Чому у світі стільки бездомних?

«У ЦІЛОМУ світі живе понад 100 мільйонів бездомних людей»,— повідомляє Організація Об’єднаних Націй. Якщо вірити цим даним, то кожен шістдесятий мешканець нашої планети не має належного житла. А втім, справжні масштаби цієї проблеми важко осягнути. Чому?

У різних країнах слово бездомність визначають по-різному: все залежить від того, як і з якою метою відповідні інституції підходять до цієї проблеми. Це своєю чергою впливає на статистику. Тому важко, а інколи й неможливо, об’єктивно говорити про бездомність.

У публікації «Стратегія боротьби з бездомністю» (англ.), виданій Центром ООН у справах населених пунктів, бездомність визначається як «відсутність належного житла. А також проживання в умовах, які можна назвати неприйнятними» для суспільства, в якому живуть бездомні. Дехто з бездомних може жити на вулиці або в напівзруйнованих чи покинутих помешканнях, інші живуть у спеціальних притулках. Ще інші тимчасово селяться у друзів. Тому, як сказано в згаданій вище публікації: «Бездомна людина — це жертва несприятливих обставин, що опинилась в становищі, в якому «конче потрібно щось робити для неї».

За деякими підрахунками, в Польщі, країні з населенням приблизно 40 мільйонів, живе аж 300 000 безпритульних. Але точної цифри ніхто не знає, тому що ці люди ніде не зареєстровані, до того ж вони часто переїжджають з місця на місце. Дехто вважає, що насправді їх аж півмільйона!

Оскільки бездомність така поширена, то, можливо, серед ваших знайомих теж є бездомні. Через їхнє жалюгідне становище виникає низка запитань. Як ці люди втратили  житло? Як їм живеться тепер? Хто їм допоможе? І яке в них майбутнє?

Замкнуте коло

Сабріна, * одинока мати, живе в Гарлемі, бідному районі Нью-Йорка. Вона разом з трьома своїми синами — молодшому десять місяців, середущому три роки, старшому десять років — мешкає в міському притулку для бездомних зі «стажем». Усі вони тісняться в одній кімнатці. Такі заклади організувала міська влада для тих, хто взагалі не має де жити.

Проблеми Сабріни почалися ще в юності. Після десятого класу вона залишила школу, а десять років тому пішла з дому від матері. Вона мешкала то у свого коханця, то в друзів та родичів, а коли не було де жити, йшла в міські притулки. Сабріна розповідає: «Іноді я заробляла собі на життя тим, що заплітала людям коси. Але здебільшого жила з соціальної допомоги».

Найдивніше в історії Сабріни те, що, за словами часопису «Батьки» (англ.), її проблеми почалися тоді, коли вона знайшла добру роботу. Вона працювала покоївкою в готелі. Її зарплата була завелика, щоб отримувати соціальну допомогу, але замала, щоб платити за помешкання та проїзд, купувати їжу, одяг, дбати про дітей. Вона не могла оплачувати за квартиру, тому власник будинку вигнав її на вулицю. Зрештою Сабріна кинула роботу і пішла в тимчасовий притулок для бездомних. Згодом їй дали кімнатку, де вона живе донині.

«Особливо важко було дітям,— каже Сабріна.— Старший син змінив уже три школи. Він повинен навчатися в п’ятому класі. Але оскільки нам доводилось дуже часто перебиратися з місця на місце, він відстав на один рік». Тепер Сабріна чекає на житло від держави.

Для тих, хто взагалі не має де голови прихилити, Сабріна виглядає щасливицею. А втім, життя в притулку приваблює далеко не всіх бездомних. За повідомленням Польського комітету соціальної допомоги, «бездомні бояться дисципліни і правил, запроваджених у притулках», тому не хочуть туди йти. Приміром, мешканці притулків повинні працювати і не вживати алкоголю та наркотиків. Така вимога не всім подобається. Отож, залежно від пори року, бездомні сплять на вокзалах, сходових клітках, у підвалах, на лавках у парках і скверах, під мостами чи десь в районі  промислових підприємств. І так є по цілому світі.

В одній книжці про бездомність наведено багато причин, через які люди в Польщі стають безпритульними. Це і втрата роботи, і борги, і родинні проблеми. Крім того, бракує спеціальних закладів для людей похилого віку, інвалідів та ВІЛ-інфікованих. Чимало бездомних мають психічні та фізичні хвороби або згубні звички, як-от алкогольна залежність. Більшість безпритульних жінок пішли чи втекли від своїх чоловіків або були вигнані з дому. Є й такі, що раніше займались проституцією. Усі ці люди встигли зазнати в житті багато горя і страждань.

Жертви обставин

Станіслава Ґоліновська, фахівець з соціально-економічних питань, пояснює: «Важко говорити в нас [у Польщі] про добровільну бездомність... Вона радше є наслідком різних життєвих поразок, які призвели людину до надлому і втрати волі до життя». Бездомними зазвичай стають люди, котрі з різних причин вважають себе нездатними подолати життєві труднощі. Приміром, дехто вийшов з в’язниці й побачив, що його дім спустошений і зруйнований хуліганами. Інших просто виселили з помешкання. Ще інші втратили дах над головою через стихійне лихо *.

Одне вивчення показало, що в Польщі майже половина безпритульних раніше мали родини і жили зі своїм подружнім партнером, хоча нерідко це були патологічні родини. Проте більшість з них мусили покинути дім через жахливі умови або ж їх просто вигнали. Лише 14 відсотків бездомних зважились на цей крок добровільно.

Буває, провівши певний час у притулку, бездомні знаходять собі роботу і власне житло. Однак це вдається небагатьом. На заваді стоять різні чинники, приміром, психічна або фізична недуга, зловживання алкоголем чи наркотиками. До того ж багато бездомних не мають спонук працювати або їм бракує професійних навичок чи освіти. Це та інше призводить до того, що  люди стають «професійними» бездомними. Згідно з даними однієї громадської організації, у США приблизно 30 відсотків безпритульних є постійними клієнтами так званої «системи бездомності», до якої належать притулки, шпиталі та, на жаль, в’язниці. На тих, хто став постійним клієнтом цієї «системи», витрачається аж 90 відсотків коштів, виділених державою на потреби бездомних.

Хто допоможе?

Деякі притулки організовані так, щоб допомогти людям вирватися з тенет бездомності. Наприклад, безпритульні отримують соціальну допомогу, фінансову підтримку з інших джерел, юридичну консультацію. Також їм допомагають налагодити втрачені зв’язки з родиною або вчать якогось ремесла. У лондонських центрах допомоги для безпритульної молоді навчають, як повноцінно харчуватись, готувати їжу, як вести здоровий спосіб життя і шукати роботу. Мета такого навчання — зміцнити в людях самоповагу, навчити їх давати собі раду, бути більш незалежними, щоб вони могли знайти собі помешкання і самостійно його утримувати. Така допомога бездомним, безперечно, гідна похвали.

Проте не завжди притулки надають бездомним саме ту допомогу, яка їм потрібна. Скажімо, Яцек, бездомний з Варшави, скаржиться, що притулки не вчать, як давати собі раду в суспільстві. Він вважає, що клієнти притулків, спілкуючись майже виключно між собою, «формують один в одного спотворені погляди». Яцек каже: «Притулки, які ізолюють нас від зовнішнього світу, стають наче дитсадки для дорослих». Через це в багатьох бездомних «викривлене мислення».

За результатами одного польського дослідження, бездомним чи не  найбільше дошкуляє самотність. Через фінансові проблеми і низьке соціальне становище вони вважають себе цілковитими нікчемами. Тому дехто починає пити. Яцек каже: «У безвиході багато з нас втрачає віру в те, що хтось або щось в стані змінити наше життя». Бездомні соромляться свого вигляду, а також того, що є бідними, безпорадними, але найбільше того, що вони бездомні.

Франсіс Джеґеде, фахівець з питань народонаселення, каже: «І ті, що живуть на тротуарах Бомбея [Мумбая] та Калькутти, і ті, що сплять на вулицях Лондона, і вуличні діти Бразилії — усі вони ведуть жалюгідне життя, яке по-справжньому можна зрозуміти тільки тоді, коли сам станеш бездомним. Хоч би якою була причина або причини цього явища, не дає спокою запитання: «Чому цей світ, з його багатствами і знаннями, його технологічними досягненнями, не в стані покінчити з бездомністю?»

Усі бездомні, безперечно, потребують допомоги, і не лише матеріальної, але й такої, яка загоїла б їхні знівечені почуття і вселила б надію. Така допомога додає сил у боротьбі з різними проблемами, через які люди стають бездомними. Однак де бездомні можуть знайти цю допомогу? І чи реально сподіватись, що в майбутньому трагедія безпритульності більше ніколи не руйнуватиме людські життя?

[Примітки]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 6]

Наслідки безнадійних злиднів

Сотні тисяч людей в Індії живуть на вулицях міст. За підрахунками, лише в Мумбаї налічується 250 000 бездомних. Вони ночують прямо на тротуарах або ж під натягнутим на жердини брезентом при стінах будинків. Чому вони живуть тут, а не у відносно дешевих помешканнях на міських окраїнах? У центральних районах міста легше знайти роботу, адже головно бездомні заробляють собі на життя як дрібні торговці, газетярі, рикші або збирачі брухту. У публікації «Стратегія боротьби з бездомністю» сказано: «У безпритульних немає вибору. Через крайню вбогість вони просто не можуть собі дозволити винаймати житло. Зароблених грошей вистачає лише на їжу».

На станції «Парк» у Йоганнесбурзі (ПАР) живе приблизно 2300 чоловіків, жінок і дітей. Вони сплять на відкритих перонах, вкриваються кусками старих ковдр або роблять собі картонні халупки. Більшість з них втратила надію знайти хоч якусь роботу. А втім, в інших районах міста живуть ще тисячі таких людей. У них немає електроенергії, води, туалетів, а це ідеальні умови для поширення різних інфекційних хвороб.

Причина бездомності людей в Індії, Південно-Африканській Республіці та в багатьох інших країнах — це безнадійні злидні.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 7]

Марні намагання сучасного суспільства

Існує ціла низка соціальних, політичних та економічних причин того, чому не вдається розв’язати проблеми бездомності. Публікація «Стратегія боротьби з бездомністю», видана Центром ООН з питань народонаселення, вказує на деякі з них.

● «Головна перешкода в боротьбі з бездомністю — це неспроможність урядів виділити достатньо засобів для реалізації права людини на гідні житлові умови».

● «Невідповідне законодавство і неефективне планування може... призвести до повного безладдя в системі забезпечення житлом незаможних людей, які нерідко становлять більшість населення».

● «Безпритульність — це свідчення несправедливої цінової політики щодо найму чи купівлі житла».

● «Криза бездомності — результат того, що політики ігнорують або неправильно передбачають наслідки різних кризових явищ в економіці. Це результат нестачі дешевого житла і зросту проблем, пов’язаних з наркоманією та погіршенням фізичного і психічного здоров’я суспільства, особливо найбільш незахищеної його частини».

● «Існує велика потреба змінити систему підготовки фахівців, які займаються проблемами бездомних чи потенційних бездомних. На таких людей, особливо вуличних дітей, потрібно дивитись як на майбутніх повноцінних членів суспільства, а не як на зайвий баласт».

[Ілюстрація]

Мати з двома дочками жебрає на вулиці (Мексика).

[Відомості про джерело]

© Mark Henley/ Panos Pictures

[Ілюстрація на сторінці 6]

Колишня залізнична станція в місті Преторія (ПАР) нині служить притулком для бездомних.

[Відомості про джерело]

© Dieter Telemans/Panos Pictures

[Відомості про ілюстрації, сторінка 4]

Left: © Gerd Ludwig/Visum/Panos Pictures; inset: © Mikkel Ostergaard/Panos Pictures; right: © Mark Henley/Panos Pictures