Ревний у служінні попри хворобу

Розповів Квамей Н’Гессен

Разом зі своїм напарником я намагався виштовхати наш велосипед на пагорб. Це було в листопаді 2002 року, коли на Березі Слонової Кості (Кот д’Івуар, Африка) точилась громадянська війна. На безлюдних дорогах нас підстерігало безліч небезпек. І ось вдалині став виднітися військовий пропускний пункт. Нас огорнула тривога. Дозвольте розповісти, що змусило мене в такий небезпечний час вирушити в дорогу.

Я НАРОДИВСЯ 1978 року, і вже тоді мені діагностували хворобу, яка з кожним роком мала загострюватися. Спершу, пам’ятаю, в мене були проблеми зі слухом та постійно дошкуляв біль у ногах. Коли я підріс, то рідні не раз принижували мене, називаючи «глухим і кульгавим». Старші зневажали мене, а діти насміхались: називали кривим або жартували, що в мене поламані ноги.

У вісім років я пішов до школи, й однокласники, а навіть вчителі, постійно мене цькували. Часами мені було так погано, що хотілось померти. Помічаючи мою заляканість, люди насміхалися з мене. Я виходив з дому, тільки щоб іти до школи.

Я не раз запитував себе, чому саме мене спіткала така жахлива хвороба? Мама пояснювала, що причиною моїх страждань є чари. Отже коли я бачив хворих чи калік, то не раз задумувався: невже вони теж є жертвами чаклунства?

У 1992 році я став відчувати нестерпні болі в ліктях. А коли біль втихав, я не міг випростати рук. Через два роки я вже не бачив на ліве око. Батьки часто водили мене по різних цілителях, але все намарне. Моє здоров’я настільки погіршилось, що я був змушений залишити школу.

У пошуках відповідей

Якось однокласник запропонував мені піти разом з ним до церкви. Хоч я виріс в сім’ї анімістів, майже цілий рік я відвідував церковні богослужіння *. Я зовсім небагато дізнався там про Біблію, тож став думати, для чого існують релігії.

Деякі церковні доктрини лякали мене, особливо вчення про пекельний вогонь. Мені здавалось, що я не заслуговував вічних мук. Але водночас я й не вірив, що є настільки добрим, аби вічно насолоджуватись щастям у небі. Оскільки я не міг знайти ґрунтовних відповідей на свої запитання, мій інтерес до релігії став згасати.

З часом мене запросили до столиці Берегу Слонової Кості, Абіджана, що за 150  кілометрів від мого рідного містечка Вавва. Там мав проходити сеанс зцілення, влаштований церквою. Перед від’їздом я сказав організаторам, що в мене не вистачить грошей, аби оплатити вхід та харчування. Вони пообіцяли, що про мене потурбуються, але насправді все було зовсім інакше. Хоча мене оточував натовп з 40 000—50 000 людей, я почувався пригніченим і нікому не потрібним. Жодна особа не поцікавилася мною.

Я повернуся в рідне місто такий же хворий, як і раніше, а до того ще й розчарований у церкві. Місцеві церковні провідники сказали мені, що Бог не хоче мене зцілити, оскільки мені бракує віри. Після цього я порвав усі зв’язки з релігією.

Нарешті духовне підбадьорення

Якось 1996 року до нас прийшов Свідок Єгови. Ніколи раніше я не розмовляв зі Свідками, але мені було цікаво послухати жваву дискусію, яку він вів з моїм старшим братом. Ця розмова зовсім не зацікавила брата, а мені захотілось продовжити спілкування. Кожне слово, що промовляв той Свідок, западало мені глибоко в серце.

Той чоловік пояснив, що внаслідок непослуху першої пари людський рід був заражений гріхом. Це у свою чергу спровадило недосконалість і смерть на все людство. Але Ісус пожертвував своїм життям, аби наші гріхи були прощені й ми могли жити вічно (Римлян 3:23; 5:12, 17—19). Окрім того, цей Свідок показав вірші з Біблії, де говорилося, що невдовзі Бог Єгова за допомогою свого Царства перетворить землю на рай, знищить гріх і всі його жахливі наслідки (Ісаї 33:24; Даниїла 2:44; Об’явлення 21:3, 4).

Ці біблійні вчення видались дуже логічними та справили на мене сильне враження. Свідок, котрого звали Робер, домовився зі мною вивчати Біблію двічі в тиждень. І вже за кілька місяців, я, набувши біблійних знань, проповідував з Робером від дому до дому. Це було доволі нелегко, адже раніше я уникав людей.

Щораз більше проблем

Моїй сім’ї не дуже подобалося те, що я вивчаю Біблію. Наприклад, старший брат на зло курив вночі у моїй спальні. Від цього вранці в мене дуже боліла голова і я почувався геть розбитим. Також у мене з’явились проблеми через їжу. Батько був заповзятим мисливцем, тож м’ясо в нашому домі стало основним продуктом харчування. Я пояснив батькові, що Біблія забороняє їсти м’ясо, з якого не спущена кров (Дії 15:28, 29). Однак це нічого не змінило. Іноді мама готувала для мене пісний рис, але бувало й таке, що я залишався без їжі.

Хоча Зал Царства був на іншому боці міста, однак відстань чи погана погода ніколи не перешкоджали мені відвідувати зібрання. У вересні 1997 року на обласному конгресі «Віра в Боже Слово» я охрестився. Я почав брати більшу участь у християнському служінні і згодом став піонером (так Свідки Єгови називають повночасних служителів).

Подальші випробування

У вересні 2002 року політичні заворушення на Березі Слонової Кості переросли в громадянську війну. Через кілька тижнів до нашого містечка почали підступати національні війська. Люди боялись за своє життя, тож багато рятувалося втечею, у тому числі й чимало Свідків Єгови. А ще через п’ять днів солдати захопили наше містечко і відразу заборонили будь-яку суспільну діяльність. Більшість жителів, також решта Свідків, покинули місто.

 Оскільки не працював громадський транспорт, люди добиралися до сусідніх міст пішки. Тож зі Свідків я залишився в місті один, бо не міг йти пішки на далеку відстань. Я продовжував проповідувати у своєму місті і проводив там для місцевих жителів зібрання.

Прагнення бути на конгресі

На листопад був запланований спеціальний одноденний конгрес Свідків Єгови в місті Далоа. Я палко молився до Єгови і благав, аби він допоміг мені відвідати цей конгрес. Несподівано у місто повернувся один Свідок. У нього був велосипед. Я запитав його, чи зможе він взяти мене на конгрес, що мав відбутися за 50 кілометрів від нас. Він охоче погодився, хоча сам був немічний.

Оскільки напруження в місті не спадало, подорожувати було доволі небезпечно. До того ж заборонялося користуватись транспортом. Якщо солдати однієї з ворогуючих сторін бачили підозрілого незнайомця, вони могли застрілити його. Та попри все це 9 листопада 2002 року, в суботу вранці, ми вирушили до міста Далоа, про що згадувалось на початку.

Незабаром ми опинилися біля першого пропускного пункту. Нас ретельно обшукали і дозволили їхати далі. Подорож була довгою та втомливою. Ми пішки видряпувались на горб, а коли досягали вершини, сідали на велосипед і мчались додолу. І так ми робили неодноразово.

По дорозі інший велосипедист запропонував нам допомогу. Я їхав на багажнику його велосипеда, отож мав нагоду розмовляти з цим привітним незнайомцем про Боже Царство. Я розповів йому, що Божий уряд встановлено в небі й невдовзі він принесе мир на цілій землі. Той подорожній був вражений і засипав мене запитаннями. А коли ми вже прибули в Далоа, він приніс нам їжу та пообіцяв прийти наступного ранку на конгрес.

До Далоа ми приїхали пізно увечері, втомлені, але щасливі, що успішно прибули. Ця дев’ятигодинна подорож була доволі нелегкою. Сім’я місцевих Свідків прийняла нас дуже гостинно і запропонувала нам залишитись у них, поки не стабілізується політична ситуація. На жаль, через заворушення в місті конгрес було відмінено. Але ми їхали не намарне, адже завдяки цьому я міг послужити тамтешнім співхристиянам.

Ревність приносить благословення

Сьогодні я повночасний піонер та служитель збору в місті Далоа. Також я допомагаю під час ремонту в тамтешньому Залі конгресів Свідків Єгови. Аби забезпечувати себе матеріально, я виготовляю і продаю дерев’яні метелики та роблю вивіски.

Протягом багатьох років я виходив з дому лише для того, щоб піти до школи. А сьогодні я ходжу по кілька кілометрів у пошуках людей, які щиро прагнуть дізнатися, чому існують хвороби та страждання. Я з нетерпінням чекаю часу, коли Боже Царство усуне всі хвороби та каліцтва, а поки що я розповідаю людям на Березі Слонової Кості добру новину про чудові наміри Бога.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 13]

На шляху до Далоа.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Допомагаю доглядати Зал конгресів.

[Ілюстрація на сторінці 13]

Аби забезпечувати себе матеріально, я виготовляю і продаю дерев’яні метелики.