без цих зібрань не обійтись, якщо хочеш робити поступ на дорозі біблійної правди (Євреїв 10:24, 25). Навіть коли ми їздили за кордон, завжди розшукували Зал Царства, щоб не пропускати зібрань.

Після народження дитини я повернулася на сцену, але вже не змогла виступати з таким запалом, як раніше. Ця зміна не лишилась непоміченою, і мене почали критикувати на сторінках журналів і газет. Часто мене запитували, чому я танцюю вже не так, як колись. Я постійно молилась до Єгови, щоб він допоміг мені в цій ситуації і щоб у мене не було труднощів з братами. Я мала частку в прибутках нашого ансамблю і не хотіла спричинити жодних незгод.

Коли я знову завагітніла, то сказала своєму братові Рефе, який після смерті Пепе був керівником ансамблю, що хочу приділяти дітям більше уваги і вже не повернусь на роботу. Рефе відповів, що я можу робити те, що вважаю за найкраще. Жоден з моїх рідних братів не перешкоджав мені у вивченні Біблії. За це я їм дуже вдячна.

Життя присвячене Єгові

У 1993 році, після десяти років танцювальної кар’єри, я пішла зі сцени, беззастережно присвятившись Єгові. Я стала вісником доброї новини про Боже Царство, і, коли Роберто, мій чоловік, залишив ансамбль, ми разом охрестилися у 1994 році (Матвія 24:14). Свідками стали також Фредді й Хуліо, рідні брати мого чоловіка, і Мануел Перес, музикант з нашого ансамблю. Усі вони донині вірно служать Єгові.

Багато людей не розуміло, чому я залишила шоу-бізнес, адже я так любила свою роботу. Дехто поділяв думку одного телепродюсера, який казав, що в моєму житті просто почався особливий період. «Як і в більшості артистів, у неї це пройде, і скоро вона повернеться на сцену»,— провіщав він. Але цього не сталося. Я рішуче постановила якомога більше зусиль докладати в служінні Єгові.

Тепер у нас з чоловіком троє дітей — Кетті, Роберто і Обед. Ми намагаємося навчати їх, що найголовнішим у житті є не матеріальне, а духовне. Ми хочемо дати дітям добре керівництво і застерігаємо їх, що світ оманливий, оскільки знаємо це з власного досвіду. Щотижня ми вивчаємо Біблію всією сім’єю, і це об’єднує нас. Таке вивчення дуже необхідне, адже сьогодні в багатьох сім’ях немає близьких стосунків.

Також ми намагаємося допомагати дітям зрозуміти, що Єгова — реальна особа і що на нього можна покладатися (Приповістей 3:5, 6; Євреїв 11:27). Крім того, пояснюємо їм, чому корисно відвідувати християнські зібрання і брати в них участь. Коли бачимо духовні успіхи своїх дітей, це приносить ні з чим незрівнянну радість. Упродовж останніх двох років я служу допоміжним піонером (так Свідки Єгови називають тих, хто щонайменше 50 годин у місяць ділиться з людьми своїми біблійними переконаннями). А мій чоловік уже багато років служить старійшиною в християнському зборі.

Я і досі вважаю, що меренга — гарний танець. Але, на жаль, сучасна меренга дуже відрізняється від колишньої. Взагалі,  це цілком пристойний танець. Тільки тепер, щоб знайти прийнятну музику до нього, варто бути перебірливим.

Служіння Єгові — найкращий шлях

Світ багато чого може запропонувати, але завжди треба вважати, що за тим стоїть. Це стосується і кар’єри естрадного виконавця: з першого погляду вона може здаватися захопливою і невинною. Але закулісне життя далеко не таке. Чимало музикантів вживає наркотики і втягується в розпусту. Під час виступів доводиться багато часу проводити серед безпринципних людей, які живуть одним днем (1 Коринтян 15:33).

Ми зрозуміли: найліпше, що може робити людина,— це служити Єгові. Пригадую, як, повернувшись у готель після одного з найуспішніших виступів нашого ансамблю, я відчула цілковиту порожнечу! Тепер я розумію, чому мені було так погано. Адже я не задовольняла найважливіших потреб — духовних (Матвія 5:3).

Сьогодні наша сім’я намагається своїм життям тішити Творця. Ми проповідуємо добру новину про Боже Царство (Матвія 24:14; Дії 20:35). Завдяки цьому кожен з нас відчуває справжнє задоволення. Ми дуже щасливі, що належимо до Божого народу і маємо щирих друзів — братів і сестер по вірі, які поділяють нашу чудову надію на вічне життя в Божому новому світі (Марка 10:29, 30; 2 Петра 3:13; Об’явлення 21:3, 4).

Шоу-бізнес давав нам нагоду добре заробляти. Але, познайомившись з Богом, Єговою, ми набули духовне багатство, що значно цінніше, ніж будь-які матеріальні здобутки. Яка ж це радість — служити Богові наміру, щасливому Богові, який хоче, щоб ми покладалися на нього! (Псалом 37:3). Ми глибоко переконані, що знайшли щось набагато краще, ніж багатство і слава. І ми просимо Єгову, аби він допоміг нам виконувати його волю вічно.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 21]

З іншими членами ансамблю на початку своєї кар’єри.

[Ілюстрація на сторінці 21]

Виступ у Нью-Йорку (приблизно 1990 рік).

[Ілюстрація на сторінці 23]

Перед Залом Царства.

[Ілюстрація на сторінці 23]

Справа: під час сімейного вивчення.