Прогодувати міста нелегко

«Забезпечення мешканців міста продуктами харчування стає чимраз складнішим завданням. Воно вимагає скоординованих зусиль виробників, транспортних підприємств, оптових баз і сили-силенної роздрібних магазинів». ЖАК ДЮФ, ГЕНЕРАЛЬНИЙ ДИРЕКТОР ПРОДОВОЛЬЧОЇ І СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ (ФАО)

ДЕЯКІ фахівці стверджують, що «найбільшою гуманітарною проблемою» XXI сторіччя може стати забезпеченість мешканців міст продуктами харчування.

За певним визначенням, «забезпеченість продуктами харчування» існує тоді, коли «всі люди постійно мають доступ до продовольства, причому в достатній кількості, аби вони могли вести діяльний і здоровий спосіб життя». На даний момент земля в стані прогодувати все своє населення, за умови справедливого розподілу харчів. А втім, нині щодня недоїдає 840 мільйонів людей, і чимало з них живе в містах. Поговорімо про це детальніше.

Великі міста з непогамовним апетитом

Коли місто розростається, то замість довколишніх полів, де вирощували сільськогосподарські культури, поступово з’являються нові будинки, промислові об’єкти і дороги. Ниви розташовуються чимраз далі від міст. Часто в межах міста практично нічого не вирощують. М’ясо завозять сюди з віддалених сільських регіонів. У багатьох країнах, що розвиваються, дуже погані дороги. Перевезення продуктів займає немало  часу, по дорозі багато товару пропадає і внаслідок цього підвищуються ціни. А це сильно вдаряє по кишені нужденних покупців.

Населення деяких великих міст у країнах з перехідною економікою зростатиме дедалі більше. Вважається, що 2015 року в Мумбаї (колись Бомбей) житиме 22,6 мільйона мешканців, у Делі — 20,9 мільйона, в Мехіко — 20,6 мільйона і в Сан-Паулу — 20 мільйонів. За приблизними підрахунками, в містах, де живе 10 мільйонів людей, як-от у Манілі чи Ріо-де-Жанейро, щодня споживають 6000 тонн їжі.

Прогодувати стільки людей нелегко. А через деякий час робити це буде ще важче, особливо там, де населення зростає. Приміром, у Лахорі (Пакистан) досить високий показник народжуваності (2,8 відсотка) і надзвичайно високий рівень напливу людей із сіл. Перенаселені міста багатьох незаможних країн щороку поповнюються мільйонами осіб. Люди переїжджають до міст у пошуках роботи, ліпших умов життя, кращих товарів і послуг. В недалекому майбутньому внаслідок міграції населення міста Дакка (Бангладеш) кожного року зростатиме щонайменше на один мільйон. Нині дві третини населення Китаю живе в селах. За деякими оцінками, до 2025 року більшість китайців переїде в міста. На той час у містах Індії житиме 600 мільйонів людей.

Безумовно, міграція значно змінює структуру населення. Скажімо, 1960 року в містах  Західної Африки жило лише 14 відсотків людей, а 1997-го — вже 40. Передбачається, що 2020 року цей показник становитиме 63 відсотки. На південному сході Африки кількість городян впродовж наступного десятиліття подвоїться. За деякими прогнозами, в країнах, що розвиваються, найближчим часом 90 відсотків усього приросту населення спостерігатиметься саме в містах.

Отже, невдовзі перед суспільством постане завдання величезних масштабів — збільшити потік продовольства в міста. Для цього необхідні узгоджені зусилля безлічі фермерів, заготівельників, перевізників, оптових і роздрібних продавців. Також потрібно залучити багато транспортних засобів. Іноді місцеві села не в стані задовольнити попиту міських мешканців на продукти харчування. Проте в більшості міст бідних країн транспортна система, складські приміщення, бойні та ринки вже вкрай перевантажені.

Поширена бідність

Ще однією перешкодою у забезпеченні людей продовольством є бідність. У багатьох великих містах, таких як Гватемала, Дакка, Лагос, Ла-Пас і Фрітаун, рівень бідності перевищує 50 відсотків.

Коли аналітики говорять про забезпечення таких міст, вони розрізняють два поняття: наявність і доступність продовольчих товарів. У магазинах може бути повно продуктів, але бідним людям від цього мало користі, якщо вони їм не по кишені. Заможні міські жителі купують продукти в більшій кількості та майже ні в чому собі не відмовляють. А от нужденним людям бракує грошей, щоб задовольнити хоча б свої найпростіші потреби і вподобання. Бідні сім’ї часто витрачають на харчі 60—80 відсотків свого доходу.

Звичайно, якщо закупляти багато продуктів, то вони обходяться дешевше. Але в бідних людей рідко буває стільки грошей, щоб купувати продукти оптом. У багатьох родинах не вистачає коштів, навіть щоб купити їжу на день. Наслідком стає недоїдання. Один з прикладів — міста субсахарської Африки, де недоїдання є «серйозною і поширеною проблемою».

У містах від недоїдання особливо страждають приїжджі, котрим важко пристосуватися до нових обставин — одинокі матері, молоді державні службовці, яким затримують зарплату, непрацездатні особи, хворі й пенсіонери. Багатьом з них доводиться мешкати у віддалених районах, де немає електрики, водопостачання, каналізації, доріг, а також системи вивезення сміття. У цих районах величезна кількість людей живе в тимчасових помешканнях або в аварійних будинках. Звичайно, такі люди мають проблеми і з придбанням продуктів. Часто ринок розташований далеко, і вони не мають іншого вибору, як купувати неякісні продукти за високими цінами. Безсумнівно, їхнє становище просто жахливе.

Непевність і нездорові умови

Нерідко міграція населення відбувається непланомірно й нелегально. Унаслідок цього в містах збільшується злочинність і погіршуються  умови життя. Згідно з публікацією «Як нагодувати міста?», «у багатьох незаможних країнах міська адміністрація не може дати собі ради зі швидкими темпами приросту населення, бо міста розраховані на значно меншу кількість людей».

В Африці багато стихійних ринків. Торговці продають свій товар будь-де, і в таких місцях продажу немає навіть елементарного обладнання.

У Коломбо, що в Шрі-Ланці, оптові й роздрібні ринки розташовані в жалюгідних умовах і вкрай переповнені. Водії вантажівок скаржаться, що, аби дістатися центрального ринку і виїхати звідти, потрібно витратити кілька годин. Стоянки, а також місця для завантаження і розвантаження зовсім не обладнані.

Іноді робота ринків погано організована або їх неналежно обслуговують. До того ж на ринках панують жахливі санітарні умови, скрізь багато сміття, яке загрожує здоров’ю людей. «Через це життєвий рівень людей погіршується»,— говорить мер одного міста на півдні Азії.

Про серйозність проблем, пов’язаних з гігієною, свідчать результати вивчення, проведеного на ринках одного міста південно-східної Азії. М’ясо там «лежить просто на землі, в безпосередньому контакті  з брудною водою і пилюкою». Продукти тваринного походження, котрі продавалися на цих ринках, взяли на аналіз. У 40 відсотках свинини і 60 відсотках яловичини виявили сальмонелу. В усіх зразках яловичини знайшли кишкову паличку. Крім того, м’ясо було забруднене важкими металами, скажімо свинцем і ртуттю.

Через погану якість і нерегулярне постачання продуктів багато міських мешканців, як-от у Кано (Нігерія), засаджують кожен вільний клаптик землі. Але часто вони не мають жодних прав на ту землю. Тож у будь-який момент у них можуть відібрати і ділянку, і всі плоди їхньої важкої праці.

Олівіо Арженті, представник ФАО із забезпечення міст продовольством, відвідав таку територію в Мексиці. Люди займаються тут землеробством неподалік від річки, куди потрапляють стічні води з поблизького села. Місцеві фермери поливають овочі водою з річки, а її мул використовують для вирощування розсади. «Я запитав представників влади, чи вони усвідомлюють, наскільки це небезпечно,— пише пан Арженті.— Вони відповіли, що не в стані нічого змінити, бо не мають для цього ані грошей, ані техніки». І такий стан речей існує в багатьох незаможних країнах.

Міста борються за виживання

Перелік проблем, спричинених зростом населення в містах, здається нескінченним. Працівники міжнародних організацій, прогнозисти й урядовці вживають чимало заходів для вирішення цих труднощів. Вони намагаються підтримувати сільське господарство й налагоджувати постачання продуктів. Для цього будуються нові дороги, ринки, магазини і бойні. Також заохочується приватні підприємства вкладати гроші в будівництво складських і торгових приміщень. Крім того, фермерам, торговцям і перевізникам спрощують доступ до  банківських кредитів. Міська влада встановлює правила торгівлі та санітарні вимоги. Однак, на думку аналітиків, представники влади часто не усвідомлюють усіх проблем, пов’язаних із забезпеченням міст продовольством, або ж просто ніяк на них не реагують. А коли й хочуть щось зробити, нерідко їм бракує грошей.

З огляду на таку непросту ситуацію в містах, особливо в країнах з перехідною економікою, дехто б’є на сполох. На думку фахівців з Міжнародного дослідницького інституту продовольчої політики (Вашингтон), «населення міст збільшуватиметься, і якщо не вжити ніяких заходів, то проблеми [голод, недоїдання і бідність] тільки зростатимуть». За покращення ситуації у великих містах взялася міжнародна організація «Мегаміста». Дженіс Перлман, президент цієї організації, про майбутнє міст у бідних країнах сказала: «Беручи до уваги величезні фінансові і територіальні обмеження, просто неможливо забезпечити кожного мешканця таких густонаселених міст продовольством, житлом, роботою і транспортом. Міста досягають максимальної щільності населення».

А втім, існують вагомі причини вірити, що проблему постачання і розподілу продовольства невдовзі буде вирішено.

[Рамка на сторінці 5]

МІСТА РОЗРОСТАЮТЬСЯ

▪ Упродовж наступних 30 років по цілому світі приріст населення спостерігатиметься здебільшого в містах.

▪ Очікується, що 2007 року в містах житиме більше половини мешканців землі.

▪ Кількість городян у світі щороку зростатиме приблизно на 1,8 відсотка. Значить за 38 років населення міст подвоїться.

▪ У 2003 році на землі було 46 міст з населенням понад 5 мільйонів. До 2015 року, очевидно, таких міст буде 61.

[Відомості про джерело]

Джерело: «Прогноз урбанізації у світі. Переглянуте видання 2003 року», Відділ народонаселення при Департаменті ООН з економічних та соціальних питань.

[Рамка на сторінці 6]

ДЕЯКІ ПРИЧИНИ І НАСЛІДКИ ПОГАНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬСТВОМ

▪ «Існує чимало документальних свідчень того, що різке зростання цін на продукти в містах веде до політичної і соціальної нестабільності» (Жак Дюф, генеральний директор Продовольчої і сільськогосподарської організації Об’єднаних Націй).

▪ У 1999 році Центральною Америкою і Карибським морем пронеслися урагани «Джорджес» та «Мітч», які порушили звичний триб життя людей, а також спричинили численні руйнування і брак їжі.

▪ В Еквадорі (1999 рік) і Великобританії (2000 рік) постачання харчових продуктів припинилося внаслідок протестів проти підвищення цін на пальне.

▪ Ще однією з причин нестачі харчів є війна.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 7]

ОДНА З МІЛЬЙОНІВ

КОНСУЕЛО зі своїми 13 дітьми живе на околиці Ліми (Перу). В її поселенні, яке зображене на фотографії вгорі, люди не мають жодних прав на землю. Троє дітей Консуело хворі туберкульозом. Ця жінка розповідає: «Колись ми жили в горах. Але сотні мешканців нашого села вирішили переїхати до міста. Ми думали, що там зможемо купити своїм дітям взуття і віддати їх до школи. Нам здавалося, що вони житимуть краще». Селяни наробили солом’яних наметів та одного вечора вирушили в місто. Тож, коли в околицях Ліми несподівано з’явився наметовий табір, влада вже нічого не змогла вдіяти.

Тепер Консуело живе в дірявому наметі з земляною підлогою. Про курчат, що бігали коло намету, жінка сказала: «Я вирощую їх і продаю багатим. Хотіла заробити на взуття для дочки. Але тепер усі гроші йдуть на ліки».

Уся пожива Консуело — кілька цибулин. Роботу знайти дуже важко, тому Консуело часто бракує грошей, навіть щоб купити воду. Тут немає ані водопроводу, ані туалету. «Замість нього ми використовуємо відро,— пояснює Консуело.— Вночі я посилаю дітей десь усе вилити. А що нам залишається робити?»

Консуело рідко бачить свого чоловіка. Він їй зовсім не допомагає. Цій жінці не більше 40, але виглядає вона значно старшою. Кореспондент, який брав у неї інтерв’ю, пише: «В її маленьких темних очах на підпухлому обличчі — лише апатія і цілковита безнадія».

[Відомості про джерела]

Джерело: часопис «У контексті», англ.

AP Photo/Silvia Izquierdo

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 9]

«ЧИ ПЕРЕСЕЛЯТИСЬ МЕНІ У МІСТО?»

ПЕРШ ніж переїхати до міста, варто все добре зважити. «Люди передусім сподіваються, що в місті зможуть поліпшити свої умови життя»,— говориться в публікації ФАО «Як нагодувати міста?». А втім, «це не так легко: іноді ліпшого життя не бачать навіть наступні покоління переселенців».

Тим, хто переїжджає з села до міста, буває дуже важко на новому місці знайти житло й роботу. І багатьом доводиться жити навіть у гірших умовах, ніж раніше. Тож, плануючи переїзд, обдумайте, чи вам вдасться прогодувати сім’ю. У місті не так уже й просто знайти високооплачувану роботу. А якщо доведеться працювати з ранку до пізнього вечора, то чи не занедбаєте ви і ваші рідні важливіші заняття? (Матвія 28:19, 20; Євреїв 10:24, 25).

А от дехто вирішує переїхати без сім’ї. Чи це мудрий крок? Правда, християнські батьки мають обов’язок забезпечувати своїх домашніх матеріально. Проте подумайте, як ваш від’їзд позначиться на їхньому емоційному і духовному стані? (1 Тимофія 5:8). Чи вдасться вам на відстані виховувати дітей, «використовуючи ті виховні заходи, які радить Єгова, і допомагаючи їм розвинути таке ж мислення, як у нього»? (Ефесян 6:4). Крім того, чи зможете ви і ваш подружній партнер зберегти одне одному вірність під час розлуки? (1 Коринфян 7:5).

Переїжджати чи ні — це, звичайно, особиста справа. Але перш ніж прийняти якесь рішення, християнин мусить зважити всі «за» і «проти», а також з молитвою шукати керівництва Єгови (Луки 14:28).

[Ілюстрації на сторінках 8, 9]

Мешканці міст потерпають від поганих санітарних умов та інтенсивного руху на дорогах.

Індія.

Нігер.

Мексика.

Бангладеш.

[Ілюстрація на сторінці 8]

У багатьох бідних сім’ях, що живуть у містах, працювати доводиться навіть дітям.

[Відомості про ілюстрації, сторінка 8]

Індія: © Mark Henley/Panos Pictures; Нігер: © Olivio Argenti; Мексика: © Aubrey Wade/Panos Pictures; Бангладеш: © Heldur Netocny/ Panos Pictures; фотографія внизу: © Jean-Leo Dugast/Panos Pictures