Гробниці — німі свідки древніх цивілізацій

ПЕРЕНЕСІМОСЯ на кілька тисяч років у минуле й уявімо, що ми в розкішному царському місті Ур, в краю Шумер (Вавилонія). Разом з величезною похоронною процесією шумерів виходимо за місто й опиняємось на кладовищі. Тут височить гробниця, де спочиватиме померлий правитель. Підлога та стіни гробниці вкриті рогожею, а стіни поховальної камери оздоблені чудовими творами шумерських митців. У супроводі музики воїни, слуги та жінки, схиливши голови, заходять усередину. Всі вони пишно вбрані. Воєначальники гордо виставляють свої військові відзнаки. Біля гробниці зупинились також колісниці, запряжені биками й ослами, біля яких, завмерши, стоять слуги. Учасники процесії займають свої місця, звучить музика і починається якийсь містичний ритуал.

По закінченні ритуалу кожен — від музиканта до слуги — бере кам’яне, глиняне чи металеве горнятко, яке приносить із собою, зачерпує з мідного казана спеціально приготований напій та випиває його. Потім усі лягають на відведені для них місця, зручно вмощуються і... засинають сном смерті. Ще перед тим слуги встигають зарізати тварин. Інші завалюють вхід, який веде до гробниці, та запечатують могилу. Після цього, як вірили шумери, їхній цар-бог на своїй колісниці в оточені вірних слуг та воїнів переможно в’їжджає в інший світ.

Проводячи розкопки стародавнього міста Ур (південь Іраку), археолог Леонард Вуллі натрапив на кладовище, де віднайшов 16 таких поховань. Ці моторошні знахідки стали справжнім надбанням для істориків та археологів. «Чогось подібного в месопотамській археології ще не було. Знайдені гробниці ховали в собі найвизначніші твори шумерського мистецтва, які нині прикрашають зали Британського музею та Музею Пенсільванського університету»,— розповідається в книжці Пола Бена «Гробниці, могили та мумії» (англ.).

А втім, не лише в древньому Урі поховальна церемонія супроводжувалась жертвоприношенням тварин і людей. У багатьох стародавніх цивілізаціях представники панівних класів уже за життя старанно готувалися до смерті та загробного життя. При цьому, звісно, страждало чимало невинних людей. Переповнені скарбами й унікальними творами мистецтва, тодішні гробниці часто скидалися  на розкішні палаци. Однак сьогодні власне завдяки гробницям — німим свідкам тих часів — ми дізнаємося про вірування, культуру, мистецтво і винаходи древніх цивілізацій.

У могилу з багатством і почтом

У 1974 році неподалік міста Сіань (Китай) селяни, копаючи криницю, випадково натрапили на глиняні фігури, бронзові самостріли та наконечники стріл. Так світ дізнався про гробницю китайського імператора, який правив 2100 років тому. У цій гробниці в бойовому порядку вишикувалось ціле імператорське військо — понад 7000 теракотових воїнів, які на зріст були трохи вищі від людини. Теракотове військо — одна з найунікальніших знахідок у найбільшій гробниці Китаю — назване на честь імператора Цінь Ші Хуанді, який 221 року до н. е. вперше в історії Китаю об’єднав роздрібнену міжусобицями імперію.

Мавзолей Цінь схожий на величний підземний палац. Але навіщо в палаці військо? Чан Венлі у своїй книжці «Теракотове військо Цінь» пояснює: «Мавзолей представляв цілу імперію Цінь. Його побудували для того, аби після смерті правитель Цінь Ші Хуанді втішався всією тією розкішшю та владою, що були йому доступні протягом життя». Сьогодні цей музей займає величезну площу і на його території міститься 400 різноманітних поховань.

Аби збудувати таку гробницю, пояснює Чан Венлі, «з усіх частин імперії зібрали понад 700 000 чоловіків». Роботи продовжувались і після смерті імператора Цінь, який помер 210 року до н. е., і загалом тривали 38 років. Однак у гробниці були не лише теракотові фігури воїнів. За повідомленнями істориків, наступник імператора Цінь Ші Хуанді наказав поховати разом з померлим правителем усіх його бездітних коханок та наложниць. Отож під час погребальної церемонії було вбито велику кількість людей. І такі звичаї та поховання — це не поодинокі факти історії.

На північний схід від міста Мехіко лежать руїни древнього міста Теотіуакан. Колись тут була Дорога Мертвих. «Вздовж цієї дороги височіли одні з найвеличніших архітектурних споруд світу»,— пише Пол Бен. Це піраміда Сонця та піраміда Місяця, зведені у І столітті н. е., а також руїни храму бога Кецалькоатль.

Усередині піраміди Сонця була поховальна камера, де хоронили знатних осіб, скажімо жерців. Знайдені в цій гробниці людські рештки дають можливість припустити, що під час погребального обряду в жертву приносили воїнів, які мали захищати померлого в потойбічному світі. Крім того, було знайдено останки ще 200 людей, у тому числі й дітей. Їхні поховання були розміщені за певною схемою, тому археологи дійшли висновку, що ті люди були принесені в жертву під час посвячення храму та пірамід.

 На човні та конях у загробне життя

Приблизно 1000 років тому войовничі вікінги тримали в страху цілу Європу. Ці скандинавські мореплавці-завойовники також сподівалися після смерті насолоджуватись благами, до яких звикли за життя. Вони вірили, що в загробному житті їздитимуть верхи або ж плаватимуть на своїх дракарах. Тож не дивно, що на місцях поховання вікінгів археологи знаходили скелети коней чи прогнилі рештки дракарів. Гвен Джонс у своїй книжці «Історія вікінгів» (англ.) розповідає: «У могилу померлого клали все, що могло б зробити його потойбічне життя таким же приємним та розкішним, яким воно було тут, на землі... На човні, знайденому в Ладбю (Данія), був навіть якір, аби небіжчик міг успішно зупинитись там, де захоче».

Вікінги були войовничим народом і вірили: якщо вони загинуть у бою, то відразу потраплять до Асгарду — оселі богів. «Там вони могли цілий день воювати, а цілу ніч досхочу смакувати різними стравами»,— сказано в енциклопедії «Уорлд бук». Не раз під час поховальних церемоній ці безжальні завойовники приносили і людські жертви. В іншій книзі про вікінгів розповідається, що «коли помирав ватажок, серед його рабів та слуг шукали охочих зійти в могилу разом з господарем».

Древні кельти, жителі північної Європи, вірили, що в загробному світі зможуть повернути ті борги, які не встигли віддати за життя. Таке вірування було досить практичним, адже дозволяло відкладати сплату боргу на невизначений час. Мешканці Месопотамії обов’язково залишали іграшки в гробницях своїх померлих дітей. А от у деяких частинах Британії воїнам в труну клали харчі, скажімо стегно барана, аби нове життя вони не починали голодними. У Центральній Америці знатним представникам народу майя клали в гробницю вироби з нефриту. Цей зелений коштовний камінь служив символом вологи та дихання, від яких залежало життя. Нефрит був ніби перепусткою з царства живих у царство мертвих.

Приблизно після 1000 року до н. е. на території сучасної Болгарії, північної Греції та Туреччини жили фракійці — войовничий народ, який також славився своїми неперевершеними виробами із золота. Знахідки з фракійських гробниць показують, що фракійці теж хоронили своїх вельмож разом з колісницями, конями, зброєю і навіть з дружинами. До речі, фракійська жінка вважала за честь бути принесеною в жертву та похороненою поряд зі своїм чоловіком.

Через кілька століть на північному узбережжі Чорного моря оселилися скіфи. Ці жорстокі загарбники виготовляли чаші з черепів своїх ворогів, а з людської шкіри шили плащі. В одній скіфській могилі знайшли скелет жінки, а також чималий запас конопель. У її черепі були просвердлені три дірочки, можливо, це зробили для того, аби зменшився опух мозку і припинилися болі. А коноплі поклали, мабуть, для того, щоб у потойбічному світі вона приймала їх від головного болю.

Уявлення єгиптян про загробне життя

Єгипетські піраміди поблизу Каїра та гробниці в Долині царів неподалік міста Луксор по праву вважаються найвідомішими гробницями світу. У древніх єгиптян слово «пар» мало два значення — «дім» та «гробниця». «Тож у них був дім для життя і дім для смерті», — пише Крістін Ель Магді у своїй книжці «Мумії, міфи та магія в стародавньому Єгипті» (англ.). Також ця письменниця розповідає, що «згідно з віруваннями єгиптян, від збереження матеріального тіла людини залежало збереження нематеріальної основи її особистості: «ка», «ба» та «ах».

«Ка» для єгиптян представляло духовного двійника матеріального тіла людини з усіма її бажаннями, надіями та потребами. Після смерті «ка» виходило з тіла та оселялося в гробниці. Оскільки «ка» мало такі ж потреби, як і жива людина, «померлих мусили забезпечити всім необхідним для життя»,— пише Ель Магді. «Ба» представляло характер та особистість людини. Його зображали у вигляді пташки з людською головою. «Ба», немов пташка, вселялось у людське тіло при народженні, а після смерті покидало його. Третя основа «ах» «проростала», коли над мумією промовляли магічні заклинання, *  і, згідно з віруваннями єгиптян, проживало у світі богів.

Пройшли сотні років. І грецькі філософи розробили теорію про те, що людина складається не з трьох, а з двох основ — тлінного тіла та безсмертної душі. Але навіть це поширене й донині вчення про душу не має біблійної підстави. У Біблії говориться: «Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають» (Екклезіяста 9:5).

Правда про смерть

У своїй книжці «Доісторична релігія» професор І. О. Джеймс пише: «Зі всіх... проблем проблема смерті найбільш складна та гнітюча... Тож не дивно, чому ще від початку історії людства і до сьогодні культ мертвих займає таке визначне місце».

Найстаріша книга, Біблія, в якій поміщена правдива мудрість, називає смерть ворогом людства (1 Коринфян 15:26). Яка ж вдала назва! Жодне плем’я чи цивілізація не хотіли змиритися з думкою, що смерть — це кінець існування. Але в книзі Буття пояснено, куди людина йде після смерті: «Бо ти порох,— і до пороху вернешся» (Буття 3:19). У Біблії, коли говориться про багатьох померлих, вжито вислів «пам’ятні гробниці». Що він означає? Чимало людей, які вже померли, а навіть повністю розклалися, залишились в Божій пам’яті. Невдовзі Бог воскресить їх до прекрасного вічного життя на райській землі. Яка ж це чудова надія! (Луки 23:43; Івана 5:28, 29).

Усі померлі перебувають у стані несвідомості. Вони, як висловився Ісус, сплять (Івана 11:11—14). У такому стані людина не потребує ані речей, ані послуг. А зі скарбів, які кладуть у гробницю чи труну, користають зазвичай не мертві, а живі — грабіжники. До того ж у Біблії сказано: «Бо ми нічого не принесли у світ, тож нічого не можемо й винести» (1 Тимофія 6:7). Якими ж вдячними повинні бути християни за те, що правда звільнила їх від жорстоких стародавніх, а то й сучасних, звичаїв (Івана 8:32).

Але хоча всі ці звичаї були абсолютно марні, стародавні гробниці розповідають нам багато цікавого. Погодьтесь, якби не залишки матеріальної культури, а навіть рештки тіл, які знаходять у гробницях, ми нічого б не знали про ті давні часи та зниклі цивілізації.

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 24]

На що хворіли наші предки?

Протягом століть археологи знаходили мумії всюди: в гробницях, у торфовищах, у гарячих пустельних пісках, а також у вкритих кригою та снігом регіонах. Досліджуючи ці людські рештки, науковці багато чого довідались про стан здоров’я наших предків. А з розвитком такої науки, як генетика, у вчених з’явилися нові ефективні методи, котрі допомогли відкрити чимало цікавих фактів, скажімо про кровну спорідненість між фараонами та їхніми дружинами або про групу крові інкських дівчаток. Усе це показало, що нашим предкам дошкуляли такі ж захворювання, як і нам сьогодні: починаючи від артритів і закінчуючи бородавками.

Схоже, що найбільше хворіли древні єгиптяни. Причиною їхніх недуг передусім були численні паразити, як-от схістосоми, ришти чи стрічкові черв’яки, що потрапляли в організм з водою, яку брали з Нілу чи зі зрошувальних каналів. Недарма, коли 1513 року до н. е. Бог вивів ізраїльтян з Єгипту, він промовив до них: «Жодних лютих єгипетських недуг, які ти знаєш, [Єгова] не наведе їх на тебе» (Повторення Закону 7:15).

[Відомості про джерело]

© R Sheridan/ANCIENT ART & ARCHITECTURE COLLECTION LTD

[Ілюстрація на сторінці 20]

Головний убір та прикраси похованої в Урі шумерської служниці.

[Відомості про джерело]

© The British Museum

[Ілюстрації на сторінці 21]

Теракотове військо імператора Цінь. Серед скульптур воїнів немає двох схожих облич.

[Відомості про джерело]

Inset: Erich Lessing/Art Resource, NY; © Joe Carini / Index Stock Imagery

[Ілюстрація на сторінці 23]

Піраміда Сонця та Дорога Мертвих (Теотіуакан, Мексика).

[Відомості про джерело]

Top: © Philip Baird www.anthroarcheart.org; painting: Pictorial Archive (Near Eastern History) Est.

[Ілюстрації на сторінці 23]

Зліва: золота поховальна маска єгипетського фараона Тутанхамона; внизу: настінний розпис із зображенням «ба» — пташки з людською головою.