Сенсаційні відкриття на екваторі

ВІД НАШОГО ДОПИСУВАЧА В ЕКВАДОРІ

У СЛАВНІЙ Паризькій академії наук 1735 року відбулись цікаві наукові дебати. Йшлося про точну форму Землі. Прихильники вчень Ісаака Ньютона твердили, що Земля трохи сплюснута на полюсах. А прихильники поглядів Кассіні казали, що, навпаки, вона дещо сплюснута вздовж екватора.

Щоб розв’язати дилему, 1736 року було споряджено дві експедиції. Одна вирушила до Лапландії, ближче до Північного полюса, інша — на екватор, у регіон, який нині належить Еквадору *. Дослідження виявили, що правда була на боці прихильників теорії Ньютона.

У 1936 році, на двохсоті роковини тієї події, біля еквадорської столиці Кіто спорудили пам’ятний знак. Він розташований на нульовій широті, яка була визначена французькими науковцями в XVIII сторіччі. Щороку сотні туристів відвідують цей монумент за назвою «Середина світу». Тут вони можуть стояти одночасно по обидва боки екватора, однією ногою на Північній півкулі, другою — на Південній. Але чи справді екватор пролягає саме тут?

Не зовсім. Останні дослідження показали: екватор проходить трохи в іншому місці. Дивовижно, але корінне населення знало точне місце лінії екватора ще задовго до приходу сюди французької експедиції. Як це було можливо?

Справжній екватор

На горі Катеквілла, дещо північніше Кіто, 1997 року знайшли руїни давньої споруди. Здавалось, нічого особливого: якийсь напівкруглий мур. Але дослідник Крістобаль Кобо за допомогою супутникової глобальної системи позиціонування (GPS) визначив, що один кінець того муру лежить якраз на лінії екватора *.

Факт, що кінець муру лежить точно на екваторі, можна було б приписати звичайному збігові обставин. Але, провівши уявну лінію між двома кінцями муру, виявилось, що вона перетинає екватор під кутом 23,5 градуса. Це приблизно такий же кут, під яким нахилена вісь Землі *. Крім того, один кінець цієї лінії вказує на точку сходу сонця в день зимового сонцестояння (у грудні), а другий кінець — на точку заходу сонця в день літнього сонцестояння (у червні). І це був лише початок сенсаційних відкриттів.

За допомогою теодоліта вчені встановили, що на лінії, яка вказує на точку сходу сонця в день літнього сонцестояння, були побудовані доінкські піраміди Кочаскі *. А інший археологічний об’єкт, Рамбамарка, лежить на лінії, котра направлена в точку сходу сонця в день зимового сонцестояння.

Чи це значить, що гора Катеквілла була центром астрономічної обсерваторії? Чи інші давні споруди цієї місцевості будувалися згідно з астрономічними розрахунками, зробленими в цьому центрі?

 Інші разючі відкриття

Коли на основі астрономічних розрахунків учені почали наносити на карту інші лінії, у них вийшла... восьмикутна зірка. Подібні зірки можна теж побачити на давніх керамічних виробах, і багато хто вважав їх спрощеними зображеннями сонця. Відомо, що древні жителі цих теренів поклонялися сонцю. Дослідження уламків кераміки, знайдених на Катеквіллі, показали, що їхній вік становить майже тисячу років. У наш час, як і сотні років тому, тубільні племена зображають восьмикутні зірки на своїх тканих виробах — килимах та одязі. Можна з упевненістю сказати, що колись місцеві жителі ставились до цих зображень з пошаною і надавали їм більшого значення, аніж їхні нинішні нащадки.

Дослідницька програма за назвою «Квіца-то», якою керує Крістобаль Кобо, незаперечно довела: давні жителі Еквадору володіли напрочуд точними астрономічними знаннями *. На лініях, що утворюють восьмикутну зірку, в центрі якої розташована гора Катеквілла, було виявлено понад десять археологічних об’єктів.

Але найдивовижніше те, що згодом за допомогою тих самих розрахунків знайшли місця розташування невідомих раніше об’єктів. Ось приклад. У вересні 1999 року дослідники з «Квіца-то» запропонували провести розкопки в районі міста Кіто за назвою Альтаміра. Через цей район пролягала одна з ліній, проведених від гори Катеквілла. У результаті вдалося знайти великий некрополь та багато керамічних виробів колоніальних часів, інкського та доінкського періодів.

Деякі з ліній, що відходили від Катеквілли, пролягли через костели, споруджені під час панування іспанських колонізаторів. Пан Кобо пояснив, що рада міста Ліма  1570 року постановила будувати «храми, монастирі, каплиці та ставити хрести на всіх поганських «гвакас» та місцях поклоніння тубільців». Чому був даний такий наказ?

Іспанська корона дивилась на ці місця, як на осередки поганського поклоніння. Тому колоністи намагались знищувати їх, а замість них на тому ж місці будувати католицькі храми. Влада розуміла: коли будувати храми на місцях колишніх святинь сонцепоклонників, то індіанці швидше навертатимуться на католицизм.

У старій, колоніальній, частині Кіто на одній з ліній лежить собор святого Франциска. Його звели в XVI сторіччі на місці доінкської споруди. Він побудований так, що промені сонця в день зимового сонцестояння (в грудні), проходячи через купол, падають на трикутник над вівтарем. Сонце піднімається вище і поступово освітлює обличчя «Бога-Отця», яке в цей момент починає блищати, мов діамант. Цей ефект можна спостерігати лише в час зимового сонцестояння. В інших храмах також уміло використано гру світла. Усе це робилось для того, аби навернути тубільних сонцепоклонників на католицьку віру.

Звідкіля вони знали?

Звідки ті давні люди знали, що гора Катеквілла лежить у «середині світу»? На землі є лише одне місце, де опівдні в час рівнодення немає тіней,— екватор. Тому дослідники з «Квіца-то» припускають, що стародавні люди змогли визначити точне місце екватора лише завдяки ретельним спостереженням за тінями.

Опріч того, люди, які поклонялися сонцю, побачили, що гора Катеквілла — це природна астрономічна обсерваторія. Гора ця від підніжжя до вершечка має 300 метрів. На схід і захід від неї пролягають могутні пасма Анд. Отож гори на обрії слугували чудовим орієнтиром для спостереженням за сходом і заходом сонця. Наприклад, на сході чітко видно величні снігові вершини вулканів Каямбе й Антісана, заввишки приблизно 4800 метрів над рівнем моря. А це — зручні точки для вимірювань траєкторії руху сонця.

Слід також зазначити, що з гори Катеквілла відкривається чудова кругова панорама на довколишню місцевість. З неї неозброєним оком добре видно приблизно 20 давніх поселень і 50 археологічних об’єктів. А ще гора зручна для спостереження за Південною і Північною півкулями неба, бо лежить вона точно на нульовій паралелі. Тому Катеквіллу можна назвати справжньою серединою світу, адже ніде більше на екваторі немає таких умов для спостереження, та ще й на висоті 3000 метрів над рівнем моря.

Більша частина екватора пролягає по поверхні океанів або через тропічні джунглі,  де густа рослинність заважає вивчати небозвід. До того ж дерева — це ненадійний орієнтир для спостережень, тому що листя й гілки постійно ростуть та відмирають. Лише в Кенії біля екватора є гори, але вони не оточені, як Катеквілла, іншими горами. Ось чому гора Катеквілла дуже унікальна і найліпше підходить для астрономічних спостережень.

Які люди тут жили?

Ким були ті давні астрономи? Науковці з «Квіца-то» кажуть, що це могли бути племена кіту або кара. А втім, дослідження тих стародавніх об’єктів почалось зовсім недавно, тому ще залишається багато нерозгаданих таємниць.

Усе ж, деякі погляди і знання древніх нам відомі. Розуміння видимого руху сонця було необхідним при складанні календарів, конче потрібних для хліборобського суспільства. А оскільки без сонця неможливе життя, то не дивно, що ті люди були сонцепоклонниками. Отож спостереження за рухом сонця відігравали неабияку роль як у повсякденному, так і в релігійному житті.

Очевидно, саме релігійні погляди були головною причиною того, чому ті люди так скрупульозно вивчали рух небесних світил. За багато століть спостережень вони нагромадили величезний багаж знань з астрономії. Про їхні дивовижні досягнення ми довідуємось лише нині, і в цьому нам допомагають сенсаційні відкриття на горі Катеквілла.

[Примітки]

[Рамка/Схема на сторінці 23]

Сонцестояння й рівнодення

Через те що земна вісь нахилена під кутом 23,5 градуса, сонце не завжди сходить і заходить в тій самій точці обрію. Воно поступово відхиляється на північ, а потім на південь від екватора. Звичайно, таке зміщення — це лише видимий результат зміни кута нахилу осі Землі стосовно Сонця під час її руху по своїй орбіті.

Один раз у році, коли Північна півкуля найбільше нахилена до Сонця, наше денне світило зійде в крайній північній точці, яка розташована на 23,5 градуса північніше екватора. Це відбувається приблизно 21 червня. А коли Південна півкуля максимально нахилена до Сонця, воно зійде в крайній південній точні — на 23,5 градуса південніше екватора. Таке відбувається приблизно 21 грудня. Ці два моменти називаються літнім і зимовим сонцестоянням.

Між літнім та зимовим сонцестоянням є дні, коли земний екватор розташований на одній площині з Сонцем. Такі моменти називаються рівноденням, коли на всій землі довжина дня така ж, як і ночі. Приблизно 20 березня і 21 вересня сонце сходить точно на сході, проходить за 12 годин рівно над екватором і сідає точно на заході. У полудень під час рівнодення сонце розташоване точно в зеніті над екватором, тому там жоден вертикально поставлений предмет не дає тіні.

[Схема]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Сонцестояння

20, 21, 22 або 23 грудня

Рівнодення

19, 20 або 21 березня

Сонцестояння

20, 21 або 22 червня

Рівнодення

21, 22, 23 або 24 вересня

[Ілюстрація на сторінках 24, 25]

Гора Катеквілла з давніми руїнами, через яку проходить екватор.

[Ілюстрація на сторінці 25]

Чимало археологічних об’єктів і древніх поселень розташовані на лініях восьмикутної зірки.

[Ілюстрації на сторінці 25]

Зображення восьмикутної зірки на стародавній кераміці й тканинах.