«А ви бачили болівіаніт?»

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В БОЛІВІЇ

У ЦІЙ тісній майстерні ми, чесно кажучи, зовсім не сподівались побачити щось надзвичайно красиве. За вже зношеним верстатом, на якому лежали різні інструменти й ескізи, сидів молодий ювелір. Зустрівшись з ним поглядом, ми спитали, чи можна подивитись на ювелірні вироби.

Майстер був привітний. Коли ми сказали, що теж пробували виготовляти ювелірні прикраси, в нього аж очі загорілись. Він почав розповідати про своє ремесло і показав нам деякі вироби, котрі свідчили, що перед нами — талановитий майстер. Згодом ювелір запитав: «А ви бачили болівіаніт?»

Новачок серед коштовного каміння

Помітивши наше здивування, майстер відсунув убік різні уламки на своєму верстаті. Тоді обережно розгорнув кусок чорного оксамитового сукна, і ми побачили грановані кристали темно-пурпурового забарвлення. Але коли ми піднесли один самоцвіт ближче до світла, то вгледіли у ньому золотисті відблиски. Власне в цьому унікальність болівіаніту, каменю, в якому гармонійно поєднуються пурпуровий аметист і жовтий цитрин.

Болівіаніт (іспанською болівіаніта) — це комерційна назва аметрину. На офіційний ринок він потрапив недавно, лише 1989 року. Довідавшись, що Болівія, де ми живемо, володіє найбільшими у світі запасами природного аметрину, ми захотіли на власні очі побачити, як добувають таке рідкісне, проте не надто дороге каміння.

Цікава мандрівка

Ми не сподівались, що дорога до копальні самоцвітів буде такою цікавою. У місті Пуерто-Суарес, неподалік від болівійсько-бразильського кордону, ми сіли на невеликий моторний човен, щоб проплисти ним 150 кілометрів на північ річкою Парагвай. Тут річка протікає низовиною Пантанал.  Дорогою ми з захватом спостерігали за різними тваринами: в повітрі літали білі чаплі та ябіру, у воді плавали алігатори, а на березі річки бавились видри.

Ми пливли шість годин, а тоді пересіли на джип, який відвіз нас до копальні. Там працює 120 чоловік. Двоє інженерів люб’язно погодились провести нам екскурсію. Копальня, що розкинулась на площі приблизно 10 квадратних кілометрів,— це декілька невеликих шахт завглибшки до 60 метрів. Наші екскурсоводи пояснили, що тут використовують традиційні шахтарські методи розробки — буріння і вибухи. Але коли сягають місць залягання цінних каменів, роботи ведуться вручну. Необроблене каміння передають у шліфувальний цех, де 18 відсотків з них перетворюють на грановані самоцвіти. Іншим надають форму краплинки, кульки чи призми. З деяких каменів вирізьблять фігурки, інші як оздоби продадуть такими, якими їх видобули з-під землі.

Грот з кристалами

Перед входом у шахту ми одягаємо каски й рукавиці. Озброївшись ліхтарями, спускаємось по дерев’яній драбині. До дна шахти веде аж шість таких драбин. І ось ми на глибині приблизно 20 метрів. Далі йдемо звивистим тунелем у дивовижне місце — невеликий грот завдовжки 4 метри, заввишки 3 і завширшки 1 метр. Його стіни всіяні пурпурово-золотистими кристалами. Власник копальні хоче зберегти цей грот як природне диво. Повірте, чогось подібного ми ніколи раніше не бачили.

Досі точно невідомо, як один кристал може мати дві барви. Мабуть, під час формування в породах кристалів кварцу відбулись деякі зміни геохімічних умов, температури, радіації або тиску. Ювеліри майстерно обточують і шліфують камені, щоб було видно обидва кольори.

То була незабутня мандрівка. Тепер ми знаємо, як працюють у копальні та скільки зусиль треба докласти, щоб добути, розпиляти й відшліфувати кристал, з якого зрештою виходить прегарний болівіаніт (Псалом 104:24).

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Гірник оглядає кристал.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Грот з кристалами.

[Ілюстрація на сторінках 16, 17]

Добування кристалів.

[Ілюстрація на сторінці 17]

Багатогранний болівіаніт.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 16]

All photos except cavern: Minerales y Metales del Oriente, S.R.L.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 17]

Gems: Minerales y Metales del Oriente, S.R.L.